Бакунін, Михайло Олександрович
_p2.0829_BAKUNIN.jpg)
Бакýнін, Михáйло Олексáндрович (30.05.1814, с. Прямухіно, тепер Тверська обл., РФ — 01.07.1876, м. Берн, Швейцарія) — мислитель і революціонер, один із теоретиків і засновників анархізму, народництва та панславізму.
|
Бакунін, Михайло Олександрович | |
|---|---|
| Народження | 30.05.1814 |
| Місце народження | Прямухіно |
| Смерть | 01.07.1876 |
| Місце смерті | Берн |
| Напрями діяльності | мислитель, революціонер, один із теоретиків і засновників анархізму |
Життєпис
Походив із дворянської родини, батько — губернський маршалок (рос. предводитель дворянства). 1833 закінчив Санкт-Петербурзьке артилерійське училище.
1836 вийшов у відставку, оселився у м. Москві, де познайомився з В. Бєлінським і М. Станкевичем (1813–1840), став членом створеного ними гуртка. У ці роки активно вивчав новочасну німецьку філософію (особливо праці Й.-Г. Фіхте і Г. В. Ф. Гегеля), пропагував у власній інтерпретації ідеалістичну діалектику.
1840 М. Бакунін виїхав за кордон для продовження освіти. 1840–1842 навчався у Берлінському університеті, зокрема, слухав лекції Ф. Шеллінга. Знайомство з Г. Гервегом, А. Руге (1802–1880; Німеччина), В. Вейтлінгом, П. Ж. Прудоном, К. Марксом і Ф. Енгельсом упродовж 1842–1847 сприяло переходу М. Бакуніна до лав лівих гегельянців (див. Гегельянство) та захопленню політичною проблематикою і професійною революційною діяльністю.
Брав активну участь у революційних подіях 1848–1849 у містах Парижі, Празі, Дрездені, за що йому двічі — у Саксонії (квітень 1850) та Австрії (травень 1851) — винесено смертний вирок (в обох випадках був замінений довічним ув’язненням). 1851 Австрія видала М. Бакуніна як небезпечного державного злочинця Росії, де він кілька років перебував у в’язниці (спочатку Петропавлівській, а з 1854 — у Шліссельбурзькій фортеці). 1857 вислано на вічне поселення до Сибіру. 1861 втік через Японію до Америки, потім перебрався у м. Лондон (Велика Британія). У Європі Бакунін співпрацював з О. Герценом і М. Огарьовим, брав активну участь у революційному русі.
1864 вступив до Міжнародного товариства робітників (Першого Інтернаціоналу), але невдовзі став опонентом К. Маркса (якого, зокрема, звинуватив у використанні робітничого руху у власних честолюбних цілях). Наслідком протиборства стало виключення М. Бакуніна з лав Інтернаціоналу (1872).
Брав участь у революційних подіях 1870 у Франції. Після поразки Паризької комуни відійшов від активної політичної діяльності.
1872–1876 мешкав у Швейцарії. Помер у м. Берні в лікарні для робітників, куди його помістили за власним бажанням. Похований на Бремгартенському кладовищі.
Погляди
Основні погляди М. Бакуніна сформувалися у сер. 1860-х, а революційні події у Франції утвердили його в анархістському світогляді. У 1860–1870-х зараховував себе до матеріалістів і атеїстів, але в розумінні ролі і завдань філософії був близьким до позитивізму О. Конта. У марксизмі мислитель вбачав головно «матеріалізм економічний», який ігнорує соціальні інстинкти людини.
Запропонував анархістську філософію дії, побудовану на запереченні всього існуючого порядку речей. Історія, за М. Бакуніним, — еволюційний процес, поступ людства із «царства тваринності» у «царство свободи». Розумна трудова діяльність людей переводить їх зі сфери біологічного у сферу соціального. Як частина природи, людина має коритися її законам, але соціальну дійсність люди творять самі. Атрибутами нижчого ступеня розвитку є релігія і держава, остання втілює собою тиранію й експлуатацію, спирається на фікцію Бога. Мета прогресу і його критерій — постійне нарощення свободи особи. Майбутнє людства уявляв як суспільний лад нічим не обмеженої свободи, незалежності людини від будь-якої влади, розвитку всіх її здібностей.
Обстоював антидержавницькі позиції: головний гнобитель людства — держава, створена меншістю для панування над більшістю. Держава — антипод громадянського суспільства, основний інструмент поневолення мас і джерело соціальних лих.
