Відмінності між версіями «Бадольйо, П'єтро»
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
==Життєпис== | ==Життєпис== | ||
| − | Народився в родині землевласників Маріо Бадольйо і Антонієтти Пінтареллі-Бадольйо. Після здобуття загальної освіти (1888) вступив до Королівської військової академії в м. Турині. Брав участь у Першій (1895–1896) і Другій (1935–1937) італо-ефіопських війнах, Італійсько-турецькій війні (1911–1912), Першій світовій війні, придушенні повстання в Лівії (1923–1932) і Другій світовій війні. У 1930-х обіймав низку урядових посад у колоніальній адміністрації. У 1943–1944 — прем’єр-міністр Італії, у 1944 — міністр закордонних справ і міністр у справах Італійської Африки. Після відставки відійшов від активної діяльності. Помер у родовому маєтку. | + | Народився в родині землевласників Маріо Бадольйо і Антонієтти Пінтареллі-Бадольйо. Після здобуття загальної освіти (1888) вступив до Королівської військової академії в м. [[Турин|Турині]]. Брав участь у Першій (1895–1896) і Другій (1935–1937) італо-ефіопських війнах, Італійсько-турецькій війні (1911–1912), [[Перша світова війна|Першій світовій війні]], придушенні повстання в [[Лівія|Лівії]] (1923–1932) і [[Друга світова війна|Другій світовій війні]]. У 1930-х обіймав низку урядових посад у колоніальній адміністрації. У 1943–1944 — прем’єр-міністр [[Італія|Італії]], у 1944 — [[міністр]] закордонних справ і міністр у справах Італійської [[Африка|Африки]]. Після відставки відійшов від активної діяльності. Помер у родовому маєтку. |
==Військова діяльність== | ==Військова діяльність== | ||
| − | 1890 як курсант Королівської військової академії в м. Турині отримав звання другого лейтенанта (молодшого лейтенанта). Закінчивши академію, 1892 був підвищений у званні до лейтенанта артилерії. | + | 1890 як курсант Королівської військової академії в м. Турині отримав звання другого лейтенанта (молодшого лейтенанта). Закінчивши академію, 1892 був підвищений у званні до [[Лейтенант|лейтенанта]] артилерії. |
| − | 1896 у складі експедиційного корпусу брав участь у Першій італо-ефіопській війні, після тяжкого поранення отримав звання капітана. За участь в Італійсько-турецькій війні отримав звання майора. | + | 1896 у складі експедиційного корпусу брав участь у Першій італо-ефіопській війні, після тяжкого поранення отримав звання [[Капітан|капітана]]. За участь в Італійсько-турецькій війні отримав звання [[Майор|майора]]. |
| − | На початок Першої світової війни обіймав посаду начальника оперативного відділу штабу армії, згодом начальника штабу дивізії. 1916 був двічі поранений, отримав звання полковника та очолив піхотний полк. У цьому ж році став генерал-майором. У 1917 командував артилерійським корпусом, а також був призначений заступником начальника штабу Верховного командування. Представляв Італію під час укладання перемир’я. 1919 став начальником Генерального штабу. | + | На початок Першої світової війни обіймав посаду начальника оперативного відділу штабу [[Армія|армії]], згодом начальника штабу [[Дивізія|дивізії]]. 1916 був двічі поранений, отримав звання [[Полковник|полковника]] та очолив піхотний полк. У цьому ж році став [[Генерал-майор|генерал-майором]]. У 1917 командував артилерійським корпусом, а також був призначений заступником начальника штабу Верховного командування. Представляв Італію під час укладання перемир’я. 1919 став начальником [[Генеральний штаб|Генерального штабу]]. |
| − | На початку 1920-х вийшов у відставку, але 1926 за рішенням Б. Муссоліні викликаний до Італії і знову призначений головою Генерального штабу. 1926 отримав найвище військове звання того часу — Маршал Італії, проте через серйозні розбіжності з диктатором у поглядах на підпорядкування збройних сил був знятий із посади і призначений губернатором у Лівії (1929). | + | На початку 1920-х вийшов у відставку, але 1926 за рішенням [[Муссоліні, Беніто|Б. Муссоліні]] викликаний до Італії і знову призначений головою Генерального штабу. 1926 отримав найвище військове звання того часу — [[Маршал]] Італії, проте через серйозні розбіжності з диктатором у поглядах на підпорядкування збройних сил був знятий із посади і призначений [[Губернатор|губернатором]] у Лівії (1929). |
