Бібліотеки України
Бібліотеки України
Бібліотеки історично створювалися як соціальний інститут, який забезпечував концентрацію й зберігання творів писемності та друку (тиражовані документи, на відміну від архівів) задля приватного або публічного користування. У бібліотечних фондах, які постійно поповнюються новітніми виданнями, зосереджено увесь історичний поступ людської думки, досвіду, знання, зафіксованих у різних видах і формах передавання інформації (передусім творах писемності та друку), акумульовано надбання науки, культури, освіти, духовної спадщини тощо. Тим самим бібліотеки формують культуру збереження інтелектуальної та «творчої думки» рукописного періоду людства та періоду друку, а нині — електронно-цифрової епохи.
Книги завжди були носіями знання, яке накопичувалось, трансформувалось та передавалась до бібліотек. Бібліотека стала першим інформаційним посередником комунікаційних процесів. Книгозбірня, заснована князем Ярославом Мудрим при Софіївському соборі в Києві, є першою відомою «бібліотекою» («Повість минулих літ», 1037). З 11 ст. започатковане одне з найбільших сховищ рукописних і друкованих скарбів — бібліотека Києво-Печерського монастиря. Згодом засновано бібліотеки при Львівському, Київському, Чернігівському, Луцькому, Острозькому братствах (16–17 ст.) та при університетах: Львівському (1661), Харківському (1805), Київському (1834) і Чернівецькому (1875). У другій половині 19 — на початку 20 ст. діяли бібліотеки й читальні при освітніх товариствах і народних будинках.
На початку 20 ст. сформувалися три типи бібліотек за цільовим призначенням: спеціальні, публічні, наукові. За складом фондів утворено систему універсальних та спеціалізованих бібліотек. Вони були репрезентовані народними бібліотеками та бібліотеками громадських об’єднань («Просвіт», «Громад», «Наукового товариства ім. Т. Шевченка», Українського наукового товариства). З 1910 створювалась національна школа бібліотекознавців, бібліографів, книгознавців.
1918 заснована Національна бібліотека Української держави, був започаткований фонд «Україніка». У 1920-х в Україні сформувалася наукова школа в галузі бібліотекознавства, бібліографії, історії та теорії книг, проте репресії 1930-х фактично знищили цей самостійний напрям. У 1940 налічувалося вже 22 297 масових бібліотек з фондом у 40,8 млн одиниць зберігання.
Після руйнацій періоду Другої світової війни розпочато відбудову бібліотечної мережі. Наприкінці 1980-х діяло близько 60 тис. бібліотек усіх типів з фондом 875 млн одиниць зберігання, центральною ланкою яких були 25 996 масових бібліотек з книжковим фондом 403,5 млн одиниць зберігання. Упродовж 1975–1980 здійснено централізацію державних масових бібліотек. Створено 611 централізованих бібліотечних систем (498 районних, 97 міських, 16 дитячих), що об’єднали 22 249 бібліотек.
Від 1991 разом із початком нового етапу державного будівництва змінюється законодавство та формується нова інфраструктура бібліотечно-бібліографічних установ. У 1992 Закон України «Про культуру» визнав бібліотеки та бібліотечні фонди об’єктами національної культурної спадщини, що мають бути занесені до спеціального Державного реєстру національного культурного надбання. Діяльність бібліотек регулювалася Законом України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (1995).
За даними Міністерства культури України, у першій половині 1990-х відбулося істотне зменшення сукупного фонду публічних бібліотек. У 1994 він становив 297 млн примірників, внаслідок чого зменшилася кількість користувачів — з 25,7 млн до 16,2 млн. Це стало наслідком низки причин: економічна криза 1990-х, скорочення книжкового репертуару, подорожчання видань, що позначилося на роботі бібліотечних колекторів. До комерціалізації книгорозповсюдження в Україні діяло 30 бібліотечних колекторів. До зміни законодавства друковану продукцію замовляли і отримували від державного об’єднання «Укркнига», обласних книготорговельних установ (ліквідовані 1992), проте в нових економічних умовах бібліотеки були змушені самі шукати постачальників книг, вирішувати питання щодо їхнього транспортування, попередньої оплати замовлення тощо.
Через такі кризові явища у книговиданні та книгорозповсюдженні, на державному рівні були здійснені заходи щодо гарантованого забезпечення публічних бібліотек кращими виданням. З цією метою впроваджувалась «Українська бібліотечна серія», для районних і сільських бібліотек вона повинна була стати основним джерелом нових надходжень. Однак за 1992–1995 було видано лише 78 назв, малий тираж не задовольнив потреби бібліотек. На кінець 1990-х набула сталості тенденція до скорочення кількості надходжень нової літератури, обмеженого обсягу кіно-, фото- і фономатеріалів, репертуару періодичних видань. Припинилося бюджетне фінансування бібліотек і цільових видавничих проектів. Це стало головною причиною різкого зменшення обсягів бібліотечних фондів, а отже, обмеження інформованості населення.
