Бабин Яр (урочище)
Ба́бин Яр (урочище) — урочище в м. Києві, місце масового вбивства євреїв м. Києва у вересні 1941 і розстрілів інших категорій населення м. Києва і радянських військовополонених у 1941–1943, один із символів «Голокосту від куль» на окупованій Німеччиною території СРСР (див. Голокост).
Зміст
Розташування
До 1950-х Бабин Яр являв собою мережу кількох глибоких ярів на Пн.-Зх. міста (більшість урочища перебуває під сучасним меморіальним парком «Бабин Яр», незначна частина — під проїжджою частиною вул. Олени Теліги). Безпосередньо поряд із Бабиним Яром знаходилося Лук’янівське єврейське кладовище (ліквідоване у 1950-х – на поч. 1960-х), Лук’янівське кладовище (тепер Лук'янівський державний історико-меморіальний заповідник, Братське кладовище (Лук’янівське братське кладовище, ліквідоване під час Другої світової війни).
Існують документально не підтверджені свідчення про використання Бабиного Яру у 1930-х для поховання жертв Голодомору та жертв політичних репресій.
Історична довідка
Упродовж 27–28.09.1941 у м. Києві було розклеєно оголошення з вимогою до євреїв міста зібратися для евакуації на розі вулиць Мельникова (тепер вул. Юрія Іллєнка) й Дегтярівської. Упродовж 29–30.09.1941 у Бабиному Яру були розстріляні бл. 34 тис. євреїв м. Києва (без урахування малолітніх дітей, кількість яких не встановлено) — усі євреї, які залишалися в місті, крім незначної кількості тих, хто переховувався. У 1 пол. 10.1941 у Бабиному Яру розстріляні бл. 17 тис. євреїв передмість м. Києва, сусідніх міст і містечок. 18.10.1941 у Горіховій діброві (безпосередньо поряд із Бабиним Яром) розстріляно євреїв із числа пацієнтів Кирилівської психіатричної лікарні (бл. 300 осіб), пізніше було розстріляно ще бл. 500 пацієнтів, які залишалися в лікарні.
Упродовж 10.1941–1943 у Бабиному Яру розстріляно від 70 до 120 тис. осіб, серед від 50 до 70 тис. євреїв, а також радянські військовополонені та учасники збройного антинацистського підпілля, зокрема в’язні Сирецького табору (табір «Київ-Захід»), роми (бл. 150 осіб), учасники націоналістичного підпілля (кількість не встановлено, поширена в історіографії цифра 621 не підтверджується джерелами; поширене твердження про вбивство у Бабиному Яру поетеси О. Теліги в історіографії піддається сумніву з огляду на відсутність документальних підтверджень і високу ймовірність її загибелі після арешту у приміщенні Гестапо на вул. Володимирській і подальшого поховання на території Лук’янівського цвинтаря, де здійснювалися поховання більшості жертв Гестапо).
Безпосередніми виконавцями вбивств 29–30.09.1941 були службовці зондеркоманди 4а Айнзатцгрупи С під командуванням штандартенфюрера СС П. Блобеля і 45 батальйону німецької поліції.
Допоміжну функцію (охорону периметру Бабиного Яру) виконував 303 батальйон німецької поліції і співробітники Української допоміжної поліції, набрані з числа окремих радянських військовополонених і місцевих мешканців. У 1942 окупаційна влада використовувала примусову працю ув’язнених у Сирецькому таборі військовополонених для поховання нових жертв у Бабиному Яру, а навесні 1943 — для ексгумації й подальшого спалення решток розстріляних у Бабиному Яру з метою приховання наслідків злочину.
1945 розпочалася підготовка до меморіалізації пам’яті жертв Бабиного Яру, однак плани побудови меморіалу не було втілено з огляду на розгортання антисемітської кампанії в СРСР (кампанія проти «космополітів» 1948–1949, справа Єврейського антифашистського комітету 1949, Справа лікарів 1953 та ін.).
1950 почалися роботи зі зміни рельєфу Бабиного Яру (ліквідація ярів) шляхом заповнення його відходами від роботи Петровських цегляних заводів. 13.09.1961 внаслідок прориву захисної дамби, що стався через технологічні порушення під час її будівництва, селевий потік затопив частину житлового масиву Куренівка. Кількість загиблих унаслідок цієї катастрофи за різними оцінками складає від 250 до 550 людей (за максимальними оцінками — до 1500, однак ця кількість не підтверджується джерелами). Було зруйновано 68 житлових і 13 адміністративних будинків, пошкоджено понад 160 будинків, зруйновано Копиловське кладовище, затоплено стадіон «Спартак» та ін. об’єкти. Результатом намиву пульпи стали зміни ландшафту колишньої мережі ярів на рівнинний.
