Барвінський, Олександр Григорович
Барві́нський, Олекса́ндр Григо́рович (псевдоніми: Подолянин, Австрієць, Verax та інші; 08. 06. 1847, с. Шляхтинці, тепер Тернопільського району Тернопільської області, Україна — 25.12.1926, м. Львів, тепер Україна) — громадсько-політичний діяч, історик, педагог. Брат В. Барвінського, батько Б. Барвінського та В. Барвінського.
|
Барвінський, Олександр Григорович | |
|---|---|
| Народження | 08.06.1847 |
| Місце народження | Шляхтинці |
| Смерть | 25.12.1926 |
| Місце смерті | Львів |
| Alma mater | Львівський національний університет імені Івана Франка |
| Напрями діяльності | політика, історія |
Життєпис
Народився у сім’ї священника Української греко-католицької церкви. Родина вирізнялася освіченістю і збереженням української ідентичності.
Навчання розпочав у місцевій сільській школі, продовжив у німецькій гімназії в м. Тернополі. У гімназії опинився в колі української патріотичної молоді, яка популяризувала життя і творчість Т. Шевченка (молодіжна «Громада»).
Відтоді продовжував активно поєднувати професійний розвиток із громадською діяльністю на користь українській справі. 1865–1869 навчався на філософському факультеті Львівського університету (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка), де надавав перевагу вивченню історії та філології.
Працював на вчительських посадах у гімназії в м. Бережанах (1868–1871), Тернопільській (1871–1888) і Львівській (1888–1909) чоловічих учительських семінаріях.
Помер 25.12.1926 у м. Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.
Діяльність
1888 після переїзду до м. Львова розгорнув активну політичну діяльність.
Депутат австрійського парламенту (Райхсрату, 1891–1907) та Галицького сейму (1894–1904).
Барвінський здобув найвищі титули в Австрійській державі — урядового радника (1906), радника двору (1910), довічного члена Палати панів (вищої палати парламенту, 1917).
Він спрямовував політичну діяльність на захист інтересів українців у Галичині, піднесення їхнього культурного рівня й свідомості національної, забезпечення рівноправного становища австро-угорських українців серед інших народів імперії.
Від 1870-х із братом Володимиром був активним діячем «народовецького» табору (див. Народовці), який формував і здійснював політичну програму українського національного руху, усуваючи з політичної арени москвофільські елементи (див. Москвофільство).
Налагодив стосунки і співпрацю з діячами київської «Громади» для поширення ідеї соборності, здобутків української культури, мови та історичних знань, організації просвітницьких товариств і періодичних видань, європеїзації українського суспільства, поборювання москвофільських впливів у Галичині.
Був одним з ініціаторів австро-польсько-української угоди і політики «нової ери» (1890–1894), яка стала першим визнанням ідеї окремішності та соборності української нації на офіційному рівні, дозволила розширити права українців в громадсько-політичному і культурному житті держави, зокрема впровадження фонетичного правопису української мови, заснування кафедри історії України (в дійсності «кафедри всесвітньої історії з руською мовою викладання») у Львівському університеті на чолі із запрошеним із м. Києва М. Грушевським (1894), реформування Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ) за зразком Академії наук, збільшення державного фінансування української освіти і культури, створення українських гімназій, господарських і культурно-спортивних товариств.
Після невдачі «нової ери» через спротив польського політикуму продовжував підтримувати консервативну політику «органічної праці» і «реальних справ», спрямовану на піднесення рівня політичної культури українців, покращення соціально-економічного становища (особливо селянства) та освіти, що повинна забезпечити українцям перетворення на вагомий політичний чинник у монархії Габсбургів і підготуватися до створення власної держави.
1896 очолив Католицький русько-народний союз (1901 реорганізовано у політичне товариство «Руська громада», 1911 — у Християнсько-суспільний союз). Редагував орган цього консервативного політичного напряму — часопис «Руслан» (1897–1914).
Керував діяльністю провідних українських культурно-освітніх та наукових товариств у Галичині: голова НТШ (1892–1897) та Українського педагогічного товариства (1891–1896); виконувач обов’язків голови і заступник голови товариства «Просвіта» (1884–95); член Крайової шкільної ради (1893–1918), у якій обстоював українські інтереси у шкільництві.
