«Ареопагітики»

«Ареопагі́тики», «Ареопагітський корпус» — збірник богословських текстів грецькою мовою, написаних імовірно між 482 і 532 Псевдо-Діонісієм Ареопагітом.

Автор ототожнював себе з першим єпископом Афін, учнем апостола Павла Діонісієм Ареопагітом (звідси й походить назва збірника). Перші сумніви в заявленому авторстві «Ареопагітиків» висловлені вже в 6 ст. (Іпатій Ефеський) через невідповідність їхнього стилю творам 1 ст.; пізніше авторство Діонісія було спростоване. Попри численні спроби ідентифікувати автора з богословами, філософами 2–6 ст., справжнє авторство текстів установити не вдалося.

Структура

До збірника «Ареопагітики» ввійшли:

• чотири трактати: «Про небесну ієрархію», «Про церковну ієрархію», «Про Божественні імена», «Про містичне богослів’я»;
• десять «Послань».

Зміст

Збірник «Ареопагітики» — приклад синтезу християнського вчення й пізньої неоплатонічної філософської традиції (див. Неоплатонізм), де містика поєдналася з елементами діалектики та пантеїзмом.

У трактаті «Про небесну ієрархію» перелічено 9 чинів ангельської ієрархії (від вищих до нижчих: серафіми, херувіми, престоли, господства, сили, влади, начала, архангели, ангели) та стисло схарактеризовано кожен із них. Витлумачене поняття «небесні сили»; запропоновано принцип організації небесної ієрархії відповідно до міри духовного сходження: освіта, очищення, досконалість.

У трактаті «Про церковну ієрархію» йдеться про ієрархічний розподіл духовенства як продовження небесної ієрархії. Вважається, що термін «церковна ієрархія» вперше вжито саме автором «Ареопагітик». Викладено структуру церковної ієрархії: триступеневий склад «тих, хто посвящає» (єпископи, священники, диякони) і триступеневий склад «тих, кого посвящають» (монахи, миряни та оголошені). Розглядаються основні християнські таїнства.

У трактаті «Про Божественні імена» наведено імена Бога, які, на думку богослова, звеличують творчі вияви Божого промислу: Добро, Світло, Краса, Любов, Сущий, Життя, Мудрість, Розум, Слово, Істина, Справедливість, Вседержитель, Святий Святих, Цар царів та інші. Автор вважав, що Бог є непізнаваним, а тому застосування прийому заперечення (відкидання усього, чим Бог не є) також є певним шляхом богоосягнення.

У трактаті «Про містичне богослів’я» стверджується, що мета життя — єднання з Богом. Це можливо через віддалення від всього, що пов’язане з чуттєвим сприйняттям або піддатне розуму.

У «Посланнях» автор далі міркує про шляхи богопізнання, ієрархію та християнські символи тощо.

Значення

Від кінця 6 ст. «Ареопагітики» здобувають визнання серед церковних діячів Західного християнства; в середині 7 ст. авторитет збірника визнаний серед християнських богословів як на Заході, так і на Сході. До початку доби Відродження корпус «Ареопагітик» був одним із найпопулярніших творів релігійно-філософської думки. Перше видання збірника вийшло у м. Флоренції 1516.

Ідеї Псевдо-Діонісія Ареопагіта вплинули на діяльність та праці Феодосія Печерського, Нестора Літописця, авторів «Києво-Печерського патерика» та ін.

Джерела

• Ареопагитики (фрагменты) / Пер. С. С. Аверинцева // Антология мировой философии : в 4 т. Москва, 1969. Т. 1. Ч. 2. С. 606–620.
• Дионисий Ареопагит. О таинственном богословии / Пер. В. В. Бибихина // Историко-философский ежегодник, 90. Москва, 1991. С. 227–232.
• Дионисий Ареопагит. Сочинения. Максим Исповедник. Толкования / Пер. и пред. Г. М. Прохорова. Санкт-Петербург : Алетейя, 2002. 864 с.

Література

1. Болотов В. В. К вопросу об ареопагитских творениях // Христианское чтение. 1914. № 5. С. 555–580.
2. Восточные отцы и учителя Церкви V века / Сост. Иларион (Алфеев), иером. Москва : Издательство Московского физико-технического института, 2000. 416 с.
3. Дионисий (Шленов), иером. «Ареопагитики» // Православная энциклопедия : в 50 т. Москва : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2000. Т. 3. С. 195–214. URL: http://www.pravenc.ru/text/75898.html#part_30
4. Громов М. М., Мильков В.В. Идейные течения древнерусской мысли. Санкт-Петербург : Русский христианский гуманитарный институт, 2001. 960 с.
5. Чорноморець Ю. П. Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схоларія. Київ : Дух і Літера, 2010. 568 с.
6. Історія української філософії : у 2 т. / Уклад. А. Р. Бурий. 2-ге вид., перероб. та допов. Дрогобич : Видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2015.

Автор ВУЕ

Є. А. Харьковщенко

Покликання на цю статтю: Харьковщенко Є. А. «Ареопагітики» // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/«Ареопагітики» (дата звернення: 28.04.2024).