Бона Деа
Бо́на Де́а (лат. Bona Dea — Добра Богиня) — у давньоримській релігії — почесний титул і шаноблива назва богині, справжнє культове ім’я якої невідоме (вважалося сакральним і було заборонене для проголошення серед непосвячених).
Характеристика
Вважається втіленням Богині-матері: Бона Деа асоціювали з родючістю природи, землеробством, плодовитістю і водночас цнотливістю жінок, а також зціленням від хвороб (особливо безпліддя), захистом держави і народу Риму.
Слово «bonus (a, um)» має розгалужену семантику: добрий, чесний, справедливий, шляхетний, вмілий, гідний похвали, цнотливий, безгрішний, хоробрий, цілющий, що свідчить про множинність характеристик богині. Часто її зображували в одній руці з рогом достатку, в другій — зі змією або парою змій, які втілювали захисні, запліднювальні й регенераційні функції. Пов’язували також із рослинністю (особливо цілющою), лісовими хащами, левадами. Лікувальні функції богині підкреслюють написи «Бона Деа Гігіея» (богиня здоров’я). Численні присвяти пов’язують її з аграрними божествами — богом-охоронцем лісів та земель Сільваном, Церерою, Діаною.
Написи імперської епохи свідчать про Бона Деа як особисту богиню-спасительку, яку вшановували з епітетами Санкта (свята), Августа (велична) чи Доміна (Панна), або як Тріумфальну Царицю (лат. Regina Triumphalis), Володарку моря і суші (лат. Terrae marisque Dominatrici).
Згідно з римськими літературними джерелами, культ Бона Деа набув поширення під грецьким впливом у часи ранньої чи середньої республіки. За доби імперії розповсюдився у багатьох провінціях Риму, був складником пропаганди імперської ідеології.
Джерела
Численні атрибути Бона Деа спонукали істориків до ототожнення її з багатьма божествами античності, що мали подібні функції. Так, Руфус Фест (4 ст.) вважав її латинським варіантом давньогрецької Дамії (можливо, Деметри). Макробій ідентифікував її як богиню землі, епітет Маї, Теллус (Терри), якій вклонялись під іменами Опс, Фатуї чи Фауни — богині природи (ця версія міфу була найбільш визнаною). Зображення богині зі скіпетром у руці стало приводом для ототожнення її з Юноною. Також асоціювали з Медеєю, з огляду на цілительство і зв'язок зі зміями. Згадували й ім’я Гекати.
Культові дії на честь Бона Деа здійснювали винятково жінки. Достовірних свідчень про релігійні практики не збереглося. Відомості про культ богині цілковито отримані з джерел, укладених чоловіками, а тому є доволі суперечливими й упередженими (позаяк чоловікам категорично заборонявся доступ до храмових таїнств і обрядів), містять різного роду домисли. Згідно з Цицероном, чоловік, який навіть мигцем побачив обрядові дії, міг бути покараний осліпленням. Проте чоловіки могли складати пожертви богині; згідно з Овідієм, входили на територію храму «за велінням богині». Епіграфічні джерела повідомляють про щедрі пожертви, зроблені чоловіками на будівництво чи реставрацію храму богині, а також містять їхні подячні молитви за зцілення від хвороб.
У міфології
Міф про Бона Деа з незначними варіаціями записаний багатьма давніми авторами, які в більшості ототожнювали Бона Деа з Фауною — донькою, або сестрою чи дружиною Фавна. Незмінно виступала як жертва насильства з боку чоловіка. Як донька — мусила захищати свою доброчесність від інцестуальних посягань батька. Він надаремно намагався досягти своєї мети, споївши її вином; роздратований невдачею, побив доньку миртовими різками (звідси — заборона на мирт у культових урочистостях). Врешті йому вдалося оволодіти нею, перевтілившись на змію. За іншою версією легенди, була відданою й надзвичайно сором’язливою дружиною, яка вела хатній спосіб життя, аби уникнути зустрічі з іншими чоловіками. Померла від побоїв Фавна. Той розкаявся, зробив її безсмертною і долучив до числа богів.