| − | 1933 вчергове очолив Генеральний штаб. 1935 призначений головнокомандувачем італійських військ в Ефіопії (Друга італо-ефіопська війна). Неодноразово вчиняв воєнні злочини, зокрема віддавав накази на газові атаки та бомбардування шпиталів Червоного Хреста (див. Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця). Під час Громадянської війни в Іспанії 1936–1939 координував дії військового корпусу, надісланого на допомогу генералу Ф. Франко. Через протиріччя з Муссоліні у кінці 1940 відправлений у відставку. | + | 1933 вчергове очолив Генеральний штаб. 1935 призначений [[Головнокомандувач|головнокомандувачем]] італійських військ в [[Ефіопія|Ефіопії]] (Друга італо-ефіопська війна). Неодноразово вчиняв [[воєнні злочини]], зокрема віддавав накази на газові атаки та бомбардування [[Шпиталь|шпиталів]] Червоного Хреста (див. [[Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця]]). Під час [[Громадянська війна в Іспанії 1936–1939|Громадянської війни в Іспанії 1936–1939]] координував дії військового корпусу, надісланого на допомогу генералу [[Франко, Франсіско|Ф. Франко]]. Через протиріччя з Муссоліні у кінці 1940 відправлений у [[Відставка|відставку]]. |
==Політична діяльність і державна служба== | ==Політична діяльність і державна служба== | ||
| − | 10.03.1919 призначений сенатором Сенату Італії (безперервно зберігав місце в Сенаті до 27.08.1945) за квотою офіцерів армії і флоту. Восени 1919 спрямований до провінції Венеція-Джулія (див. Фріулі – Венеція-Джулія) як спеціальний військовий комісар. Відвідував США і Румунію зі спеціальними військовими місіями. | + | 10.03.1919 призначений сенатором [[Сенат|Сенату]] Італії (безперервно зберігав місце в Сенаті до 27.08.1945) за [[Квота|квотою]] офіцерів армії і [[Флот|флоту]]. Восени 1919 спрямований до провінції Венеція-Джулія (див. [[Фріулі – Венеція-Джулія]]) як спеціальний військовий [[комісар]]. Відвідував [[США]] і [[Румунія|Румунію]] зі спеціальними військовими місіями. |
| − | 1922 під час Маршу на Рим запросив дозволу короля Італії на застосування сили для придушення виступу фашистів (див. Італійський фашизм), проте отримав відмову. Після приходу Б. Муссоліні до влади вийшов у відставку і був призначений послом Італії у Бразилії. | + | 1922 під час Маршу на Рим запросив дозволу короля Італії на застосування сили для придушення виступу фашистів (див. [[Італійський фашизм]]), проте отримав відмову. Після приходу Б. Муссоліні до влади вийшов у відставку і був призначений [[Посол|послом]] Італії у [[Бразилія|Бразилії]]. |
| − | Після зняття з посади голови Генерального штабу (1929) призначений губернатором Киренаїки і Триполітанії (тепер Лівія). Спільно зі своїм заступником Р. Граціані (11.08.1882, Італія — 11.01.1955, там само) організував жорстоке придушення збройного опору лівійців, окремі епізоди якого на думку сучасних дослідників мають ознаки геноциду. 1932 оголосив про повне придушення всіх осередків повстання. | + | Після зняття з посади голови Генерального штабу (1929) призначений губернатором [[Киренаїки]] і Триполітанії (тепер Лівія). Спільно зі своїм заступником Р. Граціані (11.08.1882, Італія — 11.01.1955, там само) організував жорстоке придушення збройного опору лівійців, окремі епізоди якого на думку сучасних дослідників мають ознаки [[Геноцид|геноциду]]. 1932 оголосив про повне придушення всіх осередків [[повстання]]. |
