Бібліотекознавство
Бібліотекозна́вство, бібліотечна наука — комплексна соціогуманітарна наука про бібліотеки та бібліотечну справу, що вивчає закономірності формування, розвитку і функціонування бібліотек у конкретних соціокультурних умовах певної історичної доби, розпрацьовує теоретичні, правові та методичні питання бібліотечної справи, досліджує типо-видовий склад бібліотечних фондів, історію та зміст документних джерел, обслуговування користувачів.
У ДСТУ 7448:2013 «Бібліотечно-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять» бібліотекознавство визначене як «наукова дисципліна, яка вивчає теорію, історію, методологію, технологію, методику та організацію бібліотечної справи». Водночас бібліотечну справу тлумачать як галузь інформаційної, культурної та освітньої діяльності суспільства, спрямовану на створення та розвиток мережі бібліотек, формування, опрацювання, упорядкування та зберігання бібліотечних фондів, організацію бібліотечного, інформаційного та довідково-бібліографічного обслуговування користувачів бібліотеки, підготовку та підвищення кваліфікації бібліотечних фахівців, наукове та методичне забезпечення розвитку бібліотечної діяльності.
Зміст
Історична довідка
Етапи розвитку
У розвитку бібліотекознавства виокремлюють два основних етапи:
1. Донауковий (пропедевтичний) етап (із середини 2 тисячоріччя до н. е. до кінця 18 ст.), який визначають як бібліотекознавчу думку.
2. Науковий (з початку 19 ст. дотепер), що розглядає становлення та розвиток бібліотекознавства як науки й навчальної дисципліни.
Донауковий (пропедевтичний) етап.
Усі великі цивілізації мали бібліотеки при храмах і королівських палацах, оскільки книги наділяли священними, магічними або силовими властивостями. У стародавній Халдеї, регіоні Нижньої Месопотамії Давньої або Іраку, перша бібліотека існувала 1700 до н. е. Найстаріша з відомих людству бібліотек — бібліотека ассирійського царя Ашшурбанапала, яка містила 30 тис. глиняних таблиць клинопису. Перші спроби укладання каталогів із використанням методу класифікування виявлено в праці Каллімаха «Таблиці тих, хто прославився в усіх галузях знань, і того, що вони написали» (250 до н. е.), обсяг якої ― 120 томів. В описах наведено не тільки ім’я автора та назву, але й початкові рядки кожного твору. Матеріал згруповано в розділах: епос, лірика, історія, філософія тощо. Класифікацію було створено для Александрійської бібліотеки, у якій до 47 до н. е. нараховували близько 700 тис. томів (сувоїв папірусу).
Важливими для формування бібліотекознавчої думки були бібліотеки середньовіччя при монастирях (так звані монастирські бібліотеки), доступ до яких було дозволено лише духовенству і знаті для отримання знань.
Завдяки книгодрукуванню ― винаходу Й. Гутенберга, відбулося активне поширення інформації, секуляризація знань. В епоху Відродження з’явилися бібліотеки, однією з характеристик яких була доступність книг для публіки. Найраніша праця про роботу бібліотек ― «Порада щодо створення бібліотеки» (франц. «Avis pour dresser une bibliothèque», 1627) Г. Ноде (1600–1653; Франція).
Науковий етап.
Подальший розвиток бібліотечної справи потребував наукового підґрунтя. Уявлення про бібліотеки трансформувалися в наукову систему, яка згодом отримала назву «бібліотекознавство». В основі бібліотекознавства цього періоду панували норми і цінності західних країн.
М. Шреттінгер (1772–1851; Німеччина) уперше вжив слово «бібліотекознавство» в назві свого двотомника «Досвід вичерпного підручника з бібліотекознавства, або керівництво з досконалого ведення справ бібліотекаря» (нім. «Versuch eines vollständigen Lehrbuchs der Bibliothek-Wissenschaft oder Anleitung zur vollkommenen Geschäftsführung eines Bibliothekars»), яка виходила друком з 1808 до 1829 (1834 перевидана з назвою «Керівництво з бібліотекознавства»). Ця праця поклала початок серії видань із питань бібліотекознавства, які за своїм ідейно-теоретичним змістом поділяли його погляди.
