Барвінський, Богдан Олександрович
Барві́нський, Богда́н Олекса́ндрович (псевдоніми і криптоніми: Теодот Вінковський, Т. Вінковський, б., -Б-, Б. Б., Барв. Б., Барв-ий Б.; 15.07.1880, м. Тернопіль, тепер Україна — 08.02.1958, м. Львів, тепер Україна) — історик, архівіст, педагог, бібліотекознавець, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (НТШ; з 1914).
|
Барвінський, Богдан Олександрович | |
|---|---|
| Псевдоніми | Теодот Вінковський, Т. Вінковський, б., -Б-, Б. Б., Барв. Б., Барв-ий Б. |
| Народження | 15.07.1880 |
| Місце народження | Тернопіль |
| Смерть | 08.02.1958 |
| Місце смерті | Львів |
| Місце поховання | Личаківський цвинтар |
| Alma mater | Львівський національний університет імені Івана Франка, Віденський університет, Гумбольдтський університет Берліна |
| Місце діяльності | Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника |
| Напрями діяльності | історія, архівознавство, педагогіка, бібліотекознавство |
Життєпис
Народився в сім’ї О. Барвінського та піаністки, хорової диригентки, громадської діячки Є. Барвінської [уродженої Любович (1854–1913; тепер Україна)]. Брат В. Барвінського.
Початкову освіту здобув у м. Тернополі (1886–1888). Продовжив навчання у Всенародній школі імені М. Шашкевича (1888–1890), Академічній гімназії у Львові (1890–1898).
1898 вступив на філософський факультет Львівського університету (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка), студіював історію України (під керівництвом М. Грушевського), історію права (керівник — О. М. Бальцер).
1901–1902 навчався у Віденському університеті за стипендією Міністерства освіти й віровизнань Австрії (Цислейтанії). Водночас стажувався в Архіві гродських і земських актів у м. Львові. 1907–1908 коштом землевласника з Одещини К. Володковича (1828–1909) доповнював освіту в Берлінському університеті (тепер Гумбольдтський університет Берліна), де вивчав історію стародавнього світу, Східної Європи, німецьке право.
1904–1905 відбував військову службу в австро-угорській армії.
1907 у Львівському університеті захистив докторську дисертацію «Жиґимонт Кейстутович, Великий князь литовсько-руський (1432–1440)».
Працював волонтером (1908–1909), практикантом (1909–1913), асистентом (1913–1919) у бібліотеці Львівського університету.
Діяльність
Брав участь у роботі історико-філософської секції НТШ, до 1918 був її секретарем.
Під час Першої світової війни опублікував низку брошур про Україну і українців, займався збереженням українських архівів і книгозбірень. Двічі був заарештований російською владою під час окупації м. Львова 1914–1915.
1918–1919 — делегат Української національної ради Західно-Української Народної Республіки від Християнсько-суспільної партії.
Після окупації Галичини польськими військами відмовився скласти присягу польському уряду. Звільнений з університету. 1923 заарештований за роботу професором Львівського таємного українського університету (1919–1925).
Директор бібліотеки «Народного дому» у м. Львові (1918–1922), Технічної бібліотеки Львівської дирекції публічних робіт (1928–1929), бібліотеки львівського «Студіону» (1937–1939; створена митрополитом Андреєм Шептицьким для розвитку української освіти і науки на базі книгозбірні монастиря святого Йосифа).
1921–1939 викладав історію, географію й філософію у Приватній жіночій гімназії сестер-василіянок, Приватній жіночій учительській семінарії Українського педагогічного товариства у м. Львові, Приватній жіночій гімназії «Рідна школа».
1939–1942 — директор, заступник директора Наукової бібліотеки Львівського університету. Депутат Народних зборів Західної України, які «проголосували» за приєднання до СРСР.
Німецька окупація Галичини розвіяла ілюзії Барвінського щодо політики тогочасної Німеччини стосовно України.
1943–1944 — бібліотекар об’єднаної бібліотеки товариства «Народний дім» і НТШ.
Після війни залучений до роботи в радянських установах. 1944–1947 — старший науковий співробітник, завідувач відділу рукописів Львівської філії бібліотеки АН УРСР (тепер Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника), де 1946 організував Кабінет Івана Франка. За підтримки науковців із м. Києва безуспішно клопотався про переатестацію наукового ступеня доктора наук.
1947 почалося цькування й арешти української інтелігенції м. Львова за обвинуваченнями у приналежності до «школи Грушевського», «українському буржуазному націоналізмі», «співпраці з гітлерівцями». Барвінського звільнили з роботи, братів відправили до радянського концтабору (див. Концентраційні табори). Після війни Барвінський не опублікував жодного матеріалу.
Член-кореспондент Архівної ради у м. Відні, польського Геральдичного товариства у м. Львові (1909), Нумізматичного товариства у м. Кракові (1909), Товариства охорони українських пам’яток минувшини у м. Львові (1914), член Ставропігійського інституту (1919).
