Бахмут
|
Бахмут | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Донецька область |
| Регіон країни | Донбас (територія) |
| Засновано | 1571 |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 113,7 |
| Територія (кв.км.) | 41,6 |
| Уродженці | Волкова, Аліна Іванівна, Ворошилов, Климент Єфремович, Гутиря, Олександр, Добров, Геннадій Михайлович, Кримський, Сергій Борисович, Шепітько, Лариса Юхимівна |
Бахму́т — місто в Донецькій області, адміністративний центр Бахмутського району.
Зміст
Географічне положення
Розташоване на р. Бахмутка, за 89 км у північно-східному напрямку від м. Донецька. Відстань до м. Києва 712 км. За 7 км від міста проходить канал Сіверський Донець — Донбас (збудований 1953–1958).
Територія — 41,6 км². Поверхня міста — полога хвиляста височина, розчленована ярами і балками; перевищення висот до 115 м.
Історична довідка
Назва міста походить від назви р. Бахмутки, яка, своєю чергою, імовірно походить від тюркської назви степових коней — бахматів.
Перша згадка датована 1571: у гирлі р. Чорного Жеребця (лівої притоки Сіверського Донця) із північного боку була створена прикордонна Бахмутська сторожа для захисту південної межі Великого князівства Московського. Нинішнє місто Бахмут розташоване за 30 км у південному напрямку.
Близько 1683 біля р. Бахмутки було відкрито солоні озера. 1697 виникло постійне поселення солеварів — Бахмутська слобода.
1703 на території слободи зведено дерев’яну фортецю, зруйновану під час Булавінського повстання 1707-1709, одним із осередків якого був Бахмут. 1710 на цьому місці збудовано земляну фортецю (збережено).
1704 поселення було приписане до Ізюмського слобідського полку.
1719 стало центром Бахмутської провінції у складі Азовської губернії, від 1725 — Воронезької губернії Російської імперії.
1721 неподалік від міста були відкриті поклади кам’яного вугілля.
Статус міста — від 1783.
1783–1920 — центр повіту Катеринославської губернії. Місто набуло значення центру соляної промисловості на південному сході України. Сіль стала частиною герба Бахмута (затверджений 1811): алхімічний знак солі між зеленим і чорним полями (зелене символізує родючість землі, чорне — багатство надр Бахмута).
Навколо міста на початку 19 ст. були відкриті поклади глини, піску, гіпсу.
У 1870-х збудовано скляний, цвяхово-костильний, алебастровий і цегельний заводи; 1874 запрацював солеварний завод, що давав 2 млн пудів солі на рік; із 1879 починають будувати соляні шахти, які від 1885 давали 70 % загальнодержавного видобутку солі. 1878 через Бахмут було прокладено залізницю. На початку 20 ст. розвивається мережа банків, з’явились перші металообробні заводи.
До 1917 в місті працювали 3 гімназії, реальне, ремісниче й духовне училища, приватні, церковнопарафіяльні й народні училища та школи, видавалось кілька газет.
У листопаді 1917, за часів Української Народної Республіки (УНР), у місті вперше на Донбасі було піднято національний жовто-блакитний прапор. У грудні 1917 Бахмут формально входив до новоутвореної більшовицької Донецько-Криворізької радянської республіки. У березні-квітні 1918 у місті було відновлено владу УНР, у квітні-грудні 1918 — Української Держави.
1920–1925 Бахмут був адміністративним центром Донецької губернії.
1924 місто перейменували на Артемівськ (у пам’ять Артема — політичного діяча, засновника й голову Донецько-Криворізької радянської республіки). Повернення місту історичної назви затверджено Верховною Радою України 04.02.2016.
1923–1930 — центр Артемівської округи Донецької губернії.
Наприкінці 1920-х почалося будівництво кераміко-трубного заводу, алебастрового комбінату, нових цехів скляного заводу, швейної та шкіряної фабрик.
1932–1933 територія Артемівської міськради була охоплена голодом (див. Голодомор 1932–1933), за якого загинуло 539 жителів міста. Під час терору сталінських часів у 1937–1938 за політичними звинуваченнями репресовано 600 містян.
Від 01.11.1941 до 05.09.1943 місто перебувало під німецькою окупацією.
На початку 1950-х збудовано завод із обробки кольорових металів, 1954 першу продукцію випустив завод шампанських вин.
У 1960-х зведено новий кінотеатр «Космос», центральну поліклініку, 1968 запущено тролейбусну лінію.
У 1990-х введено в дію взуттєву фабрику, побудовано шляхопровід, значного розвитку досягло приватне підприємництво.
Наприкінці 1990-х введено в дію 35 тисяч м² житла, десятки торговельних підприємств.
