Андріссен, Луї
А́ндріссен, Луї́ (нідерланд. Andriessen, Louis; 06.07.1939, м. Утрехт, Нідерланди) — композитор, дослідник історії та теорії музики, викладач, громадський діяч, член Академії мистецтв Нідерландів (з 2016), почесний доктор Амстердамського університету (з 2019).
|
Андріссен, Луї (Andriessen, Louis) | |
|---|---|
| Народження | 06.07.1939 |
| Місце народження | Утрехт |
| Alma mater | Королівська консерваторія в Гаазі |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво, історія й теорія музики, громадська діяльність |
Зміст
Життєпис і творчість
Походив із родини музикантів. Батько Х. Андріссен був композитором, органістом, директором консерваторії м. Утрехта (1937–1949) та Королівської консерваторії в м. Гаазі (1949–1957), мати — піаністкою. Музикантами були й інші члени родини.
Почав писати музику з 11 р. Першими його вчителями були батьки та брат. 1955–1962 навчався в Королівській консерваторії в м. Гаазі: спочатку в класі батька, з 1956 — у класі композитора К. ван Баарена (1906–1970).
У 1956 написав «Сонату» для флейти з фортепіано, позначену ним у списку творів як опус 1. У 1958 — твір для двох фортепіано «Серії» — один із перших у Нідерландах, написаних у дванадцятитоновій техніці.
1959 здобув перемогу на Міжнародному конкурсі композиторів «Гаудеамус».
Упродовж 1962–1965 проходив стажування в композитора та диригента Л. Беріо в містах Мілані та Берліні. 1963 відвідав Міжнародні курси нової музики в м. Дармштадті, де слухав лекції П. Булеза, А. Пуссера, К. Штокгаузена та Л. Беріо. Цікавився алеаторикою, почав експериментувати з фіксованими та нефіксованими елементами композиції, працював із графічною нотацією, зокрема у фортепіанній п’єсі «Регістри» (1963).
У 2-й пол. 1960-х узяв участь у низці акцій і проектів політико-мистецького спрямування. Серед них «Акція лускунчиків» на підтримку диригента й композитора Б. Мадерни; «Політико-демонстративний експериментальний концерт»; опера-мораліте «Реконструкція», створена в співавторстві з друзями-однодумцями (1969). Андріссен та його соратники руйнували сталі музичні смаки та норми; критикували музичні інституції Нідерландів за консерватизм і несприйняття естетики нової музики, політичну ангажованість.
Початок 1970-х відзначився написанням творів соціально-політичного змісту: «Гімн» (1970), де сполучаються мелодії гімну Нідерландів та пісні «Інтернаціонал»; «Стійкість» для ансамблю духових інструментів (1972); «Союз робітників» (1975) для голосних музичних інструментів. Андріссен прагнув зруйнувати межу між «високим» та «низьким» мистецтвом: між музикою, яку він та його однодумці називали «буржуазною», і джазом та популярною музикою. Твори виконували спеціально створені музичні колективи, у яких Андріссен грав на фортепіано. Пізніше реалізував проект ансамблю з 12 струнників. Незвичний склад цих колективів, їхня діяльність, тип внутрішніх відносин були альтернативою системі філармонічних симфонічних оркестрів, що уособлювали для Андріссена академізм і творчу обмеженість, репертуарну негнучкість, діяльність без мети.
1976 закінчив твір, який зробив митця всесвітньовідомим, — «Держава» на текст з однойменного діалогу Платона. Твір ґрунтується на комбінуванні музичних ладів за давньогрецьким принципом по чотири звуки, використанні техніки гокету, засад репетитивної техніки, ритмічних ідей І. Стравінського. Л. Андріссен поєднав естетику американського мінімалізму, джазу, року та популярної музики; намагався знайти відповідь на питання про місце музики в соціально-політичному житті суспільства. 1977 за «Державу» був відзначений премією М. Вермелена.
Вираженням анархічної спрямованості Андріссена став твір для двох баритонів та великого ансамблю «Мавзолей» на тексти М. Бакуніна (1979).
У 1980-ті політична активність митця спала. Він писав твори, у яких віддзеркалилися його філософсько-естетичні роздуми, зацікавленість архітектурою, історією та постатями культури й науки Нідерландів, математикою, природознавчими науками, проблемами сприйняття музики та її організації тощо. Серед них «Час» (1980–1981) для жіночого хору та великого ансамблю на тексти Аврелія Августина; «Швидкість» (1982–1983) для великого ансамблю; «Матерія» у 4-х частинах (1984–1988) для солістів, вокального ансамблю та оркестру.
У 1990-ті створив низку музично-театральних творів у співавторстві з режисером та сценаристом П. Грінуеєм (Велика Британія). Першою спільною роботою став телефільм «М як Мужчина, Музика, Моцарт» (1991), зроблений на замовлення «Бі-Бі-Сі». Також опери «Розá: смерть композитора» (1993–1994) та «Листи до Вермеєра» (1997–1999). У 2-й пол. 1990-х Андріссен закінчив великий твір для чоловічого ансамблю, дитячого голосу та оркестру «Трилогія Судного дня» (1996–1997).
Нагороди і визнання
Значна фігура європейського мінімалізму. Твори Андріссена відзначені музичними преміями, зокрема, мультимедійна опера «Комедія» (2004–2008), створена на основі тексту «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі, — премією Гравемаєра (2011).
Композиторську діяльність поєднує з викладанням у Королівській консерваторії в м. Гаазі, де з 1978 обіймає посаду професора. Виступає з лекціями в університетах Європи та США, на фестивалях та композиторських курсах. Автор низки статей із різних питань музичного мистецтва. Серед наукових праць — книга про творчість І. Стравінського «Годинник Аполлона» («Het Apollinisch Uurwerk»; 1983), написана в співавторстві з музикознавцем і музичним критиком Е. Шенбергером.
Член Академії мистецтв Нідерландів, почесний доктор Амстердамського університету.
В Україні
В Україні творчість Луї Андріссена залишається маловідомою та практично недослідженою. Відомі деякі виконання різними київськими ансамблями його творів.
Помітною подією стала відкрита лекція про ключовий твір митця «Держава», організована центром «OK Рrojects» 2014 в межах лекційного циклу «Звук ідеології».
Праці
- Het apollinisch uurwerk: over Stravinsky. Amsterdam : Bezige Bij, 1983. 301 p.
- Gestolen tijd. Amsterdam : Querido, 2002. 357 p.
Література
- Pro голландскую музыку / Под ред. И. Лесковской. Санкт-Петербург : Про Арте, 2003. 374 с.
- Шёнбергер Э. Искусство жечь порох / Пер. с нидерл. И. Лесковской; под ред. Б. Филановского. Санкт-Петербург : Издательство Ивана Лимбаха, 2007. 400 с.
- Everett Y. The Music of Louis Andriessen. Cambridge : Cambridge University Press, 2007. 284 р.
- Вышинский В. Темповая прогрессия в музыке ХХ века // Науковий вiсник Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського: Механізми новацій у музичній. 2013. Вип. 108. С. 11–21.
- Trochimczyk M. The Music of Louis Andriessen. New York : Routledge, 2016. 344 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вишинський В. В. Андріссен, Луї // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андріссен, Луї (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