| − | 1935 об’єднав у своїх руках військову посаду (військовий комісар Італійської Східної Африки, фактичний головнокомандувач корпусу італійських військ в Ефіопії) з цивільними посадами губернатора Ефіопії і Еритреї. Після остаточного захоплення Ефіопії військами під командуванням Бадольйо король Італії Віктор Еммануїл ІІІ прийняв титул імператора Ефіопії і призначив Бадольйо віцекоролем Ефіопії і генерал-губернатором Італійської Східної Африки. | + | 1935 об’єднав у своїх руках військову посаду (військовий комісар Італійської Східної Африки, фактичний головнокомандувач корпусу італійських військ в Ефіопії) з цивільними посадами губернатора Ефіопії і [[Еритрея|Еритреї]]. Після остаточного захоплення Ефіопії військами під командуванням Бадольйо король Італії [[Віктор Еммануїл III|Віктор Еммануїл ІІІ]] прийняв титул [[Імператор|імператора]] Ефіопії і призначив Бадольйо віцекоролем Ефіопії і генерал-губернатором Італійської Східної Африки. |
| − | 1943 взяв участь у змові за участі короля з метою скинути Б. Муссоліні. У день оголошення відставки й арешту останнього призначений прем’єр-міністром Італії (25.07.1943). Уповноважив генерала Дж. Кастеллано (12.09.1893, Італія — 31.07.1977, там само) провадити переговори з союзниками (див. Антигітлерівська коаліція) про капітуляцію Італії. У відповідь на вторгнення Німеччини до Італії оголосив війну Німеччині (13.10.1943), після чого уряд евакуювався з Рима. | + | 1943 взяв участь у змові за участі короля з метою скинути Б. Муссоліні. У день оголошення відставки й арешту останнього призначений прем’єр-міністром Італії (25.07.1943). Уповноважив генерала Дж. Кастеллано (12.09.1893, Італія — 31.07.1977, там само) провадити переговори з союзниками (див. [[Антигітлерівська коаліція]]) про [[Капітуляція|капітуляцію]] Італії. У відповідь на вторгнення [[Німеччина|Німеччини]] до Італії оголосив війну Німеччині (13.10.1943), після чого уряд евакуювався з [[Рим|Рима]]. |
З 11.02.1944 поєднував повноваження прем’єр-міністра з обійманням посад міністра закордонних справ і міністра у справах Італійської Африки. | З 11.02.1944 поєднував повноваження прем’єр-міністра з обійманням посад міністра закордонних справ і міністра у справах Італійської Африки. | ||
| − | Після звільнення Рима військами США, Великої Британії й Італії (05.06.1944) вийшов у відставку (08.06.1944), відійшов від справ і оселився в родинному маєтку в комуні Граццано Монферрато (тепер Граццано Бадольйо). 1944 Бадольйо висунули обвинувачення у воєнних злочинах, здійснених у Лівії й Ефіопії. 1947 їх було знято. | + | Після звільнення Рима військами США, [[Велика Британія|Великої Британії]] й Італії (05.06.1944) вийшов у відставку (08.06.1944), відійшов від справ і оселився в родинному маєтку в комуні Граццано Монферрато (тепер Граццано Бадольйо). 1944 Бадольйо висунули обвинувачення у воєнних злочинах, здійснених у Лівії й Ефіопії. 1947 їх було знято. |
Похований у родинній усипальні на цвинтарі Граццано Бадольйо. | Похований у родинній усипальні на цвинтарі Граццано Бадольйо. | ||
| Рядок 34: | Рядок 34: | ||
==Нагороди== | ==Нагороди== | ||
===Дворянські титули=== | ===Дворянські титули=== | ||
| − | 1916 за сміливість і військові таланти, виявлені в шостій битві при Ізонцо, отримав титул маркіза Саботіно. | + | 1916 за сміливість і військові таланти, виявлені в шостій битві при Ізонцо, отримав титул [[Маркіз|маркіза]] Саботіно. |
| − | 1936 за командування операцією із захоплення Ефіопії отримав титул герцога Аддис-Абебського (див. Аддис-Абеба). | + | 1936 за командування операцією із захоплення Ефіопії отримав титул [[Герцог|герцога]] Аддис-Абебського (див. [[Аддис-Абеба]]). |
===Ордени=== | ===Ордени=== | ||
Кавалер: Вищого ордена Святого Благовіщення (1928, найвища нагорода Італії на час нагородження), великого хреста ордена Св. Маврикія та Лазара (1921), великого хреста Савойського військового ордена (1918, найвища військова нагорода Італії на час нагородження), великого хреста ордена Корони Італії (1919, найвища цивільна нагорода Італії на час нагородження), великого хреста Колоніального ордена Зірки Італії (1930). | Кавалер: Вищого ордена Святого Благовіщення (1928, найвища нагорода Італії на час нагородження), великого хреста ордена Св. Маврикія та Лазара (1921), великого хреста Савойського військового ордена (1918, найвища військова нагорода Італії на час нагородження), великого хреста ордена Корони Італії (1919, найвища цивільна нагорода Італії на час нагородження), великого хреста Колоніального ордена Зірки Італії (1930). | ||