Після перемоги Революції Гідності 12.04.2014 будинок міської ради було захоплено терористами й піднято над ним прапор самопроголошеної «Донецької народної республіки». Розташовану в місті танкову базу Збройних сил України сепаратисти неодноразово намагалися взяти штурмом. У ході Антитерористичної операції на Сході України 06.07.2014 український прапор знову піднято над містом.
Населення
Загальна кількість населення — 113,7 тисяч осіб (2001, перепис). Густота населення 1 738 осіб/ км².
Склад населення за етнічними групами (2001, перепис): українці — 69 %, росіяни — 27 %. Українську мову вважають рідною — 27,61 %, російську — 71,07 %, білоруську — 0,1 % (2001, перепис).
Населення зменшується. Станом на 01.01.2021 його загальна кількість становить 72 921 особу.
Клімат
Місто розташоване в зоні помірного клімату. Середня температура в липні — +21,9 °C, у січні — –6,5 ° C. Опадів (на рік) — 524 мм.
Господарство
Промисловість
Бахмут — розвинене промислове місто. Тут розташовано: найбільший в Україні завод із обробки кольорових металів; машинобудівний завод «Вістек» (виробництво зварювальних електродів, зварювального дроту, високоміцних ланцюгів і скребкових ланцюгів для гірничо-шахтного устаткування); завод «АртВайнері» (найбільший із випуску ігристих вин класичним пляшковим методом); товариство «СІНІАТ» (видобуток гіпсового каменю, виробництво будівельного гіпсу, гіпсокартону); ПРАТ «Фітофарм» (національна фармацевтична компанія, що входить в ТОП-10 фармвиробників України за обсягом реалізованої продукції) та ін. Розвинута харчова та легка промисловість.
Транспорт
На території міста розташована однойменна пасажирська станція на лінії Лиман — Микитівка Донецької залізниці та 2 вантажних станції.
Через місто проходять автошляхи Покровськ — Попасна і Слов’янськ — Дебальцеве.
Діє міська тролейбусна система, яка обслуговує 6 маршрутів (станом на 2020).
Наука, освіта, культура
Станом на 2021–2022 навчальний рік діють 13 загальноосвітніх шкіл, Донецький обласний спеціалізований коледж спортивного профілю імені Сергія Бубки, Бахмутський коледж мистецтв імені Івана Карабиця, Міський центр творчості для дітей та юнацтва, індустріальний коледж Донецького національного технічного університету, педагогічний та медичний коледжі, коледж транспортної інфраструктури, професійні ліцеї — будівельний та аграрний.
Розвинута медична сфера: міська та дитяча лікарні, багатопрофільна лікарня інтенсивної медицини, центр первинної медичної допомоги, поліклініки та амбулаторії.
У місті 12 бібліотек, 5 будинків культури.
Регулярно проводять обласний конкурс юних дарувань «Бахмутська зірочка», щорічний міський фестиваль православної хорової музики «Різдвяні піснеспіви», обласний конкурс фортепіанної музики імені Івана Карабиця.
Архітектурна спадщина представлена громадськими будівлями кінця 19 — першої половини 20 ст. стилів історизму (будинки Бахмутської земської управи, жіночої колишньої гімназії, технікуму залізничного транспорту), модерну (будівля школи № 11) та радянського ретроспективізму (забудова площі Свободи).
Діють 8 православних храмів та католицький костел.
Спорт
У місті є 2 стадіони «Металург» та «Авангард» зі спортивно-оздоровчими комплексами й відкритими майданчиками, шкільні стадіони. Діє спортивний коледж.
Персоналії
У Бахмуті народились: оперна співачка А. Волкова, воєначальний і політик К. Ворошилов, художник О. Гутиря, науковець Г. Добров, філософ і культуролог С. Кримський, кінорежисер і актриса Л. Шепітько.
Із містом пов’язані життя П. Аведикова-Овдієнка (1899–1972; Україна) та Є. Аведикової (1878–1968; Україна, див. Аведикови), оперного співака М. Ворвулєва, композитора І. Карабиця, кінодраматурга Є. Онопрієнка та ін.
Література
- Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / Гол. ред. П. Т. Тронько. Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1971. Т. 12: Донецька область. С. 150–168.
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI–XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел). Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. 180 с.
- Татаринов С. Й., Тутова Н. О., Тутов П. М. Бахмутський край — видатні сторінки історії. Харків : Мачулін, 2013. 407 с.
- Мєлєкєсцев К. І. Історичний образ міста Бахмут у російсько-українському інформаційному протистоянні // Грані історії. 2020. Вип. 3. С. 162–167.
- Історична довідка // Офіційний сайт Бахмутської міської ради. URL: https://artemrada.gov.ua/history
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бахмут // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бахмут (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.05.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
