Андерс, Гюнтер
Андерс, Гюнтер (нім. Anders, Günther; справжнє ім’я — Ґюнтер Зиґмунд Штерн, нім. Günther Siеgmund Stern; 12.07.1902, м. Бреслау, тепер м. Вроцлав, Польща — 17.12.1992, м. Відень, Австрія) — письменник, філософ, журналіст, громадський діяч, один із фундаторів та ідеологів міжнародного руху проти ядерної зброї.
|
Андерс, Гюнтер (Anders, Günther) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Ґюнтер Зиґмунд Штерн |
| Народження | 12.07.1902 |
| Місце народження | Вроцлав, Польща |
| Смерть | 17.12.1992 |
| Місце смерті | Відень, Австрія |
| Alma mater | Фрайбурзький університет, Фрайбуг |
| Напрями діяльності | літературна творчість, поезія, філософія, журналістика |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | Велика літературна премія Баварської академії витончених мистецтв (1978), премія Теодора Адорно (1983), премія Андреаса Ґріфіуса (1985), премія Зиґмунда Фройда за наукову прозу (1992) |
Зміст
Життєпис
Батько — філософ і психолог Вільям Штерн, здійснив на сина значний інтелектуальний вплив. 1915 родина переїхала в м. Гамбург.
Студіював мистецтво, історію, філософію. Закінчив університет у м. Фрайбурзі. 1923 отримав ступінь доктора (PhD) філософії (консультантом з написання дисертації став Е. Гуссерль). Серед вчителів Г. Андерса були також М. Гайдеггер, Е. Кассірер, П. Тілліх. За філософськими поглядами близький до Франкфуртської школи соціальних досліджень.
Був тричі одружений; перша дружина — письменниця й філософ Ганна Арендт.
Працював журналістом у м. Берліні. Під тиском антисемітських настроїв обрав псевдонім «Андерс» (букв. «інший», «інакший»), під яким писав до кінця життя. Після перемоги націонал-соціалістів був позбавлений німецького громадянства (як етнічний єврей); емігрував з Німеччини спершу до Франції (1933), згодом у США (1936).
1950 повернувся до Європи, отримав австрійське громадянство. Жив і працював у м. Відні, набув визнання після публікації основної філософської праці «Антикварність людини» («Die Antiquiertheit des Menschen», 1956).
Один із ініціаторів та співзасновників міжнародного руху проти ядерної зброї; попереджав про загрози ядерної війни та глобального апокаліпсису як наслідку людських дій та технологій. Відвідав японські міста Хіросіму й Нагасакі (1958), концтабір «Аушвіц» поблизу м. Освенцім у Польщі (1966), опублікував нариси й щоденники. Ці назви стали для нього символами катастрофізму 20 ст.
Брав участь у Трибуналі Рассела з розслідування військових злочинів у В’єтнамі (1967).
1982 вийшов з єврейської громади м. Відня на знак протесту проти схвалення нею військової операції Ізраїлю в Лівані (див. Ліванська війна 1982). Низка праць, зокрема «Катакомби Молюсії», вийшли друком вже після смерті автора.
Основні ідеї
Серед подій, які мали зламний світоглядний вплив, називав прихід до влади А. Гітлера, Голокост та атомне бомбардування м. Хіросіми. Суспільний резонанс отримали листи Г. Андерса до Клауса Айхмана (сина А. Айхмана — офіцера СС, відповідального за організацією депортації євреїв з території Третього Райху) та Клода Етерлі (пілота літака метеорологічної розвідки у складі ескадрильї, що скинула атомну бомбу на м. Хіросіму).
Називав себе «критичним теоретиком технології», свій підхід характеризував як «філософію технології». Розумів технологію як сутнісну властивість сучасного світу (а не тільки сукупність методів і засобів виробництва) та самостійний суб’єкт світової історії. Критичному аналізові ролі технологій в суспільстві присвятив книгу «Антикварність людини» (відома також як «застарілість» або «позачасність» людини; адекватний переклад з німецької на інші мови досі є предметом дискусій). Вказував на глибоке протиріччя між створенням і використанням технологій.
Запровадив поняття «Прометеєвий розрив» — як розрив між рівнем створених людиною технологій та її здатністю уявляти згубні наслідки від створеного. Грецький міф про Прометея, котрий віддав людям вогонь заради їх звільнення, але навзамін отримав вічне покарання й накликав на людей гнів Зевса, став для Андерса алегорією сучасних технологій. Ті теж творилися заради полегшення життя людини, але в підсумку розв’язали нові руйнівні сили. Вважав, що тотальна експансія людини у світ одночасно зменшила можливості людського ж контролю за ним: непомірний обсяг створеного вже не осягають і не контролюють людські відчуття й розум, homo faber вступив у протиріччя з homo sapiens. Щодалі зростаючий «Прометеєвий розрив» обумовлює глибинні соціальні та екзистенційні суперечності: між виробничими відносинами та ідеологією, виробництвом і потребами, діями і почуттями, знаннями і совістю, машиною й тілом тощо.
Був одним із перших критиків ядерних технологій та глобальних загроз. Оцінював техногенну цивілізацію як таку, d zrsq мрія про всемогутність людини збулась у неочікуваній спосіб — людство набуло «апокаліптичної могутності» для власного самовинищення і водночас «апокаліптичної сліпоти». Капіталізм розглядав як «світову машину» й технологію для акумуляції капіталу й влади; суспільний лад, що має потенціал катастрофічності; імовірну фінальну добу буття людського роду та життя на Землі.