Редагував низку українських періодичних видань, публікував українські підручники з історії, літератури й мови, зокрема спільно з київськими громадівцями (В. Антонович, О. Кониський) підготував 24 томи дослідження «Руська історична бібліотека» (1886–1904) — перше серійне видання історичної літератури українською мовою. У цій серії надруковано переклади праць з історії України В. Антоновича, Д. Багалія, М. Владимирського-Буданова, М. Дашкевича, О. Єфименко, М. Костомарова та інших.
Проте консервативні ідеї Барвінського в період переходу до політичної фази національно-визвольних змагань на початку 20 ст. викликали ворожість до нього і його прихильників з боку українських громадських діячів нового покоління, які вимагали активної політичної боротьби за національні права. Позиції Барвінського спричинили звинувачення його у «зраді», «угодовстві» тощо.
Під час Першої світової війни продовжував активну суспільно-політичну діяльність, друкував статті у виданнях («Світова війна і українська проблема», «Український народ і його значення для Австро-Угорщини», «Національні і культурні здобутки українців»).
За доби Української революції — делегат Української Національної Ради Західно-Української Народної Республіки (1918–1919). Очолював Державний Секретаріат освіти і віросповідань в уряді К. Левицького.
Після окупації Галичини польським військом відмовився від будь-якої співпраці з поляками, відійшов від політичної діяльності і зайнявся літературною працею.
Барвінський залишив томи спогадів, лише частину з яких опубліковано. Значний документальний архів зберігається у Відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України та є цінним джерелом до історії українського національного руху кінця 19 — початку 20 ст.
Додатково
Постійно опікувався сім’єю. Після першого шлюбу із С. Шумпетер (1852–1877; тепер Україна) залишилися син Володимир і донька Ольга. 1877 одружився удруге з піаністкою, хоровою диригенткою, громадською діячкою Є. Любович (1854–1913; тепер Україна). Їхні діти стали відомими діячами: Богдан — істориком, Роман — інженером і художником, Олександр — лікарем, Василь — композитором.
Праці
- Ілюстрована історія Руси : У 5 ч. Тернопіль, 1880–1884.
- Літопис суспільної роботи і сили русинів австрійських. Львів, 1885.
- Ставропігійське Братство Успенське у Львові, його заснування, діяльність і значення церковно-народне. Львів, 1886.
- Ілюстрована історія Руси від найдавніших до нинішніх часів після руських і чужих істориків. Львів, 1890.
- Історія України-Руси. Львів, 1904.
- Історичний огляд засновин Народного Дому у Львові. На основі джерел. Львів, 1908.
- Dzieje Powszechne dla seminariów nauczycielskich. T. 1–2. Lwów, 1910–1912.
- Цїсар ікороль Франц-Йосиф І. 1848–1908. Картини з єго житя на спомин 60-лїтного володарства. Львів, 1908.
- Спомини з мого життя. Ч. 1–2. Львів, 1912–1913.
- Історія української літератури. Ч. 1–2. Львів, 1920–1921.
- Оповідання з всесвітньої історії (Стародавньої і середньовічної). Ч. 1. Берлін, 1923.
- Оповідання з всесвітньої історії. Нововічна доба. Ч. 2. Берлін, 1924.
Література
- Олександр Барвінський, Осип Маковей, Кирило Студинський. В оборонї правди і чести. Львів, 1911.
- Barwiński B. Barwiński Aleksander (1847–1926) // Polski Słownik Biograficzny. Kraków, 1935. Т. 1. Zeszyt 1.
- Аркуша О. Олександр Барвінський (до 150-річчя від дня народження). Львів, 1997.
- Павлишин С. Олександр Барвінський. Львів, 1997.
- Гречин Б. П. Громадсько-просвітницька та педагогічна діяльність Олександра Барвінського. Івано-Франківськ, 2001.
- Чорновол І. Тягар прагматизму, або Олександр Барвінський у світлі сучасності // Барвінський О. Спомини з мого життя. Т. 1. Київ, 2004.
- Аркуша О. Олександр Барвінський // Західно-Українська Народна Республіка. 1918–1923. Уряди. Постаті. Львів, 2009.
- Чорновол І. 100 видатних львів’ян. 2-ге вид. Львів, 2020.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Зашкільняк Л. О. Барвінський, Олександр Григорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барвінський, Олександр Григорович (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
