Белларміно, Роберто
_-_MPM_V_IV_110_(cropped).jpg)
Беллармі́но, Робе́рто Франче́ско Ро́моло (лат. Bellarminus, Robertus Franciscus Romulus; італ. Bellarmino, Roberto Francesco Romolo; 04.10.1542, м. Монтепульчано, тепер регіон Тоскана, Італія — 17.09.1621, м. Рим, Італія) — релігійний діяч, провідний католицький теолог та історик доби Контрреформації, Учитель церкви.
|
Белларміно, Роберто (Bellarminus, Robertus Franciscus Romulus) | |
|---|---|
| Народження | 04.10.1542 |
| Місце народження | Монтепульчано |
| Смерть | 17.09.1621 |
| Місце смерті | Рим |
| Місце поховання | Рим |
| Напрями діяльності | теологія, церковне адміністрування, проповідництво, історія |
Зміст
Життєпис і діяльність
Походив зі збіднілої дворянської родини. 1560 проти волі батька вступив до ордену єзуїтів. 1560–1563 навчався у Римській єзуїтській колегії. У наступні роки викладав риторику та вільні мистецтва.
Вивчав теологію та філософію в університетах Флоренції (з 1563), Падуї та Лувена (1567–1570). 1569 висвячений на священника. Професор Лувенської (1570–1576) і Римської (1576–1588) єзуїтських колегій, викладав полемічне богослов’я, уславився лекціями і проповідями. У цей період написав найвідомішу з полемічних праць, спрямованих проти протестантизму «Міркування щодо спірних питань християнської віри, проти єретиків нашого часу» («Disputationes de controversiis fidei christianae adversus hujus temporis haereticos»; 1586, т. 1–3).
Упродовж 1595–1599 призначений провінціалом ордена єзуїтів у м. Неаполі. 1599 піднесений у кардинальський сан. З 1602 — архієпископ Капуї. 1605 повернувся у м. Рим, працював у Римській курії, виконував адміністративні обов’язки в кількох конгрегаціях (зокрема, у конгрегації Святого престолу, що керувала справами інквізиції, з 1602 — її голова). Був особистим радником понтифіка Климента VIII. Двічі висувався кандидатом на папський престол (1605).
Керував слідством та судовим процесом над Джордано Бруно (з 1599). Брав участь у першому інквізиційному процесі над Галілео Галіеєм (1613–1616). Надав ученому можливість визнати свою концепцію лише зручною математичною моделлю (а не істинною теорією). Виявив, як вважають, толерантне ставлення до Галілея, бо винесений вирок був м’яким (напоумлення та заборона пропагувати геліоцентричну теорію). Був ініціатором заборони книги М. Коперника. Кількаразово брав участь у тривалому процесі над Томазо Кампанеллою (від 1600).
Праці
Реагуючи на виклики часу, відзначився послідовною і системною критикою ідей протестантизму. Переконливість богословської аргументації Белларміно примусила протестантів призначати спеціальних теологів для боротьби з його впливом.
Автор Великого і Малого катехизисів, аскетичних послань і проповідей, член комісії з нової редакції Вульгати (1592; була чинною до сер. 20 ст.). Його праці, зокрема «Про перехід Римської імперії від Візантії до франків» («De translatione Imperii Romani a Graecis ad Francos»; 1584), «Про церковних істориків» («De scriptoribus ecclesiasticis»; 1613) та ін. відіграли вагому роль у формуванні офіційної історіографічної доктрини Католицької церкви.
Обґрунтовував поняття Божественного права на владу, співвідношення влади земної й духовної, особливу роль Папи Римського у здійсненні світської влади за умов складних політичних ситуацій [напр., в трактаті «Про владу папи у світських справах» («De Potestate Summi Pontificis in Rebus Temporalibus»; 1610)]. Залишив праці з різних аспектів філології [«Будова давньоєврейської мови» («Institutiones linguae hebraicae»; 1578)], теології, аскетичної моралі, настанови духовенству, системи духовних вправ Ігнатія де Лойоли тощо.
Похований у церкві Сант-Іньяціо-ді-Лойола в Римі.
Визнання
Уславився як один із найавторитетніших богословів Контрреформації, систематизатор католицької доктрини, особливо учення про церкву та папську владу. Був рішучим опонентом протестантизму, полемічні твори та катехизиси Белларміно багаторазово перевидавалися. Його історичні праці вплинули на розвиток досліджень з історії церкви і Папської держави.
Канонізований Католицькою церквою за папи Пія ХІ в 1930, зарахований до Вчителів церкви 1931. День вшанування пам’яті — 17 вересня.
На честь Р. Беларміно названо титулярну церкву Сан-Роберто-Белларміно в Римі (побудована 1933, освячена 1959) у віданні ордену єзуїтів.
Додатково
- За свідченнями сучасників, Белларміно відрізнявся дружністю, добротою, скромністю в побуті, побожністю, віддавав свої доходи та особисте майно нужденним. На дозвіллі полюбляв спів, гру на музичних інструментах (скрипці, лютні), для яких писав духовні мадригали. Виконуючи численні обов’язки в курії, жартома називав себе «вантажником Святого Престолу». Одразу після смерті його могила стала об’єктом паломництва. Процес беатифікації почався ще 1627, але через внутрішньоцерковну опозицію з боку янсеністів і галліканістів розтягнувся на три століття.
- У народній традиції після смерті кардинала з’явилися спеціальні пляшечки зі «святою водою» (т. з. белларміни), які служили оберегами від злих сил, «відьомських чар».
- З єзуїтського колегіуму до Бучацької центральної районної бібліотеки (м. Бучач, Тернопілська обл.) потрапив примірник прижиттєвого видання полемічного твору Р. Белларміно «Disputationum» (Кельн, 1619).
- Кардиналом-священиком титулярної церкви Сан-Роберто-Белларміно у 2001–2013 був Хорхе Маріо Берґольйо (тепер папа Франциск) до свого обрання Папою Римським.
Праці
- Opera omnia : іn 12 vol. Paris : Vives, 1870–1874.
- А н г л. п е р е к л а д — Spiritual Writings / Trans. from it., ed. by J. P. Donnelly, R. J. Teske. New York : Paulist Press, 1989. 401 р.
- On the Roman Pontiff : іn 5 books / Trans. from it. by R. Grant. Post Falls : Mediatrix Press, 2016.
Література
- Brodrick J. Robert Bellarmine, Saint and Scholar. London : Burns & Oates, 1961. 430 р.
- Blackwell R. J. Galileo, Bellarmine, and the Bible. Notre Dame : University of Notre Dame Press, 1991. 291 р.
- Godman P. The Saint as Censor: Robert Bellarmine Between Inquisition and Index. Leiden; Boston; Cologne : Brill, 2000. 503 р.
- Дмитриев И. С. Увещание Галилея. Санкт-Петербург : Нестор-История, 2006. 380 с.
- Tutino S. Empire of Souls: Robert Bellarmine and the Christian Commonwealth. Oxford : Oxford University Press, 2010. 404 p.
- Jesuit Thinkers of the Renaissance / Ed. by G. Smith. Milwaukee : Literary Licensing, 2011. 272 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Белларміно, Роберто // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Белларміно, Роберто (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.08.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
