Барбер, Семюел Осмонд
Ба́рбер, Се́мюел О́смонд (англ. Barber, Samuel Osmond; 09.03.1910, м. Вест-Честер, штат Пенсильванія, США — 23.01.1981, м. Нью-Йорк, США) — композитор, піаніст, диригент, співак (ліричний баритон), педагог, член Американської академії мистецтв і наук (з 1961).
|
Барбер, Семюел Осмонд (Barber Samuel Osmond) | |
|---|---|
| Народження | 09.03.1910 |
| Місце народження | Вест-Честер |
| Смерть | 23.01.1981 |
| Місце смерті | Нью-Йорк |
| Напрями діяльності | Музичне мистецтво |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї лікаря та піаністки. Музику почав опановувати в ранньому віці (гру на фортепіано, віолончелі та органі).
Навчався в Музичному інституті Кертіс у м. Філадельфії (1924–1932), спочатку — на підготовчих курсах, потім — як студент, вивчав композицію у Р. Скалеро (1870–1954; Італія), фортепіано — І. Венгерової (1877, тепер Білорусь — 1956, США), диригування — у Ф. Райнера (1888, тепер Угорщина — 1963, США), спів — у Е. де Гогорца (1872–1949; США). Однокурсником в інституті був композитор Дж. Менотті, з яким його до кінця життя пов’язувала творча співпраця.
За Сонату для віолончелі та фортепіано (1932) і «Музику до сцени із Шеллі» (1933) був нагороджений американською Римською премією з можливістю продовження навчання в Європі. 1935–1937 навчався в Американській академії у м. Римі. Там написав одночастинну Першу симфонію для симфонічного оркестру (присвячена Дж. Менотті), яка була виконана в Римі 13.12.1936 під керуванням диригента Б. Молінарі (1880–1952; Італія). Американська прем’єра симфонії відбулася 21 та 23.01.1937 у виконанні Клівлендського симфонічного оркестру під керуванням Р. Рінгволла (1891–1978; США).
Викладав інструментування та хорове диригування в Музичному інституті Кертіс (1939–1942).
Під час Другої світової війни служив у частинах Військово-Повітряних сил американської армії (1943–1945; службу проходив на території США).
У квітні 1945 обраний почесним членом Меморіального фонду Дж. Ґуґґенгайма.
Протягом літніх сезонів 1947 та 1948 був музичним консультантом Американської академії у м. Римі.
1978 у композитора було виявлено мієломну хворобу, від якої згодом помер.
Творчість
Барбер — класик американської музики. Увійшов в історію як композитор традиційного, консервативного типу мислення, хоча технічно володів усіма сучасними (зокрема авангардними) прийомами й техніками. Його музика розвивалася у традиціях західноєвропейських пізньоромантичних тенденцій, у струмені творчості пізніх романтиків — Й. Брамса, Е. Гріга, Я. Сібеліуса, Р. Штрауса та інших, з опорою на традиційні жанрові та структурні музичні форми. Віддавав перевагу сонатній формі, фузі та іншим ортодоксальним формам.
Музика Барбера має свій індивідуальний авторський почерк і стиль, хоча в ній можна почути вплив, приміром, естетики Р. Вагнера — у підвищеній емоційній чуттєвості, напруженій експресивності; мелодійна вишуканість та інтонаційна протяжність зближує його з музичною культурою Ф. Мендельсона Бартольді та Й. Брамса; динамізм, ритмічна складність, нестандартні ритмічні прийоми та гостро дисонантні гармонійні рішення свідчать про певний вплив музики І. Стравінського, С. Прокоф’єва, розмиті тонально-гармонічні контури в деяких творах межують з атональними принципами авангардизму. У зрілих творах (1940–1970-х) композитор виходив за рамки чіткої тональної системи, його складна, місцями гостро дисонантна тонально-гармонійна мова розкриває Барбера як митця 20 ст. Однак розширена тонально-гармонійна мова його музики була завжди тональною, не зближалася з радикальними тенденціями додекафонії та явної атональності.