Наприкінці 19 ст. бібліотекознавство почали тлумачити не як практичне знання, а як сукупність наукових знань (наукова дисципліна). До другої половини 19 ст. у західних країнах набули поширення різноманітні за тематикою книги; був кардинально змінений характер роботи бібліотекаря. Начитаність вже не була достатньою характеристикою для цієї посади. Бібліотекар потребував організаційних та адміністративних навичок, вміння здійснювати ідентифікацію книг. Виникла потреба спеціалізованого навчання. Перші курси в галузі бібліотечної економіки відкрила Національна школа хартій у Франції 1821. Перша американська школа бібліотекознавства розпочала офіційні аудиторні заняття в Колумбійському університеті 1887 під керівництвом М. Дьюї (1851–1931; США). Академічна програма М. Дьюї була відома як Школа бібліотечної економіки. Передумовами запровадження цього курсу було створення Американської бібліотечної асоціації, видання першого спеціалізованого видання — «Бібліотечного журналу» (англ. «Library Journal») та поява Десяткової класифікації Дьюї (1876). Навчальні програми в США переросли в програми магістратури з бібліотечної освіти, акредитовані Американською бібліотечною асоціацією. Термін «бібліотечна економіка» був поширений у США до початку 1942, а поняття «бібліотекознавство» переважало протягом більшої частини 20 ст.
Процес становлення бібліотекознавства супроводжувався збільшенням кількості праць з бібліотечної справи, бібліотекознавства, організації перших бібліотекознавчих журналів, професійних бібліотечних асоціацій, освітніх наукових центрів у галузі бібліотекознавства. Поява перших бібліотечних шкіл і спеціалізованих навчальних курсів зумовила подальший розвиток бібліотекознавства. У 19 ст. бібліотекознавство почали викладати як навчальну дисципліну в університетах. Університет Пенджабу в Пакистані був першим в Азії, де читали курс бібліотекознавства. «Бібліотечний буквар Пенджабу» (англ. «Punjab Library Primer»), який видали в цьому закладі, став першим підручником з бібліотекознавства англійською мовою.
У 20 ст. досягнення в засобах збору, організації та отримання інформації змінили спрямованість бібліотек. Значна кількість установ і організацій, а також окремі особи мали змогу самостійно шукати інформацію без залучення бібліотечного персоналу. Заклади вищої освіти стали пропонувати комбіновані програми магістратури з бібліотекознавства та інформатики.
З вибухом знань у 20 ст. бібліотекознавство поступово було підпорядковано більш загальній галузі — інформатиці.
У 21 ст. цифрова ера змінила спосіб доступу до інформації та її отримання. Бібліотека стала частиною складної та динамічної освітньої, рекреаційної та інформаційної інфраструктури. Мобільні пристрої та програми з бездротовими мережами, високошвидкісними комп’ютерами, а також хмарні технології вплинули та розвинули інформаційні науки та послуги.
Сучасне бібліотекознавство пов’язане з етичними і правовими питаннями доступу до інформації, новими засобами пошуку інформації, навичками інформаційної грамотності користувачів. Усі каталоги, бази даних, а також все більша кількість книг доступні в Інтернеті.
Бібліотекознавство в Україні
Процеси збирання, нагромадження, зберігання книжок формували початкові бібліотекознавчі уявлення про комплектування, упорядкування, використання книжкового фонду. У бібліотеці-скрипторії, яку заснував Ярослав І Мудрий при Софійському соборі в Києві, опрацьовували першоджерела, укладали літописи, писали повчання, слова, трактати. У Давній Русі бібліотечними центрами і водночас осередками формування бібліотекознавства були монастирі, згодом православні братства. Помітна роль у бібліотекотворенні та формуванні вітчизняного бібліотекознавства належала православним церковним ієрархам, зокрема Петру Могилі.
