Боніфацій
Боніфа́цій (Боніфатій, Воніфацій; лат. Bonifacius, нім. Bonifatius), св. Боніфацій, Боніфацій Майнцький [світське ім’я — Вінфрід (англ. Winfrid) або Вінфріт (англ. Wynfrith); бл. 673, м. Кредітон, тепер графство Девон, Англія, Велика Британія — 05.06.754, м. Доккум, тепер Нідерланди; похований у Фульдському абатстві, тепер земля Гессен, Німеччина] — релігійний діяч, християнський місіонер, дипломат, канонізований як святий; уславлений як «апостол усіх німців».
|
Боніфацій (Bonifacius) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Вінфрід |
| Народження | бл. 673«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.673. |
| Місце народження | Кредітон |
| Смерть | 05.06.754 |
| Місце смерті | Доккум |
| Місце поховання | Фульдське абатство |
| Місце діяльності | Німеччина, Австрія, Нідерланди |
| Напрями діяльності | релігія, місіонерство |
| Традиція/школа | християнство |
Зміст
Життєпис і діяльність
Реконструкцію біографії діяча уможливили збережене листування Боніфація (зокрема й 26 листів від римських пап) та агіографічні джерела, зокрема життєпис, укладений ченцем і просвітителем Віллібальдом (бл. 700–787, тепер Німеччина).
Походив із заможної родини. Здобув богословську освіту в бенедиктинських монастирях тогочасного королівства Вессекс (тепер територія графства Девон, Англія, Велика Британія), зокрема в м. Ексетері. Був керівником монастирської школи, викладав граматику та поезію. Уклав першу латинську граматику, видану в Англії.
Близько 702 рукопокладений у сан священника. У зрілому віці вирішив присвятити себе місіонерському служінню.
716 вирушив із християнською місією на континент до земель Фрисландії (історична область на узбережжі Північного моря). Проте місія зазнала невдачі через політичні обставини, був змушений повернутися до Вессекса.
718 назавжди залишив Англію, рушив у першу подорож до м. Рима за благословенням від папи на місіонерство. В травні 719 отримав від Григорія ІІ благословення на навернення північно-германських племен та церковне ім’я Боніфацій.
Проповідував християнство у Франкській державі. Під час подорожей закладав невеликі поселення, келії та монастирі (перший — 721 у м. Аменебурзі, тепер земля Гессен, Німеччина), створював перші церковні структури на землях Німеччини. 722 піднесений до сану єпископа. Отримав захист і підтримку від франкського військового і державного діяча Карла Мартела.
За життєписом, 723 зрубав священний для германців-язичників дуб Тора (Донара) поблизу м. Фріцлара (тепер земля Гессен, Німеччина). Подія, описана як чудесна, стала найвідомішим епізодом із життя Боніфація та символом перемоги християнства над язичництвом, а віри в Єдиного Бога — над багатобожними культами. За переказом, зі зрубаного дерева збудував каплицю, на місці якої, як вважають, пізніше було зведено Фріцларський кафедральний собор Св. Петра.
Кількаразово здійснив поїздки до Святого престолу в м. Рим. Ймовірно 732 отримав від папи Григорія ІІІ статус архієпископа (за особисті заслуги, ad personam) з юрисдикцією над східними землями Франкської держави та повноваженнями призначати єпископів. У 737–738 — папський легат. Поступово набув авторитету й підтримки серед франкської знаті.
За сприяння Святого престолу заснував дієцезії у містах Зальцбургу (тепер Австрія), Регенсбергу, Фрайзінгу, Вюрцбургу (усі — тепер земля Баварія, Німеччина), Ерфурті (тепер земля Тюрінгія, Німеччина), висвячував єпископів тощо. Прагнув відновити й поширити церковну дисципліну, привести місцеві церковні звичаї у відповідність до загальноцерковних канонічних норм. 21.04.742 головував на соборі німецьких єпископів (Concilium Germanicum, відомий також як реформістький синод).
У 740-х релігійним центром і осідком єпископської кафедри стало м. Майнц (тепер земля Рейланд-Пфальц, Німеччина), завдяки чому значення міста суттєво зросло. Боніфація інтронізовано на єпископа Майнцького (з титулом архієпископа). Плани щодо єпископства у м. Кельні не були реалізовані; з кінця 740-х вплив Боніфація на світську владу спадає.
751, за припущеннями, провів церемонію коронації Піпіна III Короткого.
Був убитий разом із чисельним ескортом під час місіонерської подорожі до фризьких племен. Канонізований невдовзі після смерті.
Іконографія
Найдавніше з відомих зображень датують кінцем 10 ст. Зображують у вбранні монаха-бенедиктинця або ж єпископа. Традиційними атрибутами є відзнаки настоятеля абатства, хрест з двома раменами (як папського легата) а також сокира, зрубаний дуб, книга, простромлена мечем або кинджалом (символ мучеництва).
Визнання
Відіграв непересічну роль у поширенні римського впливу і християнської культури на теренах Західної та Центральної Європи; заклав основи церковної організації та ієрархії на теренах Гессена, Тюрінгії, Баварії. З 1855 вшанований як всекатолицький святий та «апостол німців». Вважається святим покровителем Німеччини та Нідерландів.
На честь святого назване Фульдське абатство Св. Боніфація, де поховано діяча, а також цілу низку соборів, капличок, абатств, духовних шкіл тощо в різних країнах.
Багато німецьких міст зображають св. Боніфація на міських гербах.
1250-ті роковини з часу смерті Боніфація (2004) урочисто відзначали у містах Майнці, Фульді, Кредітоні, Доккумі тощо. Від 2004 встановлено і т. з. Маршрут Боніфація — паломницький пішохідний шлях завдовжки 172 км.
Римо-католики, англіканські, лютеранські та низка інших церков ушановують пам'ять святого 5 червня.
На честь діяча названо астероїд 15346 Боніфатіус.
Додатково
Зі св. Боніфацієм пов’язують першу згадку про різдвяну ялинку. За переказом, оповідаючи друїдам про Різдво Христове, місіонер порушив табу недоторканості і зрубав священний дуб, аби продемонструвати безсилля язичницьких богів. При падінні дуб повалив усі інші дерева, крім молодої ялинки. Боніфацій витлумачив це як чудо і присвятив найстійкіше з дерев Різдву, назвавши його «деревом Христа».
Література
- Schieffer Т. Winfrid-Bonifatius und die Сhristliche Grundlegung Europas. Freiburg : Herder, 1956. 326 р.
- Schipperges S. Bonifatius ac socii eius. Eine sozialgeschichtliche Untersuchung des Winfrid-Bonifatius und seines sozialen Umfeldes. Mainz : Selbstverlag der Gesellschaft für Mittelrheinische Kirchengeschichte, 1996. 438 р.
- Padberg L. E. von. Bonifatius. Missionar und Reformer. München : C. H. Beck, 2003. 128 р.
- Bonifatius in Mainz: Beiträge zur Zeit- und Kulturgeschichte der Diözese / Hrsg. von B. Nichtweiß. Mainz : Philipp von Zabern, 2005. 448 р.
- Williamson J. M. The Life and Тimes of St. Boniface. [W. p.] : Wentworth Press, 2019. 148 р.
- Schieffer T. Bonifatius // Deutsche Biographiе. URL: https://www.deutsche-biographie.de/gnd118513249.html#ndbcontent
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Боніфацій // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Боніфацій (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.07.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
