Вайт, Еллен Гулд
Вайт, Е́ллен Гулд [ англ. White, Ellen Gould; уроджена Гармон (англ. Harmon); 26.11.1827, м. Ґоргем, штат Мен, США — 16.07.1915, м. Сент-Гелена, штат Каліфорнія, США; перепохована у м. Баттл-Крік, штат Мічиган, США] — релігійна й громадська діячка, візіонерка, письменниця, реформаторка адвентизму, співзасновниця руху адвентистів сьомого дня. Писала англійською мовою.
|
Вайт, Еллен Гулд (White, Ellen Gould) | |
|---|---|
| Народження | 26.11.1827 |
| Місце народження | Ґоргем |
| Смерть | 16.07.1915 |
| Місце смерті | Сент-Гелена |
| Місце поховання | Баттл-Крік |
| Місце діяльності | США, Швейцарія, Австралія |
| Напрями діяльності | реформація адвентизму, місіонерство, освіта |
| Традиція/школа | протестантизм |
Життєпис
Походила з багатодітної релігійної сім’ї методистів, батько служив дияконом. Мала сестру-близнючку Елізабет.
Після серйозної травми обличчя, отриманої в 9 р., вимушено припинила відвідування школи та перейшла на домашнє навчання. Короткий час (до 1839) навчалася у Вестбруцькій семінарії та Портлендському жіночому коледжі (обидва заклади — в штаті Мен). Наступного року на т. з. табірних зборах методистів пережила перший містичний досвід. 1842 прийняла хрещення.
Разом із батьками захопилася ідеями мілленаризму, через що вся родина 1843 була виключена з методистської церкви. Стала послідовницею В. Міллера, який проповідував близьке Друге пришестя Христа, долучилася до новонародженого руху адвентистів. Після т. з. Великого розчарування (зневір’я адептів, коли не справдилися жодна з оголошених Міллером дат Другого пришестя, остання з яких — 22 жовтня 1844) стала в авангарді відновлення та реорганізації адвентизму.
У 17-літньому віці (в грудні 1844), за її словами, отримала перше особисте об'явлення, за яким адвентисти — єдина істинна церква, що її Бог веде вузькою стежкою до Нового Єрусалиму (згодом назвала це видіння «Вузька стежка»). Це стало початком тривалого візіонерства: пережила близько 2 тис. видінь і сновидінь, які одновірці стали вважати пророчими.
1846 одружилася з однодумцем, адвентистським священником Д. Вайтом (1821–1881; США), разом вели проповідницьку й місіонерську діяльність, повчали про особливу роль 4-ї заповіді (дотримання суботи, тобто сьомого дня в юдейській та християнській релігійних традиціях) як ознаку істинної церкви. У шлюбі народилися четверо синів (один помер немовлям). З 1848 Е. Вайт започаткувала суботні зустрічі, на яких розпрацьовували вчення оновленої церкви.
Від 1855 подружжя мешкало в м. Баттл-Кріку (шт. Мічиган), яке стало центром діяльності адвентистської спільноти. Е. Вайт відіграла провідну роль в ідейному та організаційному оформленні конфесії (назва «Адвентисти сьомого дня», далі — АСД, схвалена 1860). Після офіційного визнання Церкви АСД владою США та надання їй статусу деномінації (1863) фактично стала її головою.
Від 1863 частиною видінь і послань стають ідеї реформи охорони здоров’я і санітарні настанови. Сприяла заснуванню Західного інституту реформи охорони здоров’я в Баттл-Кріку (1866), що став взірцем у галузі здорового харчування й т. з. санітарної реформи для інших подібних закладів; першого адвентистського коледжу в Баттл-Кріку (1873, з 1901 переїхав до м. Берріен-Спрінгса, шт. Мічиган, тепер — приватний Університет Ендрюса).
Наполягала на широкій місіонерської діяльності й сама поширювала віровчення АСД у Сполучених Штатах; після смерті чоловіка вирушила у місіонерську подорож до Європи (1885–1888) та Австралії (1891–1900), засновувала адвентистські школи. Після повернення до США очолила компанію з перенесення штаб-квартири АСД до м. Берріен-Спрінгса, потім до м. Такома-Парка (шт. Меріленд).