З часом центрами розвитку бібліотечних знань стали бібліотеки закладів вищої освіти. Створено бібліотекознавчі школи Києво-Могилянської академії, Ставропігійського інституту у Львові, Львівського, Харківського, Київського, Одеського і Чернівецького університетів. Вагомий внесок у бібліотекознавство зробили великі бібліотеки публічні, зокрема товариства «Просвіта» (див. Просвіти в Україні) та Наукового товариства імені Шевченка.
Як самостійна наука бібліотекознавство в Україні сформувалося наприкінці 19 — на початку 20 ст. Засновниками харківської школи бібліотекознавства були К. Рубинський, Л. Хавкіна, Н. Алчевська (1844-1951; Україна). У Харківській громадській бібліотеці був створений перший вітчизняний науковий підрозділ — відділ бібліотекознавства, у якому досліджували проблеми бібліотечної освіти, організації бібліотек і керування ними. Паралельно розвивалася школа бібліотекознавства в м. Києві, найвідомішими представниками якої були директор бібліотеки Імператорського університету Святого Володимира в м. Києві (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка) В. Кордт та завідувач бібліотеки Київської духовної академії К. Думитрашко. Вони займалися теорією і практикою організації бібліотек, формуванням фондів. Особливо активно бібліотекознавчі дослідження проводили під час і після створення (1918) Національної бібліотеки Української Держави в м. Києві. Закон про утворення її фонду — перший законодавчий документ про бібліотечну справу в Україні. У відозві «Від Тимчасового комітету для заснування Національної бібліотеки Української Держави в м. Києві», інструкції цьому комітету та «Статуті Національної бібліотеки Української Народної Республіки в м. Києві при Українській академії наук» було закладено модель універсальної наукової бібліотеки, вимоги до її фондів, структури, функцій. У відозві Тимчасового комітету національну бібліотеку розуміли як велику книгозбірню «всесвітнього типу», у якій нагромаджено «все, що витворено людською думкою та знаттям по всіх науках». Одночасно вперше ставили спеціальні завдання — «закласти Український відділ, себто відділ Ucrainica, присвячений літературі про Вкраїну та про вкраїнський народ», створити повну національну бібліографію — зібрати «все, що друкувалося будь-коли і будь-де українською мовою», літературу, «писану всіма мовами» про все, що стосується України; завдання каталогізації — створювати «зручні для користування каталоги» та організувати «спільний каталог усіх головних громадських і державних бібліотек України». Модель національної бібліотеки, яку запропонували В. Вернадський, С. Єфремов, Г. Житецький, В. Кордт, А. Кримський, була зразком формування і розвитку універсальних наукових бібліотек.
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського — головний бібліотекознавчий центр в Україні. У 1-й половині 20 ст. вона мала значний вплив на розвиток українського бібліотекознавства.
На цей самий час припадає діяльність Ю. Меженка — засновника і першого директора Українського наукового інституту книгознавства, автора концепції національної бібліографії.
У 20 ст. українська діаспора сформувала бібліотеки, які синтезували вітчизняний і зарубіжний досвід бібліотекознавства: Український вільний університет (Відень, Мюнхен), Наукове товариство імені Шевченка (США, Канада), Канадський інститут українських студій, Український науковий інститут Гарвардського університету та ін.
1917–1921 створено спеціалізовані установи й організації бібліотекознавчого профілю: Бібліотечно-архівний відділ Центральної Ради, Науково-дослідний інститут бібліотекознавства, Український науковий інститут книгознавства, відділи, музеї-лабораторії при великих бібліотеках. 1935 в м. Харкові засновано Український бібліотечний інститут, який очолив педагогічну та дослідницьку роботу в галузі бібліотекознавства. У 1920–1940-х в Україні сформувалася бібліотекознавча періодика: «Книжний вістник» (1919), «Бібліологічні вісті» (1923–1930), «Бібліотечний журнал» (1925–1926), «Бібліотечний збірник» (1926–1927), «Журнал бібліотекознавства та бібліографії» (1927–1930), «Журнал Бібліотеки Академії наук УРСР» (1946–1947, усі ― м. Київ), «Труди Харківського державного бібліотечного інституту» (рос. «Труды Харьковского государственного библиотечного института»; 1940, м. Харків), бюлетені, збірники.