Ідейна еволюція Бакуніна — шлях від апології іманентної «нової релігії» до цілковитого заперечення релігії як соціального інституту та культурного феномену. У релігії вбачав одну з основних перешкод поступу людини до свободи. У підсумку трактував релігію як вид «колективного божевілля», а церкву — як «небесний кабак», в якому знаходять забуття від бід; наполягав на необхідності ліквідації релігії та держави і принципу влади як такого. За Бакуніним, влада володіє унікальною властивістю розбещувати кожного незалежно від класової належності, тому виступав проти будь-якої державності (включно з диктатурою пролетаріату). Вважав, що будь-які уряд і парламент, навіть сформовані з робітників, трансформуються у гнобителів та експлуататорів. Держава диктатури пролетаріату, на думку Бакуніна, здатна породити й виховати у народу тільки рабство. Був переконаний, що будь-яка форма легітимної політичної поведінки тільки зміцнює державну владу. Знищити її здатен лише стихійний бунт. Мріяв про соціальну революцію, основні надії покладав на селянство і ремісничо-напівпролетарські верстви міста, люмпен-пролетаріат.
Ідеал М. Бакуніна — створення вільної федерації землевласницьких і ремісничо-фабричних асоціацій, самоорганізація вільних спілок знизу догори, руйнація всіх держав. У підсумку — знищення світової цивілізації буржуазного типу та заміна її вільним союзів народів на засадах автономії й федералізму. У Росії абсолютизував соціальний потенціал общинної артілі. Анархічну ідеологію розглядав як спосіб запобігти державному рабству в будь-яких формах. Анархія у Бакуніна — не безвладдя і знищення соціальних інституцій взагалі, а радше нові антиавторитарні форми життя.
Основні праці
Серед головних творів: «Гімназійні промови Гегеля. Передмова перекладача» («Гимназические речи Гегеля. Предисловие переводчика»; 1838), «Про філософію» («О философии»; 1840), «Реакція в Німеччині» («Реакция в Германии»; 1842), «Основи нової слов’янської політики» («Основы новой славянской политики»; 1848), «Звернення до слов’ян» («Воззвание к славянам»; 1848), «Кнуто-Німецька імперія та соціальна революція» («Кнуто-Германская империя и социальная революция»; 1871), «Державність та анархія» («Государственность и анархия»; 1873), «Бог і держава» («Бог и государство»; вперше опубліковано 1882, не закінчена).
Визнання
Погляди М. Бакуніна вплинули на теорію і практику народницького руху в Росії та міжнародний анархістський рух загалом.
На поч. 21 ст. увиразнилася тенденція до переосмислення традиційного спрощено-критичного підходу до теоретичного анархізму в цілому, й теорії М. Бакуніна зокрема. У нових реаліях політичного життя теорія анархізму виглядає як пошук організації соціального буття на засадах створення громадянського суспільства. Погляди М. Бакуніна в такій оптиці є різновидом антиетатичної течії (див. Етатизм) у європейській політико-філософській думці, яка містить значний гуманістичний зміст і тяжіє до розуміння свободи як загальнолюдської цінності.
Праці
- Письма к А. И. Герцену и Н. П. Огареву. Женева : Укр. тип., 1896. 562 c.
- Исповедь. Санкт-Петербург : Азбука, 2010. 256 с.
- Pro et contra. 2-е изд., испр. Санкт-Петербург : Изд-во РХГА, 2015. 1050 с.
Література
- Стеклов Ю. Михаил Александрович Бакунин, его жизнь и деятельность. 1814–1876 : В 4-х т. 2-е изд., испр. и доп. Москва : Изд-во Коммунист. акад., 1926–1927.
- Франко І. Я. «Основи нової слов’янської політики» Бакуніна // Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и т. Київ : Наукова думка, 1986. Т. 47. С. 405–416.
- Пирумова Н. М. Социальная доктрина М. А. Бакунина. Москва : Наука, 1990. 320 с.
- Сысоев В. Бакунины. Тверь : Созвездие, 2002. 464 с.
- Демин В. Н. Бакунин. Москва : Молодая гвардия, 2006. 349 с.
- Кембаев Ж. М. Федералистские идеи М. А. Бакунина относительно объединения народов Европы и всего мира // Право и политика. 2010. № 11. С. 2016–2025.
- Матюхин А. В. Проект общественного устройства М. А. Бакунина // Журнал политических исследований. 2019. Т. 3, № 2. С. 3–10.
- Pedroso J. A. Mikhail Bakunin’s True-Seeking: Anti-Intellectualism and the Anarchist Tradition // Anarchist Studies. London, 2019. Vol. 27. No 1. P. 83–99.
- Коломоєць Ю. І. Конфлікти в середовищі російської політичної еміграції в Швейцарії 1870 р. // Проблеми політичної історії України. 2019. Вип. 14. С. 49–57.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Козловець М. А. Бакунін, Михайло Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бакунін, Михайло Олександрович (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.08.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
