Галліканізм
.jpg)
Галлікані́зм (Галліка́нство; від лат. Gallia — давньоримська назва провінції на сучасній території Франції) — релігійно-політичний рух 13–19 століть за часткову автономію Католицької церкви у Франції від влади римських пап (див. Папа Римський). Термін також вживається і на позначення церковно-правових і політичних доктрин, які обґрунтовували особливе становище і привілеї національної (французької) церкви.
Характеристика
Передумовою виникнення галліканізму було існування упродовж багатьох століть (від 4 ст.) самостійної Галльської церкви на чолі з архієпископом Арля. Проте, самий термін «галліканізм» виник значно пізніше: уперше вжитий тільки на Першому Ватиканському соборі (1869–1870).
Формування доктринальних засад галліканізму пов’язують з конфліктом між французьким королем Філіпом IV Вродливим (правив у 1285–1314) і Папою Боніфацієм VIII, зіткненням інтересів світської і духовної влади. Головними вимогами руху були: обмеження папської влади у Франції та посилення контролю держави над Католицькою церквою в країні.
На першому етапі (14 ст.) стрижневою ідеєю галліканізму став т. з. канциліаризм — вчення про вищість ухвал Вселенських соборів Католицької церкви над папськими едиктами. Констанцький собор (1414–1418) затвердив установки канциліаризму з метою подолання Великої західної схизми 1378–1417 та протиборства церковних фракцій.
На другому етапі (з кін. 16 ст.) галліканізм подолав церковні рамки і поширився на соціально-політичну сферу. Знаковим став маніфест «Свобода Галліканської церкви» («Libertes de l’eglise gallicane»), опублікований 1594 паризьким юристом, істориком і літератором П’єром Піту (Pierre Pithou; 1539–1596). «Свободи», кодифіковані у 83 статтях, включали:
- набуття монархом (французьким королем) повноважень скликати церковні собори і затверджувати церковні закони;
- підпорядкування французьких єпископів монарху, а не Папі Римському;
- заборону єпископам їздити до м. Риму, а папським легатам — приїжджати до Франції;
- заборону будь-яких контактів з Папою, не санкціонованих королем;
- обов’язкову королівську санкцію на дозвіл опублікувати у Франції папські декрети.
Новий підйом галліканізму припадає на 17 ст., особливо на добу правління Людовика XIV та його абсолютистької політики. У березні 1682 король скликав у м. Парижі Національний церковний собор, на якому була ухвалена «Декларація галліканського духовенства» («Declaration du clarge gallicane»). Її чотири статті (т. з. Галліканські статті або Галліканські артикули), посилаючись на тексти Нового Завіту, конкретизували повноваження пап, королів і єпископів у діяльності французької Католицької церкви. Зміст артикулів:
- Апостол Петро та римські папи як його наступники отримали від Бога владу тільки у духовній царині (а не в світській). Королі у мирських справах не підлеглі будь-якій церковній владі. Папа не має юридичного права позбавляти королів влади; папські декрети не можуть звільняти людей від їх громадянських обов’язків.
- Римські папи повинні визнавати вищу владу Вселенських соборів (згідно з рішенням Констанцького собору 1414–1418).
- Папи здійснюють свою владу на засадах поваги до практики і традицій Помісних національних церков.
- Хоча понтифіку у питаннях віри належить переважна роль, але без відповідного схвалення Церкви (Вселенським собором) папські рішення не можна вважати остаточними й незмінними.
Папство галліканські статті не визнало; до скасування «Декларації» Папа відмовився затверджувати французьких єпископів. 1693 Папа Александр VІІІ дозволив французькому королю в обмін на скасування Галліканських статей залишити в себе доходи від єпархій, які діяли без правлячих єпископів.
У кінці 18 ст. по галліканізму завдала удару Велика французька революція. Ідея державного контролю над церквою втрачала популярність в умовах репресій революційної влади, зокрема проти кліру. У роки гонінь французькому духовенству довелося звернутися до Риму по допомогу.
Ухвали Першого Ватиканського собору про непогрішність папи та прийняття у Франції Закону про відокремлення церкви від держави (1905) підірвали доктринальні засади галліканізму.
Значення
Ідеї галліканізму сприяли розвитку національним формам католицизму у Франції, формуванню етнорелігійної ідентичності. Вони не передбачали розриву з папством, але прагнули до обмеження його впливу на національну церкву.
Сучасні ідеї галліканізму втілені у вимогах більшої самостійності місцевих церковних управлінь, які періодично висувають французькі єпископи перед Римською курією.
Як своєрідний вияв галліканізму розглядають і «феномен лефевризму» — діяльність і погляди архієп. Марселя Лефевра (1905–1993, Франція), який рішуче виступив проти стратегії «аджорнаменто» (див. Другий Ватиканський собор) і став лідером консервативно-традиціоналістського крила у Католицькій церкві.
Література
- Плешкова С. Л. Французская монархия и церковь (XV — середина XVI в.). Москва : Московский университет, 1992. 176 с.
- Morel H. L'idée gallicane au temps des guerres de religion. Aix-en-Provence : Presses universitaires d'Aix-Marseille, 2003. 258 р.
- Tawil Е. Du gallicanisme administratif à la liberté religieuse. Le Conseil d'État et le régime des cultes depuis la loi de 1905. Aix-en-Provence : Presses universitaires d'Aix-Marseille, 2009. 250 p.
- Яроцький П. Л. Релігієзнавство. Сучасні релігійні процеси в світі й Україні. Київ : Кондор-Видавництво, 2013. 442 с.
- Sild N. Le Gallicanisme et la construction de l'Etat (1563–1905). Clermont-Ferrand : Institut universitaire Varenne, 2016. 582 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Галліканізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Галліканізм (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.05.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