| − | Великий хрест Ордена Білого лева (1926, Чехословаччина), великий хрест Ордена Вітовта Великого (1930, Литва), великим хрестом магістерської гідності Мальтійського ордена (1936, Мальтійський орден). | + | Великий хрест Ордена Білого лева (1926, [[Чехословаччина]]), великий хрест Ордена Вітовта Великого (1930, Литва), великим хрестом магістерської гідності Мальтійського ордена (1936, Мальтійський орден). |
==Пам’ять== | ==Пам’ять== | ||
| − | Комуна, в якій народився Бадольйо, 1939 перейменована на його честь і носить назву Граццано Бадольйо. | + | [[Комуна]], в якій народився Бадольйо, 1939 перейменована на його честь і носить назву Граццано Бадольйо. |
Іменем Бадольйо названо вулиці в кількох містах і комунах Італії. | Іменем Бадольйо названо вулиці в кількох містах і комунах Італії. | ||
Версія за 14:40, 5 грудня 2023
Бадо́льйо, П’є́тро, герцог Аддис-Абебський, маркіз Саботіно (28.09.1871, комуна Граццано Монферрато, тепер комуна Граццано Бадольйо, Італія — 01.11.1956, там само) — італійський державний і військовий діяч.
Зміст
Життєпис
Народився в родині землевласників Маріо Бадольйо і Антонієтти Пінтареллі-Бадольйо. Після здобуття загальної освіти (1888) вступив до Королівської військової академії в м. Турині. Брав участь у Першій (1895–1896) і Другій (1935–1937) італо-ефіопських війнах, Італійсько-турецькій війні (1911–1912), Першій світовій війні, придушенні повстання в Лівії (1923–1932) і Другій світовій війні. У 1930-х обіймав низку урядових посад у колоніальній адміністрації. У 1943–1944 — прем’єр-міністр Італії, у 1944 — міністр закордонних справ і міністр у справах Італійської Африки. Після відставки відійшов від активної діяльності. Помер у родовому маєтку.
Військова діяльність
1890 як курсант Королівської військової академії в м. Турині отримав звання другого лейтенанта (молодшого лейтенанта). Закінчивши академію, 1892 був підвищений у званні до лейтенанта артилерії.
1896 у складі експедиційного корпусу брав участь у Першій італо-ефіопській війні, після тяжкого поранення отримав звання капітана. За участь в Італійсько-турецькій війні отримав звання майора.
На початок Першої світової війни обіймав посаду начальника оперативного відділу штабу армії, згодом начальника штабу дивізії. 1916 був двічі поранений, отримав звання полковника та очолив піхотний полк. У цьому ж році став генерал-майором. У 1917 командував артилерійським корпусом, а також був призначений заступником начальника штабу Верховного командування. Представляв Італію під час укладання перемир’я. 1919 став начальником Генерального штабу.
На початку 1920-х вийшов у відставку, але 1926 за рішенням Б. Муссоліні викликаний до Італії і знову призначений головою Генерального штабу. 1926 отримав найвище військове звання того часу — Маршал Італії, проте через серйозні розбіжності з диктатором у поглядах на підпорядкування збройних сил був знятий із посади і призначений губернатором у Лівії (1929).
1933 вчергове очолив Генеральний штаб. 1935 призначений головнокомандувачем італійських військ в Ефіопії (Друга італо-ефіопська війна). Неодноразово вчиняв воєнні злочини, зокрема віддавав накази на газові атаки та бомбардування шпиталів Червоного Хреста (див. Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця). Під час Громадянської війни в Іспанії 1936–1939 координував дії військового корпусу, надісланого на допомогу генералу Ф. Франко. Через протиріччя з Муссоліні у кінці 1940 відправлений у відставку.
Політична діяльність і державна служба
10.03.1919 призначений сенатором Сенату Італії (безперервно зберігав місце в Сенаті до 27.08.1945) за квотою офіцерів армії і флоту. Восени 1919 спрямований до провінції Венеція-Джулія (див. Фріулі – Венеція-Джулія) як спеціальний військовий комісар. Відвідував США і Румунію зі спеціальними військовими місіями.
