Бюрократія
Бюрокра́тія (фр. bureau — конторський стіл, контора і грец. κράτος — влада, панування) — багатозначний термін:
- Тип організації системи управління, що здійснюється професійними чиновниками на постійній основі за офіційно визначеними правилами.
- Тип політичної системи, де влада належить професійним адміністраторам та / або міністерські посади обіймають професійні чиновники.
- Соціальна група професійних чиновників (бюрократів), що має свої специфічні інтереси, цінності, практики; маючи певні владні ресурси (бюрократична влада) намагається впливати на прийняття рішень та їхню реалізацію (бюрократична політика).
Уведення в науковий обіг терміна «бюрократія» пов’язують із роботами В. де Гурне (1712–1759; Франція), який використовував його у зневажливому сенсі, критикуючи розширення влади чиновництва, зокрема втручання держави в економічні процеси.
Зміст
Еволюціонування теоретичних уявлень про бюрократію
Протягом 19 ст. зростання ролі бюрократії у процесі розвитку суспільств індустріального типу (див. Бюрократизація) осмислювали в контексті питань взаємовідносин держави та громадянського суспільства, свободи і демократії, пошуку ефективних форм правління. Так, Г. В. Ф. Гегель пов’язував формування бюрократії з необхідністю реалізації загальнодержавних інтересів на противагу приватним, що реалізуються через представницьке правління. На бюрократію покладали відповідальність за збереження стабільності та цілісності держави.
К. Маркс, полемізуючи із Г. В. Ф. Гегелем, розглядав бюрократію як відчужений від суспільства прошарок, що переслідує власні інтереси, які тільки видаються за суспільні. Проявами відчуження бюрократії є відділення центрів виконавчої влади від волі більшості членів організації, підпорядкування змісту організації її формі, а також правил, цінностей і норм існування організації цілям її збереження.
Дж. С. Мілль, порівнюючи переваги та недоліки бюрократичної та представницької форм правління, сильними сторонами бюрократії ввважав наявність чітко встановлених правил, більш високий досвід та практичну підготовку осіб, задіяних у процесах управління. Водночас бюрократії властиві такі недоліки, як вороже ставлення до змін (консерватизм), обмеження індивідуальної ініціативи, хабарництво, механізація діяльності.
А. де Токвіль розглядав бюрократію як окрему соціальну верству, яка поступово розширює свій вплив на життя суспільства, що актуалізує загрозу «деспотизму бюрократії». З його точки зору, за певних обставин демократичні принципи рівності сприяють цьому деспотизмові та вступають у конфлікт з принципами свободи. Так, намагання забезпечити соціальну рівність стимулює посилення втручання бюрократії у соціальні процеси.
Класичну соціологічну теорію бюрократії розробив М. Вебер на початку 20 ст. Аналізуючи еволюцію організації систем управління від патріархальних та патримоніальних до сучасної раціональної моделі бюрократії, М. Вебер виокремив специфічні риси, розкрив її місце та роль у процесах становлення індустріального суспільства. Раціональна модель бюрократії передбачає:
- принцип ієрархії, за яким існує чіткий розподіл повноважень, обов’язків, відповідальності та підпорядкованості, що зафіксовано у відповідних нормах (правилах, інструкціях);
- наявність прозорих правил призначення і просування на посади, згідно з якими критеріями відбору працівників є їхні професійні якості, кваліфікація, а кар’єрне зростання відбувається відповідно до заслуг та досвіду;
- контрактно-договірний характер відносин між окремим чиновником та організацією.
Завдяки цим властивостям забезпечуються такі переваги бюрократії, як передбачуваність прийнятих рішень, мінімізація суб’єктивних впливів на ці рішення, емоційних та ірраціональних дій, стабільність та спадкоємність управлінського апарату, яка поєднується з відкритістю і рівністю доступу до посад. Це робить бюрократичну систему найбільш ефективним інструментом управління, порівняно з іншими.
З іншого боку, згідно з М. Вебером, бюрократія є особливою привілейованою статусною групою зі своїми інтересами та намаганням розширити владні повноваження, яка відзначається особливим способом життя, специфічними цінностями та поглядами, почуттям службового обов’язку, вірою у вищу компетентність та власну перевагу над некомпетентними масами, гордістю за свою безпристрасність, позапартійність, істинне розуміння державних інтересів.
Значний внесок у подальший розвиток соціологічних уявлень про бюрократію у середині 20 ст. зробили Р. Мертон, Е. Гоулднер, М. Крозьє, чиї роботи знаменують перехід до більш реалістичної моделі функціонування бюрократії, що враховує ірраціональні, неформальні, особистісні, соціокультурні аспекти діяльності. Зокрема, Р. Мертон, дослідивши вплив бюрократичної структури управління на особистість чиновника, виокремив низку недоліків реального функціонування бюрократичної організації («дисфункцій»), що призводять до зниження її ефективності (див. Бюрократизм).
Е. Гоулднер розкрив закономірності еволюції бюрократичних організацій від авторитарного типу до представницького в контексті масштабних соціальних змін середини 20 ст., пов’язаних із «комунікативною революцією». Авторитарна (репресивна) бюрократія заснована на сліпому виконанні встановлених правил, жорсткій ієрархії, негативних санкціях. Представницька (експертна) бюрократія спирається на експертне знання та переконання у правильності вимог та доцільності їхнього виконання, принципи професіоналізму та відповідальності, корпоративну солідарність.
М. Крозьє, звертаючи увагу на реальні процеси всередині бюрократичних організацій, відзначав домінування замість знеособлених ієрархічних правил та процедур неформальних переговорних відносин, постійних апаратних конфліктів щодо влади та впливу, «негативної солідарності» службовців, основою якої є страх та неприязнь до керівництва. Водночас парадокс існування бюрократії полягає в тому, що такі організації досягають успіху завдяки своїм негативним якостям. Дисфункції підтримують рівновагу, зберігають та підсилюють бюрократію. Саме неформальні відносини, негласні регулятори у функціонуванні бюрократичних організацій надають їм певного динамізму та гнучкості.
Додатково
Наприкінці 20 — на початку 21 ст. проблему бюрократії переосмислюють у контексті пошуку альтернативних концептів та організаційних форм, таких як «нове державне управління» (Д. Осборн, Т. Геблер), «адгократія» (Е. Тофлер, Г. Мінцберг), «мережеві структури» (М. Кастельс).
Література
- Маркс К., Энгельс Ф. К критике гегелевской философии права // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения : в 50 т. 2-е изд. Москва : Государственное издательство политической литературы, 1957. Т. 1. 689 с.
- Мертон Р. Бюрократическая структура и личность // Социальная теория и социальная структура / Пер. с англ. Москва : АСТ ; Хранитель, 2006. С. 323–337.
- Вебер М. Феодализм, сословное государство и патримониализм / Пер. с нем. // Ойкумена: Альманах сравнительных исследований политических институтов, социально-экономических систем и цивилизаций. 2011. № 8. С. 225–255.
- Крозье М. Современное государство — скромное государство. Другая стратегия изменения // Социология власти. 2011. № 2. С. 189–200.
- Оболонский А. В. Кризис бюрократического государства: Реформы государственной службы: международный опыт и российские реалии. Москва : Фонд «Либеральная миссия», 2011. 448 с.
- Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранное: Протестантская этика и дух капитализма / Пер. с нем. 3-е изд., доп. и испр. Москва : Центр гуманитарных инициатив ; Санкт-Петербург : Университетская книга, 2016. 649 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Нікулін В. С. Бюрократія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бюрократія (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.12.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