У 1910–1915 мешкала у м. Сент-Гелені, в останній період життя більшість часу присвячувала письменницькій діяльності.
Праці
Авторка бл. 40 книг, понад 5 тис. статей, дійшли її щоденники, листи.
Численні праці Вайт, особливо цикл «Свідоцтва для Церкви» («Testimonies for the Church», 1855–1909, тт. 1–9), набули для АСД значення найавторитетнішого після Біблії джерела віровчення. Книги містять ключові питання адвентистської теології, зокрема ідеї анігіляціонізму (заперечення вічності пекельних мук), вчення про служіння Ісуса Христа в небесному святилищі, осібних доктрин есхатології, сотеріології, санітарної реформи (відмова від паління, кави, вживання алкоголю й наркотиків, заохочення вегетаріанства тощо). Значну частину обіймають загальні духовні коментарі, настанови для проводу і членів церкви. Чимало праць присвячені тлумаченню авторкою біблійних книг, життю і служінню апостолів, Христа, роз’ясненню христових притч і заповідей, а також різним аспектам освіти, виховання, здорового способу життя, релігійних практик.
Праці «Нарис християнського досвіду і поглядів» («A Sketch of the Christian Experience and Views»; 1851), «Шлях до Христа» («Steps to Christ»; 1892; українською вперше перекладено 1914) одновірці вважають богонатхненними.
З-поміж праць зажила відомості (зокрема і в українських громадах АСД) «Велика боротьба» («The Great Controversy»; 1858), пізніше розширена до 5-томної серії «Конфлікт віків» («Тhe Conflict of the Ages Series»; 1870–1911), що зображує історію християнської церкви у проводі борні між Добром і злом, Христом і сатаною. З-поміж ін. книг: «Патріархи і пророки» («Patriarchs and Prophets»; 1890), «Бажання століть» («The Desire of Ages»; 1898) тощо.
Визнання
.jpg)
Праці Е. Вайт перекладені багатьма мовами, зокрема й українською. Організація «Спадщина Еллен Вайт» (Ellen G. White Estate), створена за заповітом діячки, володіє всіма правами на поширення, видання та редагування її текстів.
Будинок подружжя Вайт в м. Баттл-Кріку тепер є частиною пам’ятки — Історичного селища адвентистів.
У м. Сент-Гелені діє історичний будинок-музей Ельмсгевен (англ. Elmshaven) у маєтку, де Вайт мешкала останній період життя; 1993 визнаний Національною історичною пам’яткою США.
Течія адвентистів сьомого дня стала найактивнішою та найчисельнішою в адвентизмі.
Праці
- The Great Controversy // Ellen G. White Estate. 2016. URL: https://m.egwwritings.org/en/book/132/info
- Testimonies for the Church : in 9 vol. Garden City : Waymark Books, 2022.
- У к р. п е р е к л. — Велика боротьба. Київ : Джерело життя, 2001. 640 с.
- Пророки і царі. Київ : Джерело життя, 2004. 486 с.
- Виховання та освіта. Київ : Джерело життя, 2013. 320 с.
- Погляд угору / Пер. з рос. Н. Качмар. Київ : Джерело життя, 2019. 448 с.
- Бажання віків. Київ : Джерело життя, 2021. 736 с.
Література
- Damsteegt P. G. Foundation of the Seventh-day Adventist Message and Mission. Grand Rapids : W. Eerdmans, 1977. 348 p.
- Graham R. E. Ellen G. White, Cofounder of the Seventh-day Adventist Church. New York : Peter Lang, 1985. 489 p.
- White A. L. Woman of Vision. Washington : Review and Herald Publishing Association, 2000. 551 p.
- Сітарчук Р. З історії виникнення та розвитку адвентизму в XIX ст. // Українське релігієзнавство. 2006. Вип. 3. С. 103–112. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43792
- Burt M. Understanding Ellen White: The Life and Work of the Most Influential Voice in Adventist History. Nampa : Pacific Press Publishing Association, 2015. 253 p.
- Casebolt D. Father Miller's Daughter: Ellen Harmon White. Eugene : Wipf & Stock, 2022. 318 p.
- White A. L. Ellen G. White: A Brief Biography // Ellen G. White Estate. URL: https://whiteestate.org/about/egwbio/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Вайт, Еллен Гулд // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вайт, Еллен Гулд (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