Дослідження
Барвінський вивчав історію міжнародних відносин України, археологічні джерела з історії України (див. Археологія), матеріали нумізматики, геральдики і сфрагістики.
Публікував документи, статті й рецензії в українських і закордонних виданнях, підручники з історії України й Галичини для закладів середньої й вищої освіти, синтетичні огляди історії українського народу та його державності, біографії українських громадських, культурних і політичних діячів. Досліджував історію освіти, церкви, духовенства. Виступав на захист українських шкіл, які були відкриті завдяки боротьбі української громадськості за національну школу в часи Австро-Угорщини й міжвоєнної Польщі.
Цікавився історією бібліотечної справи, книжкових колекцій і музейних зібрань, зокрема бібліотек Народного дому і львівського Ставропігійського інституту.
Почав упорядковувати сімейний архів Барвінських (зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці України імені Василя Стефаника), опрацьовувати «Літопис роду Барвінських». Підготував історико-генеалогічні студії: «Рід Айхінґерів в Польщі й на Руси в XVI–XVIII ст.» (1928), «Рід Хмельницьких» (1930-ті), «Родовід гетьмана Петра Сагайдачного» (1930). Написав біографічні розвідки про діячів українського національного руху.
Підтримував наукові і громадські зв’язки з М. Грушевським, В. Гнатюком, М. Павликом, У. Кравченко, О. Маковеєм, С. Томашівським, І. Крип’якевичем, К. Студинським, Андреєм Шептицьким, І. Свєнціцьким, В. Липинським, Д. Дорошенком, а також польськими, чеськими та німецькими вченими.
Твори
- З’їзд галицького князя Данила з угорським королем Бєлою ІV в Прешбурзі 1250 року : Істор.-крит. аналіз. Львів : [б. в.], 1901. 18 с.
- Жиґимонт Кейстутович, Великий князь литовсько-руський (1432–1440). Жовква : Печатня ОО. Василіян, 1905. 170 с.
- Історичні причинки: розвідки, замітки, матеріали до історії України-Руси : в 2 т. Жовква : Печатня ОО. Василіян; Львів : Печатня В. А. Шийковского, 1908–1909.
- Історичний розвій імени українсько-руського народу. Львів : Печатня В. А. Шийковского, 1909. 41 с.
- Оповіданя з рідної істориї. Жовква : Печатня ОО. Василіян, 1911. 190 с.
- Історичні права українського народу до його народнього імени. Відень; Київ : Друкарня А. Гольдганзена, 1918. 16 с.
- Бібліотека і музеї «Народного Дому» у Львові 1849–1919 р. Львів : Друкарня Ставропігійського інституту під управою Ю. Сидорака, 1920. 47 с.
- Історія українського народу: оповіданя з рідної історії (з 57 образками і 2 картами). 2-ге вид., поправ. і допов. Львів : Накладом книгарні А. Бардаха, 1922. 140 с.
- Д-р Юліан Целевич (23.ІІІ.1843–24.ХІІ.1892). Його наукова діяльність на полі української історіографії і етнографії в світлі давніших та новіших дослідів. Львів : Наукове товариство імені Шевченка, 1927. 336 с.
- Конашевичі в Перемиській землі в XV і XVI ст. // Записки Наукового Товариства імені Шевченка. 1930. Т. 100. Ч. 2. С. 19–175.
- Коротка історія Галичини продовж тисячоліття 907–1941. Львів : Українське видавництво, 1941. 43 с.
Література
- Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Прага : Накладом Українського Вільного Університету в Празі, 1923. 221 с.
- Павлишин С. Сага роду Барвінських. Рід Барвінських в історії української культури // Вісник Наукового Товариства імені Шевченка. 1993. Ч. 6–7. С. 16–18; 1994. Ч. 8–9. С. 10–12.
- Герасимова Г. Барвінський Богдан Олександрович // Українські історики ХХ століття: біобібліографічний довідник : в 3 вип. Київ : Інститут історії України НАН України, 2004. Вип. 2. Ч. 2. С. 29–31.
- Сварник Г. Барвінський Богдан Олександрович // Українські архівісти (ХІХ–ХХ ст.). Київ : Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, 2007. С. 49–51.
- Колосовська О. «Нагорода за кривду» чи «сповнення обов’язку» : бібліотечна діяльність Богдана Барвінського (1908–1947) // Вісник Львівського університету. Серія: Книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. 2008. Вип. 3. С. 191–199.
- Колосовська О. Діяльність Богдана Барвінського в Науковому товаристві ім. Шевченка у Львові // Бібліографічна комісія Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1909–1939): напрями діяльності та постаті. Львів : [б. в.], 2010. 498 с.
- Мудрий М. Барвінський Володимир // Наукове товариство імені Шевченка: енциклопедія. 2015. URL: https://encyclopedia.com.ua/entry-204
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Зашкільняк Л. О. Барвінський, Богдан Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барвінський, Богдан Олександрович (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 11.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