У зв’язку з відкриттям нових закладів освіти запрацювали й нові наукові бібліотеки, зокрема, в 1992 — бібліотека Національного університету «Києво-Могилянська академія», у 1994 — бібліотека Національного університету «Острозька академія» тощо.
1996 самостійного статусу набула Республіканська кримськотатарська бібліотека ім. І. Гаспринського (1990–1996, філія Сімферопольської міської центральної бібліотеки для дорослих), заклад збирає твори друку, рукописи, документи кримськотатарською мовою.
Виникають нові форми бібліотек — як традиційних, так і електронних. У 1990-х поширилася нова форма міжнародної співпраці, відома як «бібліотека в бібліотеці» — книгозбірня однієї держави в бібліотеці іншої (або спеціалізовані фонди). Так, у бібліотеках міст Львова, Чернівців, Харкова існують «австрійські бібліотеки», у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського — «австрійська» та «іранська», у бібліотеці Національного університету «Острозька академія» — бібліотека української діаспори тощо.
Провідні бібліотеки України є членами Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ. Особлива увага надається питанням збереженості бібліотечних фондів, з цією метою українські бібліотекари приєднались до комплексної програми «Пам’ять світу» ЮНЕСКО (1992).
У 1990-ті відбувається активне формування електронних ресурсів та електронних бібліотек. Створено Міжвідомчу раду з питань інформатизації бібліотек. Затверджено Державну програму «Електронна бібліотека» (№ 74/98 ВР від 04.02.1998, остання редакція від 30 липня 2010).
Щорічно, згідно з Указом Президента України від 14 травня 1998 № 471/98, в Україні 30 вересня відзначається Всеукраїнський день бібліотек.
За масштабом (значенням) бібліотеки поділяються на національні, загальнодержавні, республіканські, обласні, міські, районні, селищні, сільські. Статус національних мають провідні бібліотеки, серед яких — Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого (колишня Національна парламентська бібліотека України, статус національної надано у 1994, перейменовано у 2016); Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського (1996); Національна бібліотека України для дітей (2003); Національна наукова медична бібліотека України (2006); Національна історична бібліотека України (2009); Одеська національна Ордена дружби народів наукова бібліотека ім. М. Горького (2009); Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України (2012) тощо.
Станом на 2021 Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського — найбільше за обсягом документно-інформаційних ресурсів та площею приміщень книгосховище країни; одна з найбільших національних бібліотек світу. Має унікальний за змістом і універсальний за складом фонд (15 млн одиниць зберігання), що включає документи від часів зародження писемності (клинописні тексти3 тис. до н. е.) до актуальних вітчизняних та зарубіжних наукових видань 21 ст. Серед провідних державних бібліотечних закладів з культурними, освітніми, науково-інформаційними функціями — Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого (обсяг фондів — бл. 4 млн одиниць зберігання), заснована у 1866 як Київська публічна бібліотека. Її фундаторами виступили відомі громадські діячі, меценати, представники київського дворянства та купецтва. Будівля бібліотеки (1911; архітектор З. Клаве) є найдавнішою київською спорудою такого призначення, що увійшла до переліку пам’яток архітектури початку 20 ст. Національна історична бібліотека України (заснована в 1939) — єдина в Україні спеціалізована книгозбірня, у фонді якої зібрано документи з питань історії, суміжних історичних дисциплін та історичного краєзнавства. Одеська національна наукова бібліотека відома як перша публічна бібліотека в Україні (1829). Найдавнішою чинною бібліотекою в Україні є Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка, заснована в 1608 як навчальна книгозбірня школи при єзуїтському колегіумі.
Назагал бібліотечна мережа України нараховує близько 40 тис. (дані 2016) бібліотек різного відомчого підпорядкування, органів державної та комунальної власності, підприємств, організацій і закладів. Вона складається з мережі публічних (у т. ч. спеціалізованих для дітей, юнацтва), технічних, сільськогосподарських, медичних, академічних, освітянських бібліотек та бібліотек вищих закладів освіти, а також бібліотек для сліпих. Станом на 2016 різноманітні потреби населення в інформації, освіті, культурі забезпечують 15 987 публічних бібліотек, з них 13 253 — у сільській місцевості (без врахування закладів на окупованих територіях). Мережа публічних бібліотек в Україні — одна із найбільш розгалужених серед країн Європи. Кожен третій мешканець України (понад 13,7 млн) є користувачем публічних бібліотек. Бібліотечний фонд публічних бібліотек універсальної тематики становить близько 235 млн одиниць.
Координаційними науково-методичними центрами є Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого, Національна бібліотека України для дітей, Державна бібліотека України для юнацтва. Загальна кількість працівників бібліотек — понад 36 тис. осіб.