Культ
Головним святилищем богині був храм на Авентинському пагорбі. Сліди її вшанування знаходять в багатьох містах Італії, як-от Остії, Бовілле, Порті, Аквілеї та ін.
Культ богині був популярним серед нижчих верств римського населення, особливо вільновідпущеників і рабів (оскільки чужинцям було заборонено поклонятися римським божествам, а Бона Деа була єдиним винятком). Звідси її пошанування як визволительки з рабства.
Релігійні практики нагадували інші культи античних божеств землі й плодовитості, найперше діонісійські містерії, що передбачало нічні обряди (проводили виключно жінки). Містерії на честь богині включали музику, танці, вживання міцного вина, жертвоприношення вагітної свині (як символу примноження плодовитості). Оцінка Ювеналом («Сатири») містерій богині як розпусних оргій не знайшла підтверджень у інших авторів.
В епоху Римської республіки богині було приурочено два свята. Перше з них відзначали 1 травня на честь дати заснування Авентинського храму і «весняного пробудження» богині. Було призначене для жіночого загалу, молились також про відвернення землетрусів і за майбутні врожаї. Друге — «зимового засинання» богині — відбували 1 грудня (за іншою версією — проти ночі на 4 грудня). Свято відзначали в маєтку одного з римських магістратів (консула або претора) під проводом його дружини та за участі жриць-весталок і респектабельних матрон; фінансувалося державою. Пізніші римські автори припускали, що обидва фестивалі були ідентичними.
Внаслідок релігійного синкретизму з кінця 2 ст. Бона Деа постає в традиційних релігіях Риму аспектом Діви Целестиди (Небесної), Великої Матері богів. На думку низки теологів, стала прототипом образу Діви Марії у християнстві. Проте переважна більшість християнських богословів пізньої античності заперечують такий зв'язок і подають Бона Деа (радше Фауну) як приклад аморальності римського язичництва.
Додатково
- Авентинський храм проіснував принаймні до 4 ст. Попри обмаль свідчень, відомо, що він був оточений муром (на відміну від більшості римських храмів), а його внутрішнє планування дозволяло утаємничити обряди від непосвячених. Храм був також важливим лікувальним центром.
- Містерії на честь Бона Деа були одним із небагатьох послаблень для жінок, позбавлених практично усіх політичних і суспільних прав в умовах жорстко структурованого патріархального устрою Риму. Суспільна мораль осуджувала прояви жінками власної сексуальності. Цнотливість римлянок прямо пов’язували з моральністю і процвітанням держави. Усунення чоловіків від урочистостей на честь Бона Деа, вияв жіночої влади і свободи робили цю подію помітним винятком з норм тогочасного способу життя.
- Одне зі свят на честь богині, згідно з Плутархом («Життя Цезаря»), набуло скандальної слави та спричинило політичну кризу 62 до н.е. Союзник Цезаря політик Публій Клодій Пульхр був засуджений за втручання в обряд: нібито переодягнувся жінкою, маючи за мету спокусити дружину Юлія Цезаря — Помпею Суллу. Цезар пізніше офіційно розлучився з дружиною.
Література
- Delplace C. Cultes féminins dans l'Adriatique romaine : autour Bona Dea // Cultes polythéistes dans l'Adriatique romaine. Pessac : Ausonius, 2000. P. 119–132.
- Словник античної мітології / Упоряд. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. С. 66–67.
- Schultz C. E. Women’s Religious Activity in the Roman Republic. Chapel Hill : The University of North Carolina Press, 2006. 234 p.
- Fezzi L. Il tribuno Clodio. Roma : Laterza, 2008. 148 p.
- Takács S. A. Vestal Virgins, Sibyls, and Matrons: Women in Roman Religion. Chicago : University of Chicago, 2008. 222 p.
- Mastrocinque А. Bona Dea and the Cults of Roman Women. Stuttgart : Franz Steiner, 2014. 209 p.
- Arnhold M. Male Worshippers and the cult of Bona Dea // Religion in the Roman Empire. 2015. № 1. P. 51–70.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луцюк М. В. Бона Деа // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бона Деа (дата звернення: 11.05.2024).