Вшанування жертв
Література
Перші літературні тексти, присвячені розстрілам у Бабиному Яру, написано ще під час Другої світової війни. Найперший такий твір в українській російськомовній літературі на окупованій нацистами території України — поезія О. Анстей «Кирилівські яри» («Кирилловские яры») (12.1941, опубліковано на еміграції після завершення Другої світової війни; частковий автопереклад українською — 1948).
Перші твори про Бабин Яр в українській літературі в СРСР — вірші М. Бажана «Яр» і В. Сосюри «Бабин Яр» (обидва 1943). Дещо пізніше з’явилися перші літературні твори про Бабин Яр у російській літературі: 1944 написано вірш І. Еренбурга «Бабин Яр», 1944–1945 — однойменна поема Л. Озерова (опубл. 1946).
Першим із київських шістдесятників присвятив літературний твір Бабиному Яру російськомовний поет Ю. Каплан («Бабий Яр», 1959, текст поширювався в самвидаві).
Дискусії щодо вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру поновилися в 1960-х. Приводом для них стало написання поетом Є. Євтушенком поеми «Бабин Яр» (1961), яка того ж року вийшла друком у «Літературній газеті» («Литературная газета»), що поширювалася в усьому СРСР і за кордоном накладом, який значно перевищував сукупний тираж усіх попередніх публікацій про Бабин Яр. Ця поема також розповсюджувалася в самвидаві й була перекладена десятками мов.
1966 тема пам’яті про розстріли в Бабиному Яру додатково актуалізувалася завдяки публікації в журналі «Юність» («Юность») автобіографічного роману А. Кузнецова «Бабин Яр» (зі значними скороченнями цензурного характеру), передрукованого з м’якшими цензурними втручаннями 1967. Після втечі А. Кузнецова з СРСР (1969) цей роман та ін. твори автора вилучено з книготорговельної мережі і бібліотек. 1970 А. Кузнецов оприлюднив повну версію цієї книжки в м. Франкфурті-на-Майні. З 1970-х до сер. 1980-х тема пам’яті про Бабин Яр поза межами самвидаву звучала лише епізодично, хоча окремі твори про нього набували розголосу (п’єса О. Борщаговського «Дамський кравець» [«Дамский портной»], 1980).
Кінематограф, музика, образотворче мистецтво
1940-ми датуються й перші спроби відображення трагедії Бабиного Яру в образотворчому мистецтві (А. Страхов) і кінематографі (М. Донской, фільм «Нескорені» [«Непокоренные»], 1945; події у фільмі відбуваються на Донбасі, однак реалістична сцена масового розстрілу євреїв побудована на основі свідчень про вбивства в Бабиному Яру). Тоді ж зроблено перші спроби висвітлення трагедії Бабиного Яру у драматургії (п’єса О. Борщаговського «До кінця разом» [«До конца вместе»], 1947, не поставлено) і музиці (Перша симфонія Д. Клебанова з присвятою «Пам’яті мучеників Бабиного Яру», 1946; у симфонію вмонтовано мелодику єврейських релігійних пісень і траурний вокаліз, побудований на мотивах єврейських поминальних молитв; 1949 її автора обвинувачено в «космополітизмі» й усунуто з посади голови Харківської організації Спілки радянських композиторів України, перше публічне виконання твору відбулося 1990).
1962 композитор Д. Шостакович написав Симфонію № 13 сі-бемоль мінор («Бабин Яр»), яка стала одним із його найвідоміших творів. Основою першої частини симфонії став текст поеми Є. Євтушенка «Бабин Яр».
Після публікації Є. Євтушенком зміненого тексту поеми відповідні корективи було внесено і до симфонії. Перший випуск запису симфонії на платівці випущено 1967 (Московський філармонічний оркестр під диригуванням К. Кондрашина, змінена редакція твору, запис 1965, платівка випущена брендом Everest Records у США), друга — 1970 (первісна редакція твору, виконання Філадельфійського оркестру й Філадельфійського чоловічого хору Клубу Мендельсона під диригуванням Ю. Орманді). Перший випуск платівки в СРСР — 1972 (Московський філармонічний оркестр під диригуванням К. Кондрашина, змінена редакція твору, запис 1965 або 1971, платівка випущена брендом «Мелодия»).