1922 під час Маршу на Рим запросив дозволу короля Італії на застосування сили для придушення виступу фашистів (див. Італійський фашизм), проте отримав відмову. Після приходу Б. Муссоліні до влади вийшов у відставку і був призначений послом Італії у Бразилії.
Після зняття з посади голови Генерального штабу (1929) призначений губернатором Киренаїки і Триполітанії (тепер Лівія). Спільно зі своїм заступником Р. Граціані (11.08.1882, Італія — 11.01.1955, там само) організував жорстоке придушення збройного опору лівійців, окремі епізоди якого на думку сучасних дослідників мають ознаки геноциду. 1932 оголосив про повне придушення всіх осередків повстання.
1935 об’єднав у своїх руках військову посаду (військовий комісар Італійської Східної Африки, фактичний головнокомандувач корпусу італійських військ в Ефіопії) з цивільними посадами губернатора Ефіопії і Еритреї. Після остаточного захоплення Ефіопії військами під командуванням Бадольйо король Італії Віктор Еммануїл ІІІ прийняв титул імператора Ефіопії і призначив Бадольйо віцекоролем Ефіопії і генерал-губернатором Італійської Східної Африки.
1943 взяв участь у змові за участі короля з метою скинути Б. Муссоліні. У день оголошення відставки й арешту останнього призначений прем’єр-міністром Італії (25.07.1943). Уповноважив генерала Дж. Кастеллано (12.09.1893, Італія — 31.07.1977, там само) провадити переговори з союзниками (див. Антигітлерівська коаліція) про капітуляцію Італії. У відповідь на вторгнення Німеччини до Італії оголосив війну Німеччині (13.10.1943), після чого уряд евакуювався з Рима.
З 11.02.1944 поєднував повноваження прем’єр-міністра з обійманням посад міністра закордонних справ і міністра у справах Італійської Африки.
Після звільнення Рима військами США, Великої Британії й Італії (05.06.1944) вийшов у відставку (08.06.1944), відійшов від справ і оселився в родинному маєтку в комуні Граццано Монферрато (тепер Граццано Бадольйо). 1944 Бадольйо висунули обвинувачення у воєнних злочинах, здійснених у Лівії й Ефіопії. 1947 їх було знято.
Похований у родинній усипальні на цвинтарі Граццано Бадольйо.
Нагороди
Дворянські титули
1916 за сміливість і військові таланти, виявлені в шостій битві при Ізонцо, отримав титул маркіза Саботіно.
1936 за командування операцією із захоплення Ефіопії отримав титул герцога Аддис-Абебського (див. Аддис-Абеба).
Ордени
Кавалер: Вищого ордена Святого Благовіщення (1928, найвища нагорода Італії на час нагородження), великого хреста ордена Св. Маврикія та Лазара (1921), великого хреста Савойського військового ордена (1918, найвища військова нагорода Італії на час нагородження), великого хреста ордена Корони Італії (1919, найвища цивільна нагорода Італії на час нагородження), великого хреста Колоніального ордена Зірки Італії (1930).
Великий хрест Ордена Білого лева (1926, Чехословаччина), великий хрест Ордена Вітовта Великого (1930, Литва), великим хрестом магістерської гідності Мальтійського ордена (1936, Мальтійський орден).
Пам’ять
Комуна, в якій народився Бадольйо, 1939 перейменована на його честь і носить назву Граццано Бадольйо.
Іменем Бадольйо названо вулиці в кількох містах і комунах Італії.
Твори
L'Italia nella seconda guerra mondiale (Memorie e documenti). Milano : A. Mondadori, 1946. 308 p.
Література
- Luna G. de. Badoglio: Un Militaire al Potere. Milano : Bompiani, 1974. 284 p.
- Bertoldi S. Badoglio. Milano : Rizzoli, 1982. 266 p.
- Pieri P., Rochat G. Pietro Badoglio: maresciallo d'Italia. Milano : Oscar Mondadori, 2002. 617 p.
- Amato M., Grazia O. di, Pirozzi N. Una storia sbagliata: Azzariti, Badoglio, Biancheri, Hudal, Orlandi, Costermano. Un secolo di bugie e di mezze verità. Sarno : Edizioni dell'Ippogrifo, 2018. 204 p.
