Бісер
Бі́сер (тюрк. büsrä — штучні перли, від івр. גזע або араб. بذرة — насіння) — дрібні круглясті або гранчасті різнокольорові намистини, виготовлені з природної чи штучної сировини.
Використовують як художній матеріал для виконання прикрас, картин, покрівців, чохлів, сувенірів; також у декоруванні найрізноманітніших світських та культових речей, щонайбільше компонентів ансамблю святкового одягу, облачення богослужбового тощо.
Зміст
Етимологія
На українських землях слово арабського походження відоме щонайменше з Давньої Русі, куди бісер та перли імпортували з арабських країн. У церковному лексиконі давньоруського часу слова «бісер» і «жемчуг» були синонімічними та означали перли.
З 17 ст. слово «бісер» почали вживати на позначення дрібних намистинок, виконаних зі штучних матеріалів. У 19–20 ст. українців використовували локальні назви бісеру: «гура́лики», «дробе́нька», «дьо́ндя», «дьондя́тка», «кора́лики», «кора́льки», «лєлє́льки», «мані́ста», «пацьо́рки», «пацюрки́», «цятки́» та інші.
У мовах світу дрібні намистинки відомі під назвами: кора́лікі (пол. koraliki), кора́лки (чеськ. korálky), перлі́не (італ. perline), моні́ста (болг. мъниста) тощо.
Історична довідка
Намистинки, як прикраси-обереги одягу й тіла, з’явилися у добу пізнього палеоліту. Первісні майстри виконували їх із природних матеріалів: каменю, бурштину, мушлів, зубів тварин, бивнів мамонтів, кістки. З винайденням випаленої глини (неоліт), металу, фаянсу та скла (енеоліт) стали з’являтися намистинки, створені зі штучних матеріалів.
Історія виробництва та використання бісеру найтісніше пов’язана з розвитком склоробства, першу високовартісну продукцію якого склали саме намистинки. У 2–1 тисячоліттях до н. е. виробництво та експорт скляної продукції вже процвітали в Єгипті Стародавньому, Фінікії, Сирії, Індії, Персії Давній, країнах Межиріччя, на Кавказі.
Наприкінці 2 — на початку 3 ст. центром світового склоробства стало м. Рим. У 4 ст. лідерство перейшло до нової столиці Римської імперії — м. Константинополя. У 10 ст. склоробство почали розвивати у Венеційській республіці, яка після падіння м. Константинополя (1204) і переселення до неї константинопольських склоробів стала європейським лідером із виготовлення художнього скла.
Наприкінці 16 ст. виробництво скляного бісеру налагодили в Богемії й Німеччині (м. Нюрнберг, області Фіхтель-Гебірге, Тюрингія); наприкінці 17 ст. — у Франції (область Юри). У 18 ст. піднеслося виробництво металевого бісеру, визнаними виробниками якого стали Франція (м. Париж) та Англія (м. Бірмінгем).
Виготовлення та продаж різного розміру й ґатунку намистин сьогодні продовжують послідовники венеційської та богемської традицій — фірми «Ерколе Моретті» (італ. «Ercole Moretti»), «Томмазі» (італ. «Tommasi»), «Преціоза Орнела» (чеськ. «Preciosa Ornela») та інші. Високих стандартів якості досягли також японські виробники — «Матсуно» (англ. «Matsuno»), «Міюкі» (англ. «Miyuki»), «Тохо» (англ. «Toho»).
У грудні 2020 Мистецтво виготовлення скляних намистин (Італія та Франція) ЮНЕСКО внесло у Список шедеврів усної та нематеріальної культурної спадщини людства.
Характеристика
Бісер є продукцією масового виробництва.
Виконання бісеру зі скла проходить етапи:
- із розтопленої скляної маси потрібного кольору витягують однакового діаметра тонкі трубки, які після охолодження ріжуть на дрібну січку;
- для заповнення отворів січку перемішують з вологою сумішшю вапна та подрібненого вугілля;
- січку висушують і нагрівають у рухомому барабані: плавлячись, коралики набирають круглястих форм;
- округлені коралики промивають й отримують бісерини з матовою поверхнею. Після перелічених процесів матовий бісер можуть полірувати до блиску або наносити на нього напилення.
Бісер розрізняють за матеріалом виготовлення, розмірами та ґатунком.
Скляний бісер буває з непрозорого або прозорого скла, з гладкою або матовою поверхнею, із зовнішнім або внутрішнім напиленням. Залежно від місця (отвір чи поверхня намистинки) і типу (люстрове, перламутрове, кольорове, металеве) напилення намистинки набувають тьмяно-пастельних, глибоко насичених, пістряво-дзеркальних, алебастрових чи інших тонально-кольорових ґатунків та візуальних ефектів.
