Англійська революція
Англíйська револю́ція — релігійно-політичний та соціальний конфлікт в Англії в середині 17 ст., зумовлений суперечностями між феодально-королівською системою та швидкою капіталізацією країни.
Передумови
У 17 ст. в Англії сталися кардинальні зміни у структурі суспільства: швидкий розвиток мануфактурного господарства, торгівлі, товарно-грошових відносин, піднесення міст, зростання ролі найманої праці в сільському господарстві; виник значний прошарок найманих працівників, нового дворянства та співробітників торгових компаній, які мали монопольне право на торгівлю. Окрім того, були духовно-релігійні конфронтації через Реформацію: розгорнулася боротьба між англіканською державною церквою та католиками Стюартами, посилилася напруга між протестантами (пуритани та індепенденти). За Якова І та Карла І Англійського загострився конфлікт між королівською владою та парламентом, що позначилося на політичній ситуації в країні. 28.05.1628 парламент проголосив «Петицію про права», де була підтверджена низка важливих прав:
- заборона стягувати з населення не затверджені парламентом податки;
- заборона здійснювати арешт будь-якої особи без відповідної судової ухвали, не згідно із законом;
- припинення арештів цивільних осіб за законами воєнного часу;
- заборона облаштовувати постої військ у будинках обивателів.
Карл І підписав цей документ, однак не планував його виконувати. Упродовж 11 років він не скликав парламент.
Подіям революції передувало повстання 1638 в Шотландії. Зазнавши низки поразок, Карл І був змушений 13.04.1640 скликати парламент. На першому засіданні депутати почали вимагати розглянути події попередніх років. У відповідь на це 05.05.1640 король розпустив парламент, який отримав назву Короткого.
У листопаді 1640 через погіршення ситуації у війні із Шотландією король знову скликав парламент, який назвали Довгим, оскільки діяв до 1653. Він змусив короля стратити першого міністра та заборонив йому розпускати парламент, що призвело до загострення політичного протистояння та врешті до початку Англійської революції.
Серед завдань, що стояли перед Англійською революцією:
- ліквідація пережитків феодалізму в промисловості, торгівлі та сільському господарстві;
- встановлення нової парламентської форми правління, яка мала враховувати інтереси передусім буржуазії та нового дворянства, а не старих феодальних верств;
- очищення англіканської церкви від пережитків католицизму.
Етапи розвитку
Перебіг Англійської революції поділяється на кілька етапів.
1. Конституційний, або «мирний» етап (03.11.1640 — 22.08.1642). У 1641 парламент видав «Велику ремонстрацію» — документ із 204 пунктів із переліком зловживань короля та вимогою про контроль міністрами й армією діяльності парламенту. Карл І висловив протест, залишив м. Лондон і зробив своєю резиденцією м. Ноттінгем. Північ і захід країни переважно підтримували короля, схід і центр — парламент. Армія короля спиралася на дворянство старого складу, на боці парламенту були широкі кола буржуазії, плебейські і напівпролетарські ланки, а також вільні селяни.
2. Перша громадянська війна (1642–1646). Спочатку перевагу мали війська короля. Після укладення 1643 союзу парламентів Англії та Шотландії йому довелося воювати на два фронти. Після реформи армії полковника О. Кромвеля парламентські сили почали перемагати. Вирішальна битва між прихильниками короля (кавалерами) й парламенту (круглоголовими) відбулася 14.06.1645 біля с. Несбі та завершилася поразкою короля. Карл І утік до Шотландії, але був виданий англійському парламенту за 800 тис. фунтів.
3. Боротьба за поглиблення демократичного змісту революції (1646–1649). Втеча короля спричинила початок другої громадянської війни. 1648 О. Кромвель розбив шотландські війська, які намагалися підтримати Карла І, та увійшов до м. Единбурга. Унаслідок очищення парламенту було виключено 40 депутатів-пресвітеріан. Короля віддали під суд, що визнав його «тираном, зрадником, убивцею й ворогом англійської держави». 09.02.1649 Карла І було страчено. Відбулася ліквідація королівської влади й палати лордів. 19.05.1649 Англію проголошено республікою.