Мережа науково-технічних бібліотек Державної науково-технічної бібліотеки України разом з трьома методичними центрами нараховує 109 бібліотек (бібліотечний фонд становить 7,8 млн примірників).
Обслуговування фахівців аграрної галузі забезпечують 185 наукових сільськогосподарських бібліотек. Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН України є координуючим науково-методичним центром для цієї мережі.
Потреби медичної галузі забезпечують 700 бібліотек різних типів. Методичним центром є Національна наукова медична бібліотека України, підпорядкована Міністерству охорони здоров’я України.
Бібліотечно-інформаційна мережа НАН України разом з двома науково-методичними центрами — Національною бібліотекою України імені В. І. Вернадського та Львівською національною науковою бібліотекою ім. В. Стефаника — нараховує 96 бібліотек. Сукупний бібліотечний фонд становить понад 32 млн примірників.
Мережа освітянських бібліотек України є найчисельнішою і об’єднує 18 066 бібліотек Міністерства освіти і науки України та Національної академії педагогічних наук України, з них — близько 15 000 бібліотек загальноосвітніх закладів. Методичним центром є Державна науковопедагогічна бібліотека України ім. В. О. Сухомлинського.
До мережі бібліотек закладів вищої освіти України входить 201 бібліотека різного відомчого підпорядкування. Наукова бібліотека ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка здійснює методичне керівництво бібліотеками закладів вищої освіти та координує їхню діяльність.
При Українському товаристві сліпих функціонує 62 спеціалізованих бібліотеки.
Недостатнє фінансування, невідповідність чинної бібліотечної мережі сучасним потребам суспільства, нестача кадрового забезпечення бібліотек, незадовільний стан матеріально-технічної бази бібліотек, відсталість впровадження інформаційних технологій та інші проблеми гальмують розвиток бібліотечної справи України.
В сучасних умовах простежуються негативні тенденції скорочення кількості бібліотек. Якщо в 2016 кількість сільських бібліотек становила 12 981, то в 2018 — скоротилася на 263 заклади. Водночас значна кількість сільських бібліотек знаходиться у приміщеннях, які або перебувають в аварійному стані, або потребують ремонту, книжкові фонди зберігаються у непридатних для цього умовах і потребують істотного оновлення, щоб задовольнити потреби читачів. З проведенням реформи децентралізації України та створенням об’єднаних територіальних громад, 2705 бібліотек (17 % від загальної кількості публічних бібліотек) увійшли до ОТГ (станом на 01.01.2018).
Ситуація пандемії спонукала до розширення каналів і форм комунікації бібліотек з читачами, перехід на дистанційне обслуговування. Втім, дотепер відсоток бібліотек, які не комп’ютеризовані та не підключені до мережі Інтернет, залишається значним.
Джерела
- Про бібліотеки і бібліотечну справу: Закон України № 32/95-ВР від 27 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. 1995. № 7. Ст. 45. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/32/95-%D0%B2%D1%80#Text
- Стратегія розвитку бібліотечної справи на період до 2025 року «Якісні зміни бібліотек для забезпечення сталого розвитку України» // Верховна Рада України. 2016. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/219- 2016-р#Text
Література
- Ашаренкова Н. Комплектування фондів публічних бібліотек України а нових економічних умовах (90-ті роки ХХ ст. — поч. ХХІ ст.) // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. 2012. № 2. С. 47–57.
- Вилегжаніна Т. Публічні бібліотеки України на зламі століть. Київ : Національна парламентська бібліотека України, 2015. 271 с.
- Дубровіна Л. А., Киридон А. М., Матяш І. Б. Архіви, бібліотеки, музеї — джерельна основа національної пам’яті, культурної спадщини України // Бібліотечний вісник. 2017. № 1. С. 3–10. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/bv_2017_1_3
- Дубровіна Л. А., Онищенко О. С. Бібліотечна справа в Україні в ХХ столітті. Київ : [б. в.], 2009. 530 с.
- Дубровіна Л. А., Онищенко О. С., Горовий В. М. та ін. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського у перше десятиліття незалежності України (1991– 2002). Київ : Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, 2019. 450 с.
- Збанацька О. Бібліотеки, архіви, музеї: деякі аспекти спільності та відмінності // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. 2018. № 3. С. 68–74. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/bdi_2018_3_11
- Онищенко О. Українські бібліотеки у 90-х роках XX ст.: основні тенденції розвитку та напрями діяльності // Бібліотечний вісник. 2009. № 3. С. 12–23.
- Україна. 30 років незалежності. Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. С. 406-409.
Див. також
Україна: культура, мистецтво, архітектура
Видавнича справа, медії в Україні
Автори ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гаврилишина Н. А. Бібліотеки України // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бібліотеки України (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 2.04.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
