Баррес, Огюст Моріс
Барре́с, Огю́ст Морі́с (фр. Barrès, Auguste-Maurice; 19.08.1862, муніципалітет Шарм-сюр-Мозель, тепер регіон Гранд-Ест, Франція — 04, за іншими даними 05.12.1923, м. Неї-сюр-Сен, тепер передмістя м. Парижа, Франція) — письменник, журналіст, один із лідерів націоналістичного табору в французькій політиці, президент Ліги Французької Вітчизни і Ліги патріотів. Писав французькою мовою.
|
Баррес, Огюст Моріс (Barrès, Auguste-Maurice) | |
|---|---|
| Народження | 19.08.1862 |
| Місце народження | Шарм-сюр-Мозель |
| Смерть | 04 або 05.12.1923 |
| Місце смерті | Неї-сюр-Сен |
| Alma mater | коледж Малгранжа |
| Місце діяльності | Франція |
| Напрями діяльності | політика, літературна творчість, видавнича справа |
| Традиція/школа | символізм, націоналізм |
Зміст
Життєпис
Народився у заможній сім’ї. Роки становлення провів у м. Нансі (Франція). Стажувався у коледжі Малгранжа, потім у Ліцеї (теперішня середня школа Пуанкаре). 1883 поїхав до м. Парижа, щоб продовжити юридичні студії.
Відбув «паломництво» до м. Байройта (Німеччина). Був пов’язаний з езотеричним (див. Езотерика) «Орденом Мартиністів», заснованим його шкільним колегою С. де Гуайте (1861–1897; Франція).
Працював у щомісячному виданні «Молода Франція» (фр. «Jeune France»). Як засновник журналу «Плями чорнила» (фр. «Taches d’encre») поїхав до Італії.
У 1880-х відвідував гурток Ш. Леконта де Ліля та символістські кола в м. Парижі.
Переніс свою теорію індивідуалізму в політику як прихильник генерала Ж. Буланже.
У 27 років провів успішну кампанію і став депутатом від Нансі як «революційний соціаліст», вимагаючи повернення Франції Ельзасу-Лотарингії, яка опинилася під контролем Пруссії після поразки Франції 1870–1871. Залишався депутатом 1889–1893.
1889 керував редакцією щоденної газети «Східна пошта» (фр. «Le Courrier de l’Est»).
1894 заснував власну газету «Кокарда» (фр. «La Cocarde»).
1906 прийнятий до Французької академії; повернувся до Палати депутатів (засідав до кінця життя) як обранець І району м. Парижа.
Став президентом Ліги Французької Вітчизни (фр. Liguedela Patrie Française), Ліги патріотів (фр. Liguedes Patriotes).
1914 здійснив подорож на Близький Схід із метою дослідження релігії від Александрії до Константинополя, через Ліван, Сирію та Туреччину. Привіз зошити із записами і значну кількість документів, покладених в основу книги «Обстеження країн Леванту» (фр. «Une enquête aux pays du Levant»).
У роки Першої світової війни займався активною пропагандистською (див. Пропаганда) діяльністю.
Помер раптово.
Діяльність
Барреса називають батьком сучасного (проте глибоко традиціоналістичного у змісті) націоналізму, роману, романтична і переконлива форма подання якого мала потужний вплив у Франції та Італії, зокрема культурах романських народів.
Світобачення молодого Барреса (близьке до «філософії життя» Ф. Ніцше) — своєрідний еготистичний «анархоаристократизм», метою якого було гедоністичне (в духовному сенсі) прагнення до максимізації розумових насолод. На життя, творчість, ідейно-політичну концепцію вплинула пережита в дитинстві війна 1870, окупація, часткова анексія Пруссією «малої вітчизни» — Лотарингії разом з Ельзасом.
Огюст Моріс Баррес (1910-1919). Джерело ютуб канал «British Pathé»
Літературна творчість
У трилогію «Під очима варварів» («Sous l’oeil des Barbares») увійшли романи: «Культ себе» («Le Culte du moi»; 1888), «Вільна людина» («Un homme libre»; 1889), «Сад Береніси» («Le Jardin de Bérénice»; 1891). У цих книгах виклав програму самоаналізу, поділяючи світ на moi (я) і варварів, серед яких були всі, хто виступав проти індивідуальності письменника. Трилогія затвердила Барреса як одного з провідних голосів молодого покоління та справила вплив як на літературні, так і на політичні кола кінця століття.
Опублікував другий і третій томи, започаткованої 1897 повістю «Викорчовувачі» («Les déracines») другої трилогії «Романтика національної енергії: Поклик до солдата» («Le Roman de l’Energie nationale: L’Appel au soldat»; 1900) та «Їхні фігури» («Leurs Figures»; 1902); есе «Аморі і долорі крижів» («Amori et dolori sacrum»; 1903) та «Подорож Спарти» («Le Voyage de Sparte»; 1906); теоретичну працю «Scenes et Doctrines du nationalisme» («Scenes et Doctrines du nationalisme»; 1902).
Написав трилогію «Роман національної енергії» («Roman de l’énergie nationale»), складений із книг «Вирвані» («Les Déracinés»; 1897), «Поклик до солдата» («L’Appel au soldat»; 1900) та «Їхні фігури» («Leurs figures»; 1902), в якій розглядав національне майбутнє Франції. У цих творах виявляв індивідуалізм, поєднаний із прив’язаністю до рідного краю.