Бісером іноді називають також січку (коротко січені скляні трубочки) та склярус (скляні прямі та кручені трубочки різної довжини).
Бісер в Україні
Українська етнічна мистецька традиція бісерних виробів виникла наприкінці 10 ст. разом із прийняттям і поширенням християнства. Згідно з християнською символікою, перли та їхній відповідник бісер уособлювали Слово Боже (див. Бог). Найдавнішою мистецькою продукцією новоз’явленої традиції стали вироби літургійного шитва та компоненти ансамблю одягу князів (намісники Бога). У композиціях, шитих шовковими, золотими та срібними нитками, перли та бісер здебільшого використовували для обрисів зображуваних персонажів. Від 17 ст. відомі також композиції, повністю шиті дрібними намистинами.
До кінця 18 ст. в Україні традиція бісерних виробів розвивалася в середовищі соціальних еліт. На зламі 18–19 ст. у культурному контексті доби романтизму традиція художніх виробів із бісеру отримала розвиток у народному середовищі. Українські селяни стали використовувати бісер для створення накладних прикрас ансамблю святкового, під кінець 19 ст. також повсякденного вбрання. Із розвитком традиції з’явилися декоровані бісером головні убори, компоненти вбрання та його доповнення.
На середину 20 ст. майстрині використовували бісер для виконання накладних прикрас (монисто, стрічковий ґердан, стрічковий ґердан із підвісками, розетковий, кутовий, хрещатий, перетинчастий ґердани, однодільна, дводільна та зубчаста силянки, криза, об’ємна плетінка, обплетене монисто, язик, квітка, котильон, краватка, черес, пояс, трясунки) та декорування головних уборів (чільце, весільний вінок, намітка), вбрання (сорочка, кептар, ґорсет, камізелька, сардак, опинка, запаски, фартух, спідниця, портяниці) та його доповнень (торбина, тайстра, ширинка).
У середині — наприкінці 20 ст. через дію низки деструктивних чинників мистецькі практики з бісером занепали. Від початку 21 ст. на хвилі відродження національних традицій зацікавлення автентичними бісерними виробами почало відроджуватися. Сучасні мистецькі практики з бісером особливо активні на теренах Івано-Франківської області. У липні 2023 традиційні жіночі прикраси із бісеру на Прикарпатті внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Галерея
- Твори
Декоративна деталь одягу. Тканина, перли, золото, діаманти, смарагди, рубіни, сапфіри, бірюза, сердолік, скань; шиття перлами «у прикріп». Кінець 17 ст., Україна. Музей історичних коштовностей України, ДМ-5983. Фото О. Федорчук.
Шата на ікону Богородиці з Дитям. Картон, тканина, бісер, намистини, стрази у металевих цапах; шиття бісером «у прикріп». Кінець 19 ст., Україна. Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», Т-5359. Фото О. Федорчук.
Поручі. Полотно, бісер, вишивання півхрестиком. 19 ст., Україна. Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», Т-5299. Фото О. Федорчук
Парубочий капелюх з ґерданами. Кінець 19 ст, с. Голігради Чортківського р-ну Тернопільської області. Музей етнографії та художнього промислу, ЕП-21516. Фото О. Федорчук.
Весільний вінок із ґерданами. Початок 20 ст, Буковинське Поділля. Національний музей народної архітектури та побуту України, НД-1736. Фото О. Федорчук
Ґорсет з «лапцями». Оксамит, бісер, склярус; вишивання. 1930 р., с. Надрічне Тернопільського р-ну Тернопільської обл. Майстриня П. Кузів (1904—1990; тепер Україна). Фото О. Федорчук.
Література
- Штанкіна І. В. Традиції народного мистецтва у бісерних роботах кінця XVIII — початку XX століть (за матеріалами колекції Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського) // Скарбниця української культури. 2004. Вип. 4. С. 41–46.
- Федорчук О. Українські народні прикраси з бісеру. Львів : Інститут народознавства НАН України ; Свічадо, 2007. 120 с.
- Crabtree C., Stallebrass P. Beadwork: A World Guide. London : Thames & Hudson Ltd, 2009. 208 p.
- Островерхов А. С. «Єгипетські фаянси» в Скіфії і їх місце в системі подібних старожитностей Східної Європи (досвід комплексного аналізу) // Археологія. 2014. № 1. С. 41–60.
- Федорчук О. Традиція бісерного оздоблення народної ноші українців (на матеріалах західних областей України). Львів : Інститут народознавства НАН України, 2021. 320 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Федорчук О. С. Бісер // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бісер (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