Творчість митця розвивалася в контексті різних стильових напрямків. Однак Барбер залишався вірним обраному індивідуальному стилю — сплав пізньоромантичної експресії та неокласицистської стриманості. Барбер — послідовник розвитку європейської музичної традиції в історичному зрізі американської музичної культури 20 ст.
В історії американської музики Барбера вважають одним з найуспішніших композиторів. Серед перших виконавців творів: піаністи В. Горовиць, Дж. Браунінг, танцівниця М. Грем, диригенти А. Тосканіні, Д. Мітропулос (1896-1960, Греція-Італія), Б. Вальтер, Л. Стоковський, С. Кусевицький (1874, тепер РФ — 1951, США), Л. Бернстайн, А. Родзинський (1892, тепер Хорватія — 1958, США), Ю. Орманді та ін.
Музичний доробок
За ранній опус — Скрипкову сонату (1928) був нагороджений 1929 премією Дж. Г. Бернса (соната втрачена або знищена самим автором). Увертюра для оркестру (1931) до комедії Р. Шерідана «Школа лихослів’я» зробила Барбера відомим композитором, за неї також нагороджений премією Дж. Г. Бернса (1933; уперше виконана Філадельфійським симфонічним оркестром).
Прем’єри всіх творів проходили з успіхом, проте світову популярність композитору принесло його Адажіо для струнних (1936), написане на замовлення диригента А. Тосканіні. Твір є аранжуванням для струнного оркестру другої частини Першого струнного квартету (опус 11), створеного автором 1936 (до написання квартету підштовхнуло прочитання дидактичної поеми Вергілія «Георгіки»). Прем’єра відбулася 05.11.1938 у м. Нью-Йорку Симфонічним оркестром Ен-Бі-Сі (NBC) під керуванням А. Тосканіні. Адажіо вважають одним із найпопулярніших оркестрових творів 20–21 ст.
Світове визнання здобули також інші твори Барбера: концерти (для скрипки з оркестром, фортепіано з оркестром), симфонічні (Друга симфонія), музично-драматичні (великоформатна опера «Ванесса», балет «Медея») та багато камерних творів. Концерт для скрипки з оркестром з’явився 1940, прем’єру провів 1941 Філадельфійський симфонічний оркестр під керуванням Ю. Орманді. Концерт записали скрипалі: Л. Кауфман (1905–1994; США), Р. Річчі (1918–2012; США), Л. Коган, Е. А. Мейєрс (нар. 1970; США), Дж. Белл (нар. 1967; США), Г. Шмідт (нар. 1983; США), Дж. Енес (нар. 1976; Канада), Г. Ган (нар. 1979; США), І. Перлман (нар. 1945; Ізраїль), Г. Шагам (нар. 1971; США), І. Стерн (1920, тепер Україна — 2001, США) та інші.
Другу симфонію композитор написав за завданням кураторів Військово-Повітряних сил. У симфонії образно відображені бойові дії. Для відтворення музичними засобами реалістичної достовірності композитором використані спеціально сконструйовані прилади (передають звуки радіосигналів, що вказують траєкторію польоту винищувачів). Прем’єра відбулася 03.03.1944 у м. Бостоні у виконанні Бостонського симфонічного оркестру під керуванням С. Кусевицького. 1947 Барбер створив нову редакцію Другої симфонії, в якій прибрав штучні звукові прийоми й зосередив увагу на засобах музичної виразності. У новій редакції симфонія прозвучала 21.01.1948 у виконанні Філадельфійського симфонічного оркестру під керуванням Ю. Орманді.
Післявоєнний період (1945–1970) — найплідніший у творчості Барбера. Концерт для віолончелі з оркестром (1945) написав на замовлення С. Кусевицького для віолончелістки Р. Гарбузової (1906, тепер Грузія — 1997, США), прем’єра відбулася 05.04.1946 у виконанні симфонічного оркестру м. Бостона під керуванням С. Кусевицького.
