Афродіта
Афроді́та (грец. Ἀφροδίτη, можливо від грец. ἀφρός — піна) — у давньогрецькій міфології — богиня краси і кохання, плодючості, шлюбу, дітонародження, квітування, вічної весни і життя, одна з дванадцяти Олімпійських богів.
|
Афродіта | |
|---|---|
| Ім'я (імена) | Афродіта |
| Міфологія (релігія) | Давньогрецька міфологія, давньогрецька релігія |
| Функції | богиня краси, кохання, пристрасті, плодючості, весни |
| Родовід | хтонічні божества |
| Атрибути | чарівний пасок, чаша з вином вічної молодості |
| Символи | троянда, мирт, заєць, голуб, лебідь та ін. |
| Відповідники в інших культурах | Венера, Іштар, Астарта, Ісіда |
Зміст
Історична довідка
Фертильна богиня східного походження. Ймовірно, первинна семантика Афродіти — божество неба, що дарує дощ, та божество моря. Розвиток міфологічних уявлень про Афродіту зазнав впливу культів фінікійської богині Астарти, єгипетської Ісіди, ассиро-вавилонської Іштар. Як наслідок, відбулося поступове заміщення функцій божества родючості, продуктивних сил природи функціями покровительки пристрасті, а згодом — кохання. Образ Афродіти втілює бінарну опозицію: вона одночасно Афродіта-Пандемос — богиня хтивості та земного кохання, та Афродіта-Уранія — богиня вищої, небесної любові (за діалогом «Бенкет» Платона, 385–380 до н. е.).
У міфології
Міфи містять кілька основних версій народження богині. За «Теогонією» Гесіода (бл. 700 до н. е.), Афродіті властива хтонічна природа: виникла неподалік о. Кітери з білосніжної піни, що утворилася в морі з крові й сперми Урана, оскопленого Кроносом (це свідчить про її первинність щодо Зевса і багатьох ін. богів-олімпійців). Вітер відніс морську мушлю з красунею до о. Кіпру (звідси й інша епіклеса — «Кіприда» і функції покровительки мореплавства). Розвинутий культ богині існував у кіпрських містах Пафосі, Амафунті, на горі Ідалія. За «Іліадою» Гомера, Афродіта — донька бога-громівника Зевса й океаніди Діони. За Епіменідом — донька Кроноса, вигодувана морським божеством Нереєм.
Найвродливіша з богинь Олімпу, якій прислуговують богині краси і грації харити; три богині пір року ори та німфи. Помічником і супутником Афродіти є бог шлюбу Гіменей, а посланцем — син Ерос (Ерот). Боги і смертні перебувають під любовною владою Афродіти; не має впливу лише великих богинь — Афіну, Артеміду та Гестію.
Афродіта щедро винагороджує тих, хто прагне любові (напр., міф про Пігмаліона) і безжальна з тими, хто зневажає кохання (напр., міфи про Нарциса, Іпполіта, покарання жінок з о. Лемносу).
Рудиментом архаїчної природи Афродіти є чарівний пасок (викуваний із коштовних металів Гефестом), якому приписана здатність наділяти носія особливою привабливістю. Це сформувало давньогрецьку весільну традицію: беручи шлюб, жінки ткали паски в дар богині. Інший атрибут богині — золота чаша з вином, яке дарує вічну молодість.
За міфами, чоловік Афродіти — бог вогню й ковальства, негарний і кульгавий, але силач і неперевершений майстер Гефест; шлюб символізував єдність краси й майстерності, яка породжує мистецтво.
Оскільки образ Афродіти є уособленням любовної енергії, сюжети міфів містять мотиви її закоханості та численних зрад чоловікові з богами і смертними. Від коханців богиня народила багатьох дітей, серед яких названі Гермафродит (від Гермеса), Ерос (від Ареса, Зевса чи Урана), Гармонія, Фобос та Деймос (від Ареса), три харити (від Діоніса), сини Герофіл і Род (від Посейдона), Гіменей, Еней, Пріап та ін. Відомим міфологічним сюжетом є палке і трагічне кохання Афродіти й Адоніса. Зв’язок Афродіти із Гермесом тлумачать як символ панування любові в усіх світах, із Діонісом — хмільних любовних почуттів, з Адонісом — еротизму весняного пробудження природи, з Аресом — руйнівної сили кохання. За «Одіссеєю» Гомера, правду про зради дружини з Аресом Гефестові відкрив Гермес, за «Федрою» Сенеки — Геліос. Популярний міф переказує, як обурений бог-коваль влаштував пастку коханцям, виставивши їх на поталу ін. богам. Звільнена заступництвом Посейдона, Афродіта омилась у морі й повернула собі цноту.
