Бірюза
Бірюза́ (турец. piruzä; перс. فیروزه — той, що несе перемогу й щастя) — мінерал, фосфат алюмінію й міді, напівдорогоцінний камінь.
|
Бірюза | |
|---|---|
| Клас мінералу | сульфати |
| Колір | зелений, блакитний, зелено-сірий. |
| Сингонія | триклінна |
| Твердість | 5, 0–6, 5 |
| Блиск | тьмяний, восковий |
| Прозорість | непрозорий |
| Густина | 2, 6–2, 84 г/см3 |
| Особливі характеристики | розчиняється в кислотах |
Зміст
Історична довідка
Прикраси з бірюзою знайдено серед археологічних пам’яток Стародавнього Єгипту, Давньої Месопотамії, Давньої Персії, Давнього Китаю, держав на п-ві Індостан, у пірамідах ацтеків. В Європу цей мінерал, найвірогідніше, завезли Шовковим шляхом із Персії через Османську імперію.
Характеристика
Хімічний склад
Хімічна формула: CuAl6[(OH)2(PO4)]44H2O.
Домішки: Si, Са, Sr, у менших кількостях — Zn, Мо, Ni, Со, V, Ti, Ba, Be, Mg.
Гіпергенний мінерал класу фосфатів.
Фізичні властивості
Сингонія триклінна. Густина 2,6–2,84 г/см3. Твердість за шкалою твердості мінералів Мооса 5,0–6,5. Колір зелений, блакитний, зелено-сірий. Блиск тьмяний, восковий. Симетрія триклінно-пінакоїдальна. Бірюза досить крихка. При нагріванні буріє та розтріскується, забарвлюючи полум’я в світло-зелений колір. При нагріванні в закритій паяльній трубці виділяє багато води. Розчиняється в кислотах. Утворює асоціації з алофаном, каолінітом, монтморилонітом, піритом.
Різновиди
- Бірюза залізиста (відміна бірюзи, яка містить до 5,32 % FeO);
- бірюза західна (торговельна назва бірюзи);
- бірюза кістяна або викопна (відміна бірюзи, представлена викопними органічними рештки; складена переважно мікрокристалічним апатитом, забарвленим вівіанітом у синій колір);
- бірюза колорадська (бірюза з плато Колорадо, США);
- бірюза натічна (бірюза у вигляді натічних агрегатів), давньоукраїнська назва цієї форми — блискавець;
- бірюза невадська (інша назва варисциту);
- бірюза перська (торговельна назва бірюзи з Ірану);
- бірюза східна (торговельна назва бірюзи).
Походження. Розташування родовищ
Утворюється при гіпергенних або низькотемпературних (180–80 °C) процесах разом із бурими залізняками, халцедоном, каолінітом та іншими вторинними мінералами в мідних родовищах. Виникає переважно в областях з аридним кліматом. Може утворюватися шляхом вивітрювання, при дії багатих на мідь поверхневих стоків на гірські породи, що містять фосфор та глинозем. Може також мати органічне походження: утворюватися з викопних решток тварин — кісток і зубів.
У вигляді кристалів бірюза трапляється вкрай рідко. Зазвичай вона має вигляд прожилок, конкрецій гроноподібної або ниркоподібної форми. На зрізі часто помітний павутиноподібний малюнок із чорних або бурих прожилок («сітчаста бірюза»).
Найвідоміші родовища знаходяться в Ірані біля м. Нішапура. Бірюзу також добувають в Єгипті (на Синайському п-ві), Афганістані, Середній Азії (родовища Бірюзакан, Аякщі, Кальмакирське). Родовища бірюзи є у Бельгії, Конго, США (штати Вірджинія, Аризона, Невада), Чилі, Австралії (шт. Новий Південний Уельс), Китаї (провінції Хубей, Шеньсі).
Бірюза в Україні
Імовірна локалізація проявів бірюзи в Україні — у міденосних структурах Волині й Нагольного кряжу, зокрема в межах старовинного рудника Картамиш поблизу м. Дебальцевого.
Значення
У ювелірній справі бірюзу зазвичай поєднують з коралами, рубінами, алмазами, золотом і сріблом. Бірюзу часто підробляли. Найдавніші імітації бірюзи, виготовлені з фаянсу, відомі зі Стародавнього Єгипту. Пізніше підробки почали виготовляти з порцеляни, кераміки, фарбованого пластику, сплавів міді з алюмінієм (т. з. віденська бірюза — фосфат алюмінію, забарвлений міддю). У 1972 Ж.-П. Жильсон (1948; Франція) винайшов синтетичну бірюзу, якість якої значно перевищувала попередні підробки. У 21 ст. найпоширенішою імітацією мінералу є напівсинтетичний продукт, в якому до синтетичної основи додають мелені залишки справжньої бірюзи.
Література
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Бірюза // Мінералогічний словник. Київ : Наукова думка, 1975. 774 с.
- Anthony J., Bideaux R., Bladh K. et al. Handbook of Mineralogy : in 5 vol. Tucson : Mineralogical Society of America, 1990–2003.
- Kolitsch U., Giester G. The Crystal Structure of Faustite and its Copper Analogue Turquoise // Mineralogical Magazine. 2000. Vol. 64 (5). P. 905–913.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2004. Т. 1. 640 с.
- Бірюза // Мінералого-петрографічний словник : в 2 т. / Уклад.: В. С. Білецький, В. Г. Суярко, Л. В. Іщенко. Харків : Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» ; Київ : ФОП Халіков Р. Х., 2018. Т. 1: Мінералогічний словник. 444 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Бірюза // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бірюза (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.11.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