Публіцистична творчість і політична діяльність
Перші публіцистичні книжки присвятив письменникам, з якими був особисто знайомий: А. Франсу «Анатоль Франс» (франц. «Anatol France»; 1883) та Е. Ренану «Вісім днів у месьє Ренана» («Huit jours chez Monsieur Renan»; 1888).
Був затятим противником А. Дрейфуса (1859–1935; див. Дрейфуса справа). Під час суперечки навколо звинувачення того у шпигунстві був голосним і чітким представником табору «антидрейфусарів», приєднавшись до інших представників правих кіл, як-от монархіста Ш. Морраса і націоналіста П. Деруледа.
Поряд із Ш. Моррасом Баррес вважають одним із основних ідеологів французького етнонаціоналізму. Це знайшло вияв у його реваншистських поглядах щодо питання приналежності захоплених Німеччиною 1871 Ельзасу й Лотарингії. Баррес був одним із перших, хто популяризував слово «націоналізм» у Франції.
Погляди Барреса на націю суперечили ідеї «суспільного договору» Ж.-Ж. Руссо. Баррес сприймав націю як явище, що існує саме по собі (цей примордіалістський погляд був близьких до філософії Й. Г. Фіхте та Й. Г. фон Гердера.
Обстоював свої політичні погляди у роботах «Сцени та доктрини націоналізму» («Scènes et doctrines du nationalisme»; 1902), «На службі Німеччини» («Au service de l’Allemande»; 1905). Ці праці здобули успіх у французькій пропаганді під час Першої світової війни.
Як депутат прославився захистом Католицької церкви, переслідування якої посилилося після ухвалення 1905 закону про «відмежування» (франц. la loi de Séparation) Церкви від Держави. Документом боротьби в обороні християнства як духовної спадщини Франції є також книжка «Великий жаль церков Франції» (франц. «La Grande Pitié des églises de France»; 1913).
Розпочав 1907 «битву» за оживлення культу Орлеанської Діви — патронки Франції, яка знайшла увінчування в канонізації Жанни д’Арк буллою Бенедикта XIV з 1920.
Опублікував дослідження «Ель Греко» («Le Greco»; 1911), символічно-містичний роман «Пагорб надихнув» («La Colline inspirée»; 1913). Третю трилогію «Східні бастіони» («Les Bastions de l’Est»; 1905) завершив після війни «Джин Рейну» («Le Génie du Rhin»; 1921).
Під час Першої світової війни Баррес був одним із найяскравіших антинімецьких публіцистів. Пропагував національну солідарність і священний союз. У цей період написав сотені пропагандистських статей для газети «Відлуння Парижа» («L’Échode Paris»). Р. Роллан за зміст і тон публікацій назвав його «соловейком різанини» (rossignoldes carnages), сатирична газета «Прикута качка» («Le Canardenchaîné») охарактеризувала його як «вождя племені пробивачів мізків» («chef de tribu des bourreurs de crâne»). У роки Першої світової війни у статтях Барреса майже зникли властиві йому раніше прояви антисемітизму. У цей період написав низку матеріалів, присвячених пам’яті французьких євреїв, які загинули на фронті.
У романі «Сад на березі Оронте» («Un Jardin sur l’Oronte»; 1922) відчутний вплив класичної перської поезії.
За життя й у перші десятиліття після смерті Барреса вважали однією з провідних постатей сучасної французької літератури. У міжвоєнний період його ідеї справили вплив на французьку консервативну думку. Після Другої світової війни його сприйняття переосмислено через ототожнення у суспільній думці ідейної спадщини французьких націоналістів початку 20 ст. із праворадикальними діячами 1930-х, які активно співпрацювали з нацистами (див. Нацизм) під час окупації.
Визнання
У Лотарингії на честь Барреса названо вулиці (міста Ненсі, Везеліза, Фруар, Кюстін, Мальзевіль, Домбасль, Шарм, Мецта) і школи (міста Шарм, Сольксюр, Рішарменіль, Мец).
У м. Парижі 1924 на його честь названо площу, у м. Нейї-сюр-Сені — бульвар.
У м. Нансі встановлено меморіальну дошку. У низці міст Франції також встановлено пам’ятники Барресу.
Додатково
Похорон Барреса став найбільшою похоронною маніфестацією у Франції впродовж століття, що минуло від смерті В. Гюго до смерті Ш. де Голля.
Твори
- Le Culte du moi. Paris : A. Lemerre, 1888–1891.
- Un homme libre. Paris : Perrin & Cie, 1889. 297 p.
- Le Jardin de Bérénice. Paris : Perrin & Cie, 1891. 245 p.
- Le Roman de l’Energie nationale : en 3 t. Paris : Charpentier, 1897–1917.
- Les déracines. Paris : Bibliothèque Charpentier, 1897. 491 p.
- Leurs Figures. Paris : Nelson, 1902. 384 p.
- Scenes et Doctrines du nationalisme. Paris : F. Juven, 1902. 518 p.
Література
- Бартизель Я. Моріс Баррес / Пер. з пол. Р. Іваник // Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова. 2016. URL: http://dontsov-nic.com.ua/moris-barres/
- Godo E. Maurice Barrès: le grand inconnu, 1862–1923. Paris : Tallandier, 2023. 685 p.
- Maurice Barrès // Académie française. URL: https://www.academie-francaise.fr/les-immortels/maurice-barres
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Баррес, Огюст Моріс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Баррес, Огюст Моріс (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 15.09.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
Світлина: Моріс Баррес, Автор Atelier Nadar / Bibliothèque Nationale de France. Ліцензія: CC BY NC 2.0 Відео: https://www.britishpathe.com/asset/101152/
