Варлаам Калабрійський
Варлаа́м Калабрі́йський (Калабрієць; грец. Βαρλαὰμ Καλαβρός, лат. Barlaam Calaber, італ. Barlaam Calabro, Barlaam di Seminara; світське ім’я — Бернардо Массарі, італ. Bernardo Massari; бл. 1290, м. Семінара, регіон Калабрія, Італія — 01.06.1348, м. Авіньйон, тепер регіон Прованс — Альпи — Лазурний Берег, Франція) — релігійний діяч, письменник, філософ та богослов.
|
Варлаам Калабрійський (Βαρλαὰμ Καλαβρός) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Бернардо |
| Справжнє прізвище | Массарі |
| Народження | бл. 1290«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.129. |
| Місце народження | Семінара |
| Смерть | 01.06.1348 |
| Місце смерті | Авіньйон |
| Місце діяльності | Візантія |
| Напрями діяльності | релігія, філософія, богослов'я |
Життєпис
Походив з грецької родини, виховувався у православній вірі.
Відвідував латинську школу. Освіту отримав, імовірно, у василіанському монастирі Сант-Елія у м. Галатро (регіон Калабрія, Італія). Вивчав грецьку та латинську мови, філософію Платона й Аристотеля, знайомився зі схоластикою.
У 1320-х перебрався до м. Салонік (де поглибив освіту), звідти — до м. Константинополя. Завдяки освіченості та ораторському таланту привернув увагу церковних і політичних кіл з оточення імператора Андроніка III Палеолога. Отримав посаду викладача в університеті, викладав логіку та діалектику Аристотеля, платонівську філософію, визнаний офіційним тлумачом корпусу «Ареопагітик».
Прийняв постриг у василіанському монастирі Сант-Елія-ді-Капасіно з ім'ям Варлаам. Згодом поставлений ігуменом монастиря Спасителя Акаталепта (тепер мечеть Календерхане, м. Стамбул, Туреччина).
Брав участь у публічних диспутах. У 1331–1332 вів диспут з візантійським богословом і філософом Никифором Григорою (бл. 1295 — бл. 1360). Виконував місії (зокрема й конфіденційні) за дорученням імператора: у 1334–1335 виступив на захист православ'я у дискусії про церковну унію з представниками папи Івана XXII; 1939 здійснив дипломатичні поїздки до папи Бенедикта ХІІ в м. Авіньйон (щодо власного проекту унії Церков), королів Роберта І Анжуйського (правив у 1309–1343) до м. Неаполя та Філіпа VI Валуа (правив у 1328–1350) до м. Парижа.
1337–1338 після знайомства з чернечими практиками і творами монахів-ісихастів уклав кілька трактатів з критикою, подав скаргу у Синод та Константинопольському патріарху. Активний учасник тривалої богословсько-філософської полеміки з паламітами (послідовниками Григорія Палами), ідейний лідер т. з. варлаамітів.
1341 в умовах втрати імператорської підтримки з боку Івана VI Кантакузина став у Візантії небажаною персоною. Засуджений і відлучений від церкви помісними соборами (1341, 1347).
Після від’їзду з м. Константинополя був прийнятий у лоно Католицької церкви (м. Авіньйон, 1342), висвячений на єпископа м. Джераче (регіон Калабрія, Італія). Викладав грецьку мову при курії папи Климента VI.
1346 був призначений папським легатом у м. Константинополі, після невдалої місії повернувся до м. Авіньйона.
Спадщина
Міркував про причини поглиблення розколу між Західною і Східною церквами. Був прихильником його подолання, досягнення колишньої єдності Церкви. Проте всі його проекти унії та зусилля з її реалізації були марними.
Був послідовником аристотелівської схоластики. Водночас розвинув синкретичну концепцію співвідношення знання і віри, де простежують елементи західно- і східнохристиянської богословських доктрин (поміркований реалізм, визнання здатності розуму осягати природу речей, пізнавальних можливостей логіки та діалектики, споглядання Бога при запереченні прилучення людини єства Божого, безсилля доказового методу в богослов’ї). Став одним із перших візантійських опонентів томізму. Разом з тим розрізняв богословів «за знанням» (апостоли, пророки, чиє «знання» прирівнював до богобачення) і богословів «за вірою».