Теоретичні дослідження охопили коло важливих бібліотекознавчих проблем: предмет і структура бібліотекознавства, фондознавство бібліотечне, бібліотечні класифікації, каталогізація, обслуговування читачів, збереження фондів, управління бібліотеками і бібліотечною справою. Новий етап у розвитку бібліотекознавства — початок автоматизації бібліотечних процесів і застосування комп’ютерних технологій (1970–1980-ті). Засновано Київський державний інститут культури (тепер Київський національний університет культури і мистецтв) та його філії в містах Миколаєві та Рівному з бібліотечними факультетами. Розширено міждисциплінарні бібліотекознавчі дослідження. Універсальні наукові бібліотеки реорганізовано в науково-дослідні установи з питань бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства, інформатики, культурології. 1990-ті позначені піднесенням бібліотекознавства в контексті загального соціального і культурного оновлення. Бібліотечні навчальні заклади набули вищого статусу: Харківський держаний інститут культури (тепер Харківська державна академія культури) та Київський інститут підвищення кваліфікації працівників культури (тепер Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв) перетворено на академії, Київський державний інститут культури і його філію в м. Рівному — на університети. Виникли асоціації бібліотек і бібліотекарів. Засновано низку бібліотекознавчих науково-практичних журналів («Бібліотечний вісник», «Бібліотечна планета», «Вісник Книжкової палати») та серії наукових бібліотекознавчих праць. У Харківській державній академії культури, Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв, Київському національному університеті культури і мистецтв, Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського відкрито аспірантури, докторантури і спеціалізовані ради для захисту кандидатських і докторських дисертацій з бібліотекознавства, бібліографознавства і книгознавства,, а з 2015 об’єднаної спеціальності 029 «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа» на здобуття наукових ступенів доктора філософії та доктора наук.
Одночасно з бібліотечними закладами вищої освіти функції центрів бібліотекознавчих досліджень виконують загальнодержавні (національні, публічні, технічні, медичні, сільськогосподарські, історичні, юнацькі, дитячі, педагогічні), Львівська, Одеська та Харківська наукові бібліотеки, а також низка університетських і обласних універсальних наукових бібліотек.
Наприкінці 20 ― на початку 21 ст. в українському бібліотекознавстві розроблено моделі бібліотеки інформаційного суспільства; бібліотечних комп’ютерних технологій; розвитку бібліотечно-інформаційного обслуговування, менеджменту, маркетингу; теорії і практики національної бібліографії і біобібліографії; бібліотечної соціології, психології і педагогіки; технології збереження, консервації і реставрації бібліотечних фондів. Тривало вивчення проблеми перенесення інформації з паперових на електронні носії, формування електронних бібліотек і каталогів, удосконалення бібліотечних класифікацій. Досліджено меморіальну, когнітивну й культурологічну функції бібліотек, історію бібліотечної справи. Українське бібліотекознавство перетворюється в багатопрофільну міждисциплінарну науку, що теоретично обґрунтовує розвиток бібліотек як триєдиного ― бібліотечно-бібліографічного, науково-інформаційного і культурологічного комплексу, адаптацію бібліотек до потреб інформаційного суспільства.
Характеристика
Предметна область
До об’єктів дослідження в бібліотекознавстві належать документні джерела (друковані твори), державна політика в галузі бібліотечної справи, діяльність бібліотечних установ у конкретних соціокультурних умовах певної історичної доби та ін. Предмет бібліотекознавства — вивчення процесів, закономірностей виникнення, становлення, функціонування і розвитку бібліотечного соціального інституту. Предметна область бібліотекознавства охоплює тенденції та закономірності розвитку бібліотечної справи, бібліотечних фондів, формування взаємозв’язку бібліотеки — суспільство, функціонування інформації в мікропросторі (інформаційні потреби людини) та макропросторі (інформаційні потреби суспільства), етику бібліотечної діяльності.