Повторна актуалізація дискусії про вшанування пам’яті жертв убивств у Бабиному Яру із наголосом на місці Бабиного Яру в історії Голокосту відбулася в роки Перебудови. 1990 знято фільм «Дамський кравець» («Дамский портной») Л. Горовця за п’єсою О. Борщаговського 1980. 1991 в СРСР вийшло кілька видань роману А. Кузнецова «Бабин Яр». 1991 Є. Станкович написав кантату кадиш-реквієм для читців, солістів, мішаного хору та великого симфонічного оркестру «Бабин Яр» на слова «Кадишу-реквієму» Д. Павличка.
Поряд із обговоренням в академічному середовищі, пресі тощо тема продовжує осмислюватися в літературі й мистецтві. Серед художніх творів останніх років на цю тему помітне місце посідає поетична збірка М. Кіяновської «Бабин Яр. Голосами» (2017, у 2020 цю книжку відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка).
Пам’ятники й пам’ятні знаки
1945 ухвалено спільну постанову Ради Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У «Про спорудження монументального пам'ятника на території Бабиного Яру». Підготовчу роботу щодо його встановлення згорнуто наприкінці 1940-х у зв’язку з початком антисемітської кампанії в СРСР.
1965 проведено закритий конкурс проектів побудови меморіалу у Бабиному Яру. Перемогу здобув проект, підготовлений архітекторами Й. Каракісом і А. Мілецьким, проте його не було втілено. 24 і 29.09.1966 у Бабиному Яру відбулися перші несанкціоновані державою меморіальні мітинги. На другому з них виступили В. Некрасов і І. Дзюба. Надалі меморіальні мітинги відбувалися в Бабиному Яру щороку. 1976 там встановлено перший пам’ятник, у підписі до якого не згадувалися євреї.
1989 напис українською мовою на пам’ятнику 1976 доповнено написами російською та їдишем, причому на них так само відсутні згадки про євреїв.
Упродовж 1990-х – 2010-х у парку Бабин Яр встановлено 25 пам’ятних знаків і пам’ятників, які вшановують різні категорії вбитих, частина з яких не має безпосереднього зв’язку з Бабиним Яром як місцем пам’яті, відсилаючи до трагедії Другої світової війни в цілому. Так, окрім пам’ятника загиблим євреям у парку встановлено окремі пам’ятники убитим у Бабиному Яру ромам і дітям, пам’ятник остарбайтерам і жертвам нацизму, хрест у пам’ять про страчених за заклики до опору нацистам священнослужителів та ін.
Тематика кількох пам’ятників і пам’ятних знаків у інших місцевостях м. Києва має безпосередній зв’язок із темою Бабиного Яру. Серед них центральне місце посідають пам’ятник А. Кузнецову в образі хлопчика, який читає наказ до євреїв з’явитися до місця збору (скульптор В. Журавель, 2009) та пам’ятний знак розстріляним у Бабиному Яру пацієнтам Кирилівської психіатричної лікарні (територія лікарні).
2007 на території урочища Бабин Яр засновано Бабин Яр, національний історико-культурний заповідник. Дискусії з приводу різних концепцій ушанування пам’яті жертв Бабиного Яру і жертв Голокосту в Україні на рівні спорудження монументів, створення музейних експозицій тощо тривають, актуалізуючись під час чергових роковин трагедії (2011, 2016, 2021).
Література
- Кузнєцов А. Бабин Яр: Роман-документ / Пер. С. Батурин. Київ : Самміт-книга, 2009. 368 с.
- Бабин Яр. Історія і пам’ять / За ред. П.-Р. Маґочія і В. Гриневича. Київ : Дух і Літера, 2016. 352 с.
- Зельцер А. Тема «Евреи в Бабьем Яру» в Советском Союзе в 1941–1945 годах // Бабин Яр: масове убивство і пам’ять про нього: Матеріали міжнародної наукової конференції 24–25 жовтня 2011 р., м. Київ. Вид. 2-ге, доп. Київ : Укр. центр вивчення історії Голокосту, Громад. комітет для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру, 2017. С. 83–100.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гірік С. І. Бабин Яр (урочище) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бабин Яр (урочище) (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.05.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