Написав 21 трактат проти латинян, у яких виступав проти доктрини філіокве (18) і примату Папи Римського (3). Доводив, що намагання розкрити природу Бога (зокрема, Святого Духа) є марними, позаяк Божественне «вивищується понад усяку науку»; стверджував про неможливість визначити, від кого походить Святий Дух.
Не сприйняв і засудив тип чернечого подвижництва на засадах ісихазму та його містико-аскетичні практики. Звинуватив ісихастів у єресі. Копії трактатів Варлаама отримав близько 1336 Григорій Палама. Хоча позиція Калабрійця назагал була суголосна православному богослов’ю, але її аргументацію Палама рішуче заперечував. Відповіддю на міркування Варлаама стали «Аподиктичні трактати» Палами. У полеміку паламітів і врлаамітів були втягнуті знані візантійські інтелектуали.
Наслідком дискусій став собор у м. Константинополі 10.06.1341, скликаний з метою примирити прибічників і опонентів ісихазму. Синодальний томос повністю виправдав ченців-ісихастів, натомість звинувачення були висунуті проти самого Варлаама. Згідно з постановою собору, його твори були знищені, а прощення обіцяне за умови покаяння і відмови від своїх поглядів.
На соборі 1347 Варлаама відлучено від Православної церкви, а 1351 — піддано анафемі разом з богословом Григорієм Акиндіним (бл. 1300–1348).
Варлаам Калабрійський також є автором творів з астрономії, арифметики, логіки, діалектики, музики і акустики, коментаря на другу книгу Евкліда. Значна частина збереженої спадщини мислителя дотепер не опублікована.
Визнання
Богословську і філософську думку Варлаама розглядають як спробу подолати доктринальні розбіжності між християнським Сходом і Заходом. У підсумку вплинув на обидві богословські традиції, а дискусія паламітів і варлаамітів каталізувала розвиток філософської й богословської думки у Візантії.
Аргументи мислителя вплинули, зокрема, на догматичне визначення ісихазму в Східній церкві.
Додатково
- Серед обставин, що визначили світогляд і діяльність Варлаама, вагоме значення відводять його калабрійському походженню. Калабрія з 8 ст. була номінально підпорядкована Константинопольському патріархату, але від часу завоювання Південної Італії норманами (11 ст.) там запанувало католицьке середовище. У підсумку сформувалася складна культурна ситуація зустрічі греко-візантійської й римо-католицької традицій.
- Варлаам короткий час був домашнім учителем Франческо Петрарки, у 1340-х навчав того грецької мови.
Література
- Sinkewicz R. E. The «Solutions» Addressed to George Lapithes by Barlaam the Calabrian and their Philosophical Context // Mediaeval Studies. 1981. Vol. 43. P. 151–217.
- Sinkewicz R. E. The Doctrine of the Knowledge of God in the Early Writings of Barlaam the Calabrian // Mediaeval Studies. 1982. Vol. 44. P. 181–242.
- Kolbaba Т. М. Barlaam the Calabrian. Three Treatises on Papal Primacy: Introduction, Edition, and Translation // Revue des études byzantines. 1995. № 53. Р. 41–115.
- Trizio D. «Una è la verità che pervade ogni cosa». La sapienza profane nelle opere perdute di Barlaam Calabro // Rigo A. Byzantine Theology and its Philosophical Background. Turnhout : Brepols, 2012. Р. 108–140.
- Kakridis Y., Taseva. L. Gegen die Lateiner. Traktate von Gregorios Palamas und Barlaam von Kalabrien in kirchenslavischer Übersetzung. Freiburg : Weiher, 2014. 521 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Туренко В. Е. Варлаам Калабрійський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Варлаам Калабрійський (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.03.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
