Веснянки
Весня́нки — назва старовинних слов’янських календарно-обрядових пісень, пов’язаних із початком весни і наближенням сезону весняних польових робіт.
В українській фольклористиці термін «веснянки» використовують як узагальнене означення весняного циклу народних обрядово-ритуальних пісень, хоча в народній культурі побутують різноманітні синонімічні назви, місцеві відповідники, як-от: веснухи, гаївки, ягілки, галагилки, маївки, огулки, риндзівки, рогульки тощо. Етимологію традиційно виводять від назв окремих пісень, способу виконання або місця проведення обрядових дійств («весну співати», «танок водити», «гагулки гуляти»).
Історична довідка
Веснянки у своїх витоках були магічною практикою (див. Магія), пов’язаною з архаїчним розчленуванням року на холодну й теплу частини (зима й літо). Виконання магічних дійств було призначене провести зиму, закликати чимшвидше настання теплої пори року, зустріти приліт птахів з вирію, пробудження природи, весняне проростання й квітування (за назвою давніх слов’ян — нове літо). Зв’язок весни із відліком нового року простежують, зокрема, у структурі літописних текстів, наприклад, у «Повісті минулих літ», де Нестор Літописець розпочинав кожен рік («нове літо») з місяця березня.
У змісті веснянок чільний мотив — закликання весни та її головних атрибутів: птахів, дощу, тепла, життєдайного сонця. Веснянки супроводжували ритуальними діями, колами-хороводами, які символізували початок нового землеробського року. Позаяк основою господарства давніх слов’ян було хліборобство, то весняні танці з піснями та іграми доволі часто символізували роботи на городі чи в полі. Виділяють також весільно-шлюбні мотиви.
Існує версія, що веснянки сформувалися в середовищі давніх слов’ян як багатосюжетне колективне обрядове дійство (з різноманітними піснями, танцями, ігрищами), присвячене богові весни — Ярилу. Припускають, що веснянки співали біля капищ, де стояли язичницькі кумири. Крім того, в народній уяві образ Весни персоніфіковано в міфологічній постаті жінки (дівчини), яка пов’язана з потойбічним світом, звідки, за віруваннями, вона приходила щороку. Саме з такими віруваннями співвідносять поширений звичай співати веснянки поблизу цвинтарів.
Завершували співати веснянки й водити весняні кола з початком польових робіт.
Особливості
Розпочинали співати веснянки дівчата. При цьому вони брали до рук обрядове печиво, яке здіймали високо над головою та йшли закликати весну, прохати щедрого літа та добрий урожай. У деяких місцевостях обирали найгарнішу дівчину, яка керувала обрядами, — «березу» («ягілку» та ін.). Обраницю ставили на дерев’яні борони і гуртом волокли полем. Навколо неї водили кола-хороводи, співали пісень, гукаючи і прославляючи весну.
Для виконання обрядових дій вбирались у білі вишиті сорочки, плели вінки. Дівчата, які досягли повноліття, поспішали через веснянки повідомити богів про готовність до подружнього життя, аби богиня Лада разом із Долею помітили їх, допомогли знайти нареченого та одружитися з ним. За народними повір’ями, все згадуване у веснянках мало збутися.
У текстах переважної більшості веснянок збережене язичницьке обожнення природи. За стилем, характером виконання — веселі, грайливі, експресивні, закличні хорові співи. В мелодиці переважає повторно-варіантна структура. Мистецтвознавці вказують на нерозривну єдність наспіву, тексту, руху (танець, крок, біг) і виконання; висновують, що поглиблений синкретизм, властивий давньому мистецтву, найкраще зберігся у веснянках саме через їхні ігрові форми. Більшість веснянок виконуються або як «колові» рухи-танці (танцівники утворюють коло або кілька кіл з різними напрямками руху, еліпс), або «мотузкові» (виконавці у шерезі виписують різні фігури, хвилі, криві лінії). Релігієзнавці простежують ритуальні дії, властиві для солярного культу (коло — символ сонця), культу природи-покровительки, яка знову народжується, прокидається і оживає.
Навіть після християнізації в багатьох регіонах України збереглося народне ставлення до виконання веснянок як деякого магічного дійства. Це пов’язано, певною мірою, з існуванням ритуальних заборон на виконання веснянок. Зокрема, на Поліссі забороняли співати веснянки до свята Благовіщення, бо вважали, що це може зашкодити врожаю, пробудженню збіжжя тощо. На Могилівщині не дозволяли співати на «голий ліс» (доки не з’явиться зелень на деревах). З іншого боку, з виспівуванням веснянок не радили й запізнюватись, бо вважали, що там, де заспівають вчасно, град не поб’є посівів, дівчата швидше вийдуть заміж, виросте добрий льон тощо.
За часів християнства, веснянки стали співати під час весняних християнських свят, як-от: на Євдокію (в народі — Євдоха), «теплого» Олексія, Благовіщення, Великдень (Пасху). Зазвичай, веснянки співають у період від Благовіщення до Зелених свят (Дня Святої Трійці).
Цитати
«Ой весно, весно, днем красна,
Що ж ти нам, весно, принесла?
Принесла я вам літечко,
Ще й запашненьке зіллячко,
Вам, дівчатка, — по віночку
З хрещатого барвіночку.
Парубонькам — по кийочку,
А бабусям — по ціпочку
Парубкам – товар гонити,
Бабусям – внучат глядіти.…»
«Пташок викликаю з теплого краю,
Летіть, соловейки, на нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки!
Вилинь, вилинь, гоголю!
Винеси літо з собою!
Винеси літо, літечко, зеленеє житечко,
Хрещатий барвіночок, запашний васильочок!».
«Ягіл, ягілочка,
Ягілова дочка.
Устала ранесенько,
Вмилася білесенько.
Голівоньку чесала,
Стьожки надівала.
Квіточки позбирала,
Віночок заплітала.
На вулицю вийшла,
Як зіронька зійшла.
Взялася попід боки,
Показала вискоки.
Пішла до Дунаю,
Там рибонька грає…»
Література
- Войтович В. М. Українська міфологія. Київ : Либідь, 2002. С. 62–63.
- Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. 2-ге, допов. й перероб. Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2005. С. 133–134.
- Воропай О. Звичаї нашого народу. Харків : Фоліо, 2013. 512 с.
- Єфремов Є. В. Веснянки // Історія української музики : в 7 т. / Гол. ред. Г. А. Скрипник. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2016. Т. 1. Кн. 1. С. 56–73.
- Кононенко О. А. Українська міфологія. Фольклор, звичаї, обряди. Харків : Фоліо, 2020. С. 22–23.
- Сапіга В. Веснянки // Українська релігієзнавча енциклопедія : у 3 т. / За ред. А. Колодного Київ : Інтерсервіс, 2022. Т. 1. С. 299.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Базик Д. В. Веснянки // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Веснянки (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.03.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