Структура сучасного бібліотекознавства: теорія, методологія, методика та історія бібліотечної справи, прикладне бібліотекознавство, зокрема з вивченням форм та напрямів практичної діяльності, функціональний та типологічний поділ бібліотек, обслуговування читачів та установ, каталогізація, інформаційні технології та їх упровадження в бібліотечну справу, організація та управління тощо. У системі бібліотекознавства бібліотеку розуміють як центральний елемент, який організовує та регулює взаємовідносини між основними масивами друкованої інформації та її споживачами.
Бібліотекознавство як наука має загальнотеоретичний і теоретико-прикладний рівні. Загальна теорія містить: теорію (система знання, ідеї, концепції, моделі, закони, понятійний апарат, типології, класифікації, загалом — опис і пояснення змісту бібліотечної справи); методологію (логіка, методи, принципи і способи бібліотекознавчого пізнання); історію (вивчення виникнення і розвитку бібліотекознавства в контексті суспільних трансформацій). Загальна теорія дає цілісне уявлення про механізми, тенденції, перспективи розвитку бібліотечної справи і становить наукову базу для спеціальних бібліотекознавчих теорій, що стосуються конкретних галузей бібліотечної справи (теорії комплектування; бібліотечно-бібліографічні класифікації; каталогізації; фондознавства і ресурсознавства; комп’ютеризації бібліотек; бібліотечно-інформаційного сервісу; управління бібліотечними процесами).
Міждисциплінарні зв’язки
Бібліотекознавство має розгалужені міждисциплінарні зв’язки. Історично воно пов’язане з бібліографознавством і книгознавством, а також із джерелознавством, архівознавством, документознавством, музеєзнавством, палеографією, археографією, інформатикою, книговидавничою справою та книгорозповсюдженням. Універсальний характер бібліотечних фондів зумовлює його зв’язок із багатьма соціогуманітарними, технічними і природничими науками.
Наукова періодика
Каналом наукової комунікації в бібліотекознавстві є бібліотечна періодика. Сучасні бібліотекознавчі журнали: «Австралійський бібліотечний журнал» (англ. «Australian Library Journal»; Австралія), «Американський журнал» (англ. «Library Journal») та «Журнал бібліотекознавства електронних ресурсів» (англ. «Journal of Electronic Resources Librarianship»; обидва ― США), «Журнал бібліотекознавства та інформатики» (англ. «Journal of Librarianship and Information Science»; Велика Британія), «Канадський журнал інформації та бібліотекознавства» (англ. «Canadian Journal of Information and Library Science»; Канада), «Бібліос» (англ. «Biblios»; Перу) та ін.
Українські бібліотекознавчі журнали: «Бібліотечний вісник» ― заснувала 1993 Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського; «Вісник Книжкової палати» ― заснувала 1996 державна культурно-наукова установа «Книжкова палата України» (тепер — Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова»); «Бібліотечна планета» ― заснувала 1998 Національна парламентська бібліотека України (тепер — Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого); «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія» ― заснувала 2004 Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв; «Бібліотечний форум: історія, теорія і практика» ― засновано 2015 за інформаційної підтримки Української бібліотечної асоціації, «Український журнал з бібліотекознавства та інформаційних наук» ― заснував 2018 Київський національний університет культури і мистецтв та ін.
Джерело
- ДСТУ 7448:2013: Бібліотечно-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять. Київ : Мінекономрозвитку України, 2014. 44 с.
Література
- Ільганаєва В. О., Ковальчук Г. Д., Самійленко Т. П. та ін. Бібліотекознавство. Теорія, історія, організація діяльності бібліотек. Харків : Основа, 1993. 194 с.
- Кушнаренко Н. М., Удалова В. К. Наукова обробка документів. Київ : Вікар, 2003. 328 с.
- Hu Sh. Technology Impacts on Curriculum of Library Science (LIS) — a United States (US) Perspective // Libres. 2013. № 23 (2). P. 1–9.
- Швецова-Водка Г. Бібліотекознавство в системі наук ноокомунікологічного циклу: термінологічний аспект // Бібліотечний вісник. 2019. № 5 (253). С. 3–12.
- Rubin R. Foundations of Library and Information Science. 5th ed. Chicago : ALA Neal-Schuman, 2020. 648 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Збанацька О. М. Бібліотекознавство // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бібліотекознавство (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.02.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