На прикладах зародження тоталітарних режимів міркував над проблемами використання технологій в інтересах політичних еліт, зокрема зловживання владою, масових репресій, стеження й нагляду за населенням. Серед деструктивних наслідків технічного поступу виділяв знищення приватності людського життя.
Один із перших філософів медіа. Попереджав про негативні наслідки новостворених соціальних медіа, передусім телебачення. Вважав, що телебачення нівелює особистий людський досвід і стосунки; веде до баналізації й некритичності мислення; деформує потреби; продукує фантомний світ, міфологізує навколишню дійсність.
Розвивав ідеї «негативної антропології», засуджуючи ідеалізацію людської природи; оцінював «людськість» як дещо нефіксоване, невизначене.
Радикально-критична позиція Г. Андерса зумовлена його непокоєнням щодо руйнації засад гуманізму в суспільстві 20 ст. Вказував на те, що всупереч ідеалам свободи та самореалізації людина перетворилася на гвинтик у «машині експансії», втратила моральнісні орієнтири, спроможність адекватно сприймати небезпеку соціальної ситуації, протидіяти їй когнітивно та емоційно. Міркував про вимоги нової моралі як умови виживання людства, відвернення майбутніх атомних і техногенних екологічних катастроф.
Визнання
Член Німецької академії мови і поезії, Берлінської академії мистецтв.
Нагороди:
- Велика літературна премія Баварської академії витончених мистецтв (1978),
- премія Теодора Адорно (1983),
- премія Андреаса Ґріфіуса (1985),
- премія Зиґмунда Фройда за наукову прозу (1992) тощо.
Основні праці
Серед найвідоміших праць: «Антикварність людини» («Die Antiquiertheit des Menschen», 1956); «Людина на мосту. Щоденник з Хіросіми та Нагасакі» («Der Mann auf der Brücke. Tagebuch aus Hiroshima und Nagasaki», 1959); «Візит до Аїду. Аушвіц і Вроцлав» («Besuch im Hades. Auschwitz und Breslau», 1966); «Напис на стіні. Щоденники 1941-1966» («Die Schrift an der Wand. Tagebücher 1941-1966», 1967); «Час кінця та Кінець часу. Думки про атомну ситуацію» («Endzeit und Zeitenende. Gedanken über die atomare Situation», 1972); «Атомна загроза. Радикальні міркування» («Die atomare Drohung. Radikale Überlegungen», 1981); «Хіросіма — всюди» («Hiroshima ist überall», 1982). Автор монографій про Б. Брехта, Дж. Гроса, М. Гайдеггера, Ф. Кафку, О. Родена, зокрема: «Берт Брехт. Розмови і спогади» («Bert Brecht. Gespräche und Erinnerungen», 1941) «Кафка — Pro і Contra» («Kafka — Pro und Contra. Die Prozeßunterlagen», 1951).
Праці
- Kafka: pro und contra. Die Prozeß-Unterlagen. München : C. H. Beck, 1951. 110 p.
- Die Antiquiertheit des Menschen : in 2 bd. München : C. H. Beck, 1956–1980.
- Besuch im Hades. Auschwitz und Breslau 1966. Nach «Holocaust» 1979. München : C. H. Beck, 1979. 218 p.
- Hiroshima ist Überall. München : C. H. Beck, 1982. 394 p.
- Р о с. п е р е к л. — Мир как фантом и матрица. Философские размышления о радиовещании и телевидении // Искусство и кино. 2005. № 2. С. 90–99. URL: http://kinoart.ru/2005/n2article11.html
- Катакомбы Молюссии. Москва : Libra, 2019. 256 с.
- У к р. п е р е к л. — Про атомну бомбу і джерела нашої сліпоти до Апокаліпсису // Ї. 2005. URL: http://www.ji.lviv.ua/n37texts/anders.htm
Бібліографія
Bibliographie Günther Anders // FORVM. URL: http://forvm.at/bibliographie-gunther-anders.html
Література
- Lohmann М. Philosophieren in der Endzeit. Zur Gegenwartsanalyse von Günther Anders. München : Fink, 1996. 670 S.
- Dijk P. van. Anthropology in the Age of Technology. The Philosophical Contribution of Günther Anders. Amsterdam; Atlanta : Brill Rodopi, 2000. 206 p.
- Marcuse H. Günther Anders. Journalist, Philosopher, Essayist, 1902–1992. 2000. URL: http://marcuse.faculty.history.ucsb.edu/anders.htm
- Liessmann K. P. Günther Anders. Philosophieren im Zeitalter der technologischen Revolutionen. München : C. H. Beck, 2002. 180 S.
- Bahr R. Günther Anders Leben und Denken im Wort. Wien : Edition Art & Science, 2010. 342 S.
- Müller М. Von der Weltfremdheit zur Antiquiertheit. Philosophische Anthropologie bei Günther Anders. Marburg : Tectum-Verlag, 2012. 170 S.
- Єрмоленко А. Відродження філософської культури зі світу перекладу // Філософська думка. 2016. № 5. С. 78–93.
- Beck М. Günther Anders’ Gelegenheitsphilosophie. Exilerfahrung — Begriff — Form. Mit einem Vorwort von Konrad Paul Liessmann. Wien : Klever, 2017. 132 S.
- Dries Ch. Vita Günther Anders (1902–1992) // Internationale Günther Anders Gesellschaft. 2018. URL: http://www.guenther-anders-gesellschaft.org/vita-guenther-anders/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Андерс, Гюнтер // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андерс, Гюнтер (дата звернення: 2.05.2024).
Оприлюднено: 09.12.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