Концерт для фортепіано з оркестром (1962) створив на замовлення музичного видавництва Г. Ширмера (G. Schirmer Inc.) на честь століття від дня заснування, прем’єра твору відбулася 24.09.1962 під час урочистого відкриття Філармонічного холу (тепер Девід-Геффен-хол), першої зали, збудованої в Лінкольн-центрі на Мангеттені. Прем’єру провів симфонічний оркестр м. Бостона під управлінням Е. Лайнсдорфа (1912–1993; Австрія), соліст — Дж. Браунінг (1933–2003; США).
Барбер звернувся також до жанру музичного театру, створив 2 одноактних балети («Медея», 1946; «Сувенір», 1952), 3 опери — дві великоформатні («Ванесса», 1958; «Антоній і Клеопатра», 1966) та камерну одноактну «Партія в бридж» (1959). Балет «Медея» та опера «Ванесса» — найвідоміші, репертуарні театрально-сценічні твори композитора. Балет «Медея» (друга назва «Печера Серця») замовлений Барберу Фондом Дітсона Колумбійського університету для танцівниці М. Грем і показаний 10.05.1946 у театрі Макмілліна Колумбійського університету (тепер Театр Міллера) у м. Нью-Йорку. Спочатку твір називався «Серце змії», але 1947 перероблений і перейменований на «Печеру Серця».
Опера «Ванесса» (витримана в традиціях веризму), поставлена 15.01.1958 у Метрополітен-опера (диригент Д. Мітропулос, лібретист і режисер-постановник Дж. Менотті). В основі твору мелодраматичний сюжет (у 4 актах; 1964 автор зробив другу редакцію опери, скоротив її до 3 актів, у такому варіанті ставиться сучасними постановниками).
Дві інші опери Барбера були менш популярними. В одноактній камерній опері «Партія в бридж» (тривалість приблизно 10 хвилин; лібретист Дж. Менотті) Барбер постає як майстер-драматург у розробці ансамблевих сцен (в опері чотири персонажі) та подачі образних ролей героїв твору. Прем’єра відбулася 17.06.1959 на міжнародному (літньому) фестивалі мистецтв «Два світи» у м. Сполето (Італія). Прем’єра опери «Антоній та Клеопатра» за п’єсою В. Шекспіра (лібретист і режисер Ф. Дзеффіреллі) присвячена відкриттю 16.09.1966 нової будівлі Метрополітен-опера. Через несумісність тонкої психологічної музики та видовищного постановочного ряду опера не була прийнята публікою та музичними критиками. Згодом Барбер відредагував оперу за допомогою Дж. Менотті. Прем’єра цієї версії відбулася в Американському оперному центрі Джульярда 06.02.1975, європейська прем’єра — 1980 у концертній версії в Театрі Єлисейських полів у м. Парижі. Останнє десятиліття життя Барбера у творчому плані було малопродуктивним, оскільки композитор дуже важко переживав провал оперної постановки «Антоній та Клеопатра», майже 10 років (1966–1975) витратив на її покращення, переробку.
За останні роки життя написав кілька творів для оркестру — «Зблідла фотографія з давньої сцени» (за «Поминками по Фіннегану» Дж. Джойса; 1971), «Третє есе» (1978) і Канцонету для гобою та струнних (1977–1978), а також Баладу для фортепіано (1977).
Крім великожанрових творів, Барбер писав також камерну музику (для камерного оркестру, камерних ансамблів, фортепіано). Найпопулярніші серед них: «Кеприкорнський концерт» (або «Концерт Козерога») для флейти, гобою, труби та струнних (1944), 2 струнні квартети (1936, 1948), «Літня музика» для квінтету дерев’яних духових (1955), Соната для віолончелі та фортепіано (1932), Соната для фортепіано (1949), Ноктюрн для фортепіано (1959).