Афродіта має безпосередній стосунок до Троянської війни. Саме їй Паріс віддав золоте яблуко Гесперид з надписом «Найпрекраснішій», визнавши тим її першість перед Герою та Афіною. Обіцяне богинею кохання Єлени (дружини спартанського царя Менелая) та її викрадення стало причиною походу ахейців на Трою. Афродіта разом із Аресом допомагала троянцям: за «Іліадою», порятувала Паріса у двобої з Менелаєм, а свого сина Енея — від нападу царя Аргоса Діомеда.
Культ богині
Символіка й образ Афродіти вбирає усі прояви почуття: від високої любові до тілесної хтивості. Вважалася засновницею храмової проституції. На честь богині навесні, у перших числах місяця Афродіти — квітня, в садах влаштовували пишні свята. Вони супроводжувались містеріями, піснями й танцями. Жертвоприношення здійснювали рідко, оскільки, за міфами, Афродіта не терпить кривавих жертв. В офіру богині приносили квіти (троянди), плоди (яблука, гранати), а також палили ароматні трави: мирт, любисток, м’яту, чебрець та ін. Символами Афродіти були рослини й тварини із семантикою любові, бажання, вірності, плодючості: троянда, мирт, яблуко і мак; голуб і заєць; лебідь і дельфін.
Як фертильна богиня Афродіта була наділена рисами андрогінності, її зображення могли мати як жіночі, так і чоловічі риси (напр., зі скіпетром та бородою).
У давньоримській міфології відповідником Афродіти була Венера.
У мистецтві
Образ Афродіти (Венери) — один із найпопулярніших у мистецтві. Серед найвідоміших скульптур античності — «Афродіта в садах» Алкамена
(кін. 5 ст. до н. е.), Афродіта Кнідська та Афродіта Сіракузька Праксителя (4 ст. до н. е., оригінали не зберіглись), Венера Медицейська (1 ст. до н. е., копія невідомого майстра), Венера Мілоська (130–100 до н. е., скульптор невідомий, можливо, Александр Антіохійський), Афродіта Менофанта (1 ст. до н. е.), Венера Калліпіга (близько 225 до н. е., скульптор невідомий) та ін.
До образу Афродіти (Венери) зверталися європейські художники: Боттічеллі, Тиціан, Рубенс, Джорджоне, Веронезе, Веласкес та ін. На честь богині названі друга внутрішня планета Сонячної системи — Венера, а також астероїд 1388 Афродіта.
Додатково
- Відомий міф переказує, як скульптор Пігмаліон палко закохався у прекрасну дівчину, вирізьблену ним із слонової кістки. На його прохання Афродіта оживила статую, і та стала дружиною Пігмаліона. Син (за ін. варіантами — донька) щасливого подружжя, Пафос, став епонімом міста у південно-західній частині о. Кіпру, що був центром культу Афродіти. У давньогрецьких міфах ім’я дівчини не вказано; однак Ж.-Ж. Руссо у творі «Пігмаліон» (1762) назвав її Галатея. Відтоді це ім’я закріпилося за коханою міфологічного скульптора.
- За «Іліадою», дружина Зевса Гера, прагнучи допомогти ахейцям у Троянській війні, позичила у Афродіти її чарівний пасок. Завдяки його магічній силі, вона зваблювала чоловіка, відволікаючи тим від покровительства троянцям. Через це, греки здобули перемогу. На честь цього атрибуту богині названо атмосферне оптичне явище — Пояс Венери.
Література
- Лосев А. Ф. Афродита // Мифы народов мира: в 2 т. / Гл. ред. С. А. Токарев. 2-е изд. Москва : Советская энциклопедия, 1991. Т. 1: А – К. 671 с.
- Геродот. Історії в дев’яти книгах. Київ : Наукова думка, 1993. 576 с.
- Міфи Давньої Греції / уклад. Н. Тисовська. Київ : Країна Мрій, 2013. 269 с.
- Кун. Н. А. Легенды и мифы Древней Греции. Харьков : Фолио, 2014. 443 с.
- The Book of Greek & Roman Folktales, Legends, & Myths / Ed. by W. Hansen. Princeton : Princeton University Press, 2017. 584 p.
- Morford M., Lenardon R., Sham M. Classical Mythology. New York : Oxford University Press, 2018. 792 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Наумовська О. В. Афродіта // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Афродіта (дата звернення: 5.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.09.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
