Арсенич, Ярослав Василь
Арсе́нич, Яросла́в Васи́ль (24.09.1887, село Нижній Березів, тепер Косівського району, Івано-Франківської області, Україна — 29.05.1953, м. Вінніпег, Канада) — юрист, громадський і політичний діяч української діаспори, педагог, видавець.
|
Арсенич, Ярослав Василь | |
|---|---|
| Народження | 24.09.1887 |
| Місце народження | Нижній Березів |
| Смерть | 29.05.1953 |
| Місце смерті | Вінніпег |
| Alma mater | Манітобський університет |
| Місце діяльності | Канада |
| Напрями діяльності | юриспруденція, громадська й політична активність |
Життєпис
Народився в селянській сім’ї. Початкову освіту здобув у рідному селі. 1900 вступив до Коломийської гімназії. 1904, у віці 17 років, сам емігрував до Канади.
1905–1907 — учень та один із перших випускників «Рутенієн Трейнінг Скул» (школа, заснована манітобським урядом для українців у м. Вінніпезі). Завершення навчання уможливило педагогічну діяльність у школах провінцій Манітоби та Саскачевану. Вже у 1907–1908 почав працювати учителем у містечку Косів (пров. Манітоба).
1909 вступив до муніципального коледжу м. Вінніпега. 1910 розпочав навчання у Манітобському університеті на факультеті мистецтв. Через брак коштів залишив навчання та продовжив учительську кар’єру в школі містечка Сокаль (провінція Саскачеван) упродовж 1911–1912.
Засновник і президент у 1909–1943 Української видавничої спілки (тепер Видавнича спілка «Тризуб»). Один із ініціаторів заснування щотижневика «Український голос» (з 1910, від 1927 — орган Союзу українців самостійників; виходить дотепер), 1913–1947 — голова дирекції, активний дописувач.
Від 1913 працював перекладачем в суді м. Вінніпега.
1914–1917 студіював право в Манітобському університеті. Став першим українцем, який здобув вищу юридичну освіту в Канаді. 1917 прийнятий до лав адвокатів, розпочав адвокатську практику в спілці «Гіп і Морісон», яку успішно здійснював 30 років; одночасно (до 1948) працював юристом.
1935 став першим українцем у Канаді, який отримав титул Королівського радника.
Перший генеральний секретар Комітету українців Канади (з 1940, тепер Конгрес українців Канади), довголітній член президії.
Від 1947 — окружний суддя в містечку Дофін (пров. Манітоба). Був першим, а до 1951 — єдиним канадським суддею українського походження.
Діяльність
В еміграції, щоби здобути засоби для існування, брався за різну роботу: працював на будівництві, робітником у каменярнях Стоун-Маунтіну, в друкарні газети «Канадійський фармер», продавцем у крамниці. Водночас збирав гроші на вивчення англійської мови.
Після вступу до муніципального коледжу м. Вінніпега не полишав учителювання. Як учитель, помітного значення надавав національному, патріотичному вихованню, пропагував українську історію та культуру, організовував заходи на честь знакових постатей українства — Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка та ін.
3 перших днів перебування на еміграції брав активну участь у житті української громади. Був серед активних організаторів Першої Української учительської конференції в Канаді (1907), на якій впроваджено офіційну назву «українець» та «український» замість «русин» та «руський». Член комітету з підготовки святкування 100-літнього ювілею від дня народження Т. Шевченка у м. Вінніпезі (1914).
Один із ініціаторів заснування та перший голова бурси ім. А. Коцка у м. Вінніпезі (1915–1917). Співзасновник міжконфесійного українського Інституту імені Петра Могили в Саскатуні (1916) та його довголітній меценат. Член Колегії Святого Андрея у Вінніпегу.
Один із будівничих Української греко-православної церкви в Канаді (УГПЦК, тепер Українська православна церква Канади): член Народного комітету (який в липні 1918 скликав збори, що стали установчими для УГПЦК), управи Українського православного братства, довголітній член консисторії УГПЦК. Вів активну юридичну практику, був правничим дорадником УГПЦК, Українського товариства взаємної помочі та ін. Найвідоміша справа раннього періоду діяльності (1925) пов’язана з газетою «Канадійський українець»: православна конфесія українців у Канаді подала судовий позов на газету, обвинуватила її у постійних наклепах. За підсумками судового процесу редакція газети не лише визнала свою провину, опублікувала вибачення, але й заплатила штраф у розмірі 7 тис. дол. (після цього газета збанкрутіла та змушена була припинити діяльність).
Голова Українського горожанського комітету. Від 1919 — член екзекутиви Українського відділу Червоного хреста в Канаді, у 1920–1923 — його голова. Упродовж багатьох років був ініціатором акцій збору коштів для підтримки України «На поміч рідній Землі».
Співорганізатор Першого просвітньо-економічного конгресу українців у м. Вінніпезі (1923).
Голова Українського народного дому у Вінніпезі (1924), один із організаторів і голова Союзу Українських народних домів.
Член-засновник та довголітній член екзекутиви Союзу українців самостійників (1927).
Цитати
«Хто ми, українці, походимо з ріжних державних формацій, наших тюрем, бо вони не були вибрані нашою волею, то все ж таки ми всі сини одної славної землі, України. Ми щасливі, що могли принести з собою нашу мову, традиції, культуру і деякі установи, що дають нам змогу бути гідними громадянами Канади».
Ювілейний альманах для відмічення 50-ліття «Українського голосу» 1910–1960. Вінніпег : Видавнича спілка «Тризуб», 1960. С. 59.
Література
- Ковбель С. Пропам’ятна книга Українського Народного Дому у Винипегу. Вінніпег : Український Народний Дім у Виннипегу, 1949. 863 с.
- Yuzyk P. The Ukrainians in Manitoba a social history. Toronto : University of Toronto Press, 1953. 232 р.
- Суддя Ярослав Арсенич // Рідна нива: ювілейний календар на звичайний рік 1954. Вінніпег : Видавнича спілка Української Греко-Православної Церкви в Канаді, 1954. 334 с.
- Ювілейний альманах для відмічення 50-ліття праці «Українського голосу», 1910–1960. Вінніпег : Видавнича спілка «Тризуб», 1960. 288 с.
- Войценко О. Літопис українського життя в Канаді. Т. 1: Піонерська доба: 1874–1918. Вінніпег : Видавнича спілка «Тризуб», 1961. 295 с.
- Марунчак М. Г. Біографічний довідник до Історії українців Канади. Вінніпег : Вільна академія наук в Канаді, 1986. 735 с.
- Історія «Українського голосу» в біографіях його основоположників і будівничих. Вінніпеґ : Фундація І. і Т. Гуменюків, 1995. 99 с. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/2302/file.pdf
- Качкан В. Арсенич Ярослав // Українська журналістика в іменах / Ред. М. М. Романюк. Львів : [б. в.], 1998. Вип. 5. 410 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Куліш Н. С. Арсенич, Ярослав Василь // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Арсенич, Ярослав Василь (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.11.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