Барбером створено вокальну та хорову музику на вірші різних поетів: «Дуврське узмор’я» для баритона або мецо-сопрано та струнного квартету на вірші М. Арнольда (1931), пісні на вірші Дж. Джойса, цикл з 5 пісень «Миттєві пісні» на вірші Р. М. Рільке (1950–1951), який присвятив композитору Ф. Пуленку та співаку П. Бернаку (1899–1979; Франція), вокальна поема «Ноксвілл, літо 1915 року» для сопрано та оркестру на вірші Дж. Ейджі (1947, редакція для сопрано з камерним оркестром, 1950; уперше виконано 1948 співачкою Е. Стебер і Бостонським симфонічним оркестром), 3 хори а капела «Перевтілення» на вірші Дж. Стівенса (1937–1940), «Закохані» для баритона, хору та оркестру на вірші П. Неруди в 9 частинах (1971), «Секундомір і топографічна карта» для чоловічого хору та литавр на вірші С. Спендера (1940), «Молитви К’єркегора» для сопрано, хору та оркестру на вірші С. К'єркегора у 5 частинах (1954), «Прощання Андромахи» для сопрано та оркестру на тексти Еврипіда (1962).
Іноді диригував власними творами, а також виконував власні вокальні опуси.
Нагороди та визнання
Лауреат американської Римської премії (1935), Пулітцерівської премії за найкращий музичний твір (1958, 1963), Премії музичних критиків (1964).
Додатково
Слухачі Бі-Бі-Сі (BBC) 2004 назвали Адажіо для струнних Барбера одним із «найсумніших творів класичної музики». Виконання Адажіо супроводжувало найтрагічніші чи траурні церемоніальні (державні) події в американській та світовій історії. Воно транслювалося по радіо у зв’язку з оповіщенням про смерть Ф. Д. Рузвельта, повідомленням по телебаченню про смерть Дж. Ф. Кеннеді, супроводжувало похорони А. Айнштайна, Г. Келлі, принцеси Вельської Діани (1961–1997), хроніку трагедії, яка сталася в результаті терористичних актів в США 11.09.2001, звучало у зв’язку з іншими подіями, пов’язаними з людськими втратами та жертвами внаслідок терактів, бойових дій тощо.
Як саундтрек Адажіо використано у фільмах: «Цілком природно» (1974, режисер К. Ларкін; США), «Людина-слон» (1980, режисер Д. Лінч; США), «Ель Норте» (1983, режисер Г. Дж. Нава; Велика Британія, США), «Взвод» (1986, режисер О. Стоун; США), «Олія Лоренцо» (1992, режисер Дж. Міллер; США), «Роккі Марчіано» (1999, режисер Ч. Вінклер; США, Канада), «Симона» (2002, режисер Е. Ніккол, США), «Проти течії» (2003, режисер Р. Малкехі; Австралія) та ін., цитувалося й використовувалося у телепередачах (аж до аранжувань поп- і рок-груп), а також як музичний трек в комп’ютерних іграх.
Література
- Barber, Samuel // The New Grove Dictionary of Music and Musicians : in 29 vol. 2nd ed. London : Macmillan, 2001. Vol. 2. 937 p.
- Дубинец Е. А. Made in USA: Музыка — это все, что звучит вокруг. Москва : Композитор, 2006. 416 с.
- Акопян Л. О. Барбер Сэмюэл // Музыка XX века. Энциклопедический словарь. Москва : Практика, 2010. С. 54
- Brévignon P. Samuel Barber, un nostalgique entre deux mondes. Paris : Hermann, 2011. 505 p.
- Heyman B. B. Samuel Barber: The Composer and His Music. 2nd ed. New York : Oxford University Press, 2020. 648 p.
- Луніна А. Є. Барбер, Семюел Осмонд (в авторській редакції). URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:Барбер,_Семюел_Осмонд
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луніна А. Є. Барбер, Семюел Осмонд // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барбер, Семюел Осмонд (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.08.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