4. Індепендентська республіка (1649–1653). Основною політичною силою стала течія індепендентів на чолі з О. Кромвелем. Її представники вважали, що держава має будуватися на засадах договору суспільного, і розпочали репресії проти інших суспільних течій і релігійних сект. Передусім об’єктом переслідувань були пресвітеріани, які виступали за незалежну від держави церкву, а також левелери (зрівнювачі) й дигери (так звані справжні зрівнювачі), які обстоювали рівні права всіх людей перед Богом і загрожували приватній власності. Законодавча влада була в руках Довгого парламенту, а виконавча належала Державній раді. Після перемоги в громадянській війні О. Кромвель зміцнив свої позиції, здійснивши походи проти Шотландії, яка визнала своїм королем Карла ІІ, сина страченого Карла І, та Ірландії. Навігаційний акт 1651 дозволяв перевозити товари в Англію лише на англійських суднах або на суднах країни-виробника, що зміцнювало позиції держави в колоніальній торгівлі та в протистоянні з Голландією.
5. Протекторат О. Кромвеля (1653–1658). У 1653 О. Кромвель розпустив Довгий парламент, пізніше — Малий парламент. Рада офіцерів проголосила його лордом-протектором Англії, фактично зробивши повноправним довічним диктатором.
6. Диктатура генерала Дж. Монка (1658–1660). Після смерті О. Кромвеля (1658) новим лордом-протектором Англії став його син Річард, якого спочатку підтримав генерал Дж. Монк. Однак, у жовтні 1659 генерал-майор Дж. Ламберт силою розігнав парламент і ввів військову диктатуру (1659). Р. Кромвель був змушений піти у відставку. Дж. Монк відмовився визнати Дж. Ламберта і в січні 1660 виступив із Шотландії з військом проти диктатора. Він без опору ввійшов у м. Лондон і відновив парламент, який у березні 1660 закликав Карла II Стюарта повернутися до Англії. За пропозицією Дж. Монка прийнято Бредську декларацію Карла II, де були обіцяні амністія, свобода совісті, панівна роль англіканської церкви тощо.
7. Реставрація династії Стюартів (1660–1688). У 1660 відбулося відновлення монархії; королем став Карл II Стюарт (син страченого Карла I). Англія, Шотландія та Ірландія знову розглядалися як окремі держави зі спільним королем.
1660 закінчилася війна з Іспанією; англійська армія, оплот пуритан, була розпущена; англіканська церква відновила своє привілейоване становище й ініціювала утиски пуритан. Дворяни-емігранти повернулися в Англію й отримали компенсацію за втрати; був щедро нагороджений і Дж. Монк. Уцілілі вбивці короля були притягнуті до суду й переважно страчені; трупи Кромвеля та його сподвижників були викопані з могили, повішені та четвертовані.
8. Славна революція (1688), яка призвела до знищення прокатолицького курсу королів Карла І і Якова ІІ та мирного державного перевороту в грудні 1688, унаслідок якого престол посів Вільгельм ІІІ Оранський. Англія перетворилася на конституційну (парламентську) монархію. Державний лад ґрунтувався на засадах обмеження королівської влади та верховенстві парламенту в англійській політичній системі на базі прийнятого 1689 Біллю про права.
Значення
Історичне значення Англійської революції полягає в тому, що вона завдала кардинального удару по роялістсько-феодальній системі та сприяла швидкому зростанню капіталістичних відносин і утвердженню віротерпимості.
Література
- Morril J. S. Oliver Cromwell and the English Revolution. London : Longman, 1990. 316 p.
- Барг М. А. Английская буржуазная революция в портретах ее деятелей. Москва : Мысль, 1991. 436 с.
- Ковард Б. Оливер Кромвель / Пер. с англ. О. А. Гуньковой. Ростов-на-Дону : Феникс, 1997. 320 с.
- The Oxford Handbook of the English Revolution / Ed. by M. J. Braddick. Oxford : Oxford University Press, 2018. 640 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Троян С. С. Англійська революція // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Англійська революція (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.02.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
