Воропай, Олекса Іванович
Воропа́й, Олексі́й Іва́нович (псевд.: Олекса Степовий; 09.11.1913, м.Одеса, тепер Україна — 20.07.1989, м. Лідс, Велика Британія) — етнограф, фольклорист, письменник, мемуарист, публіцист, біолог, доктор слов'янської етнології (1958), доктор біології (1961).
|
Воропай, Олекса Іванович | |
|---|---|
| Псевдоніми | Олекса Степовий |
| Народження | 09.11.1913 |
| Місце народження | Одеса |
| Смерть | 20.07.1989 |
| Місце смерті | Лідс |
| Alma mater | Московська сільськогосподарська академія імені К. А. Тимірязєва |
| Напрями діяльності | етнологія, агрономія, літературознавство |
Життєпис
Народився в заможній родині. Після Жовтневого перевороту 1917 батько виїхав за кордон. Мати з дітьми переїхала до с. Надлак на Херсонщині (тепер — с. Надлак Голованівського р-ну Кіровоградської обл.), де померла 1933 під час Голодомору 1932–1933.
Навчався в агрономічному технікумі (1928–1933) в с. Ерделівці (тепер — с. Гаївка Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл.). Після завершення навчання працював дільничним агрономом у колгоспах с. Вороновиця (тепер — смт Вороновиця), с. Гуменне, с. Кордишівка (усі тепер Вінницького р-ну Вінницької обл.), де пережив Голодомор 1932–1933.
1935 вступив до Уманського сільськогосподарського інституту (тепер — Уманський національний університет садівництва), проте його відрахували із закладу на першому курсі (через соціальне походження).
1937 почав збирати етнографічні та фольклорні матеріали.
Переїхав до м. Москви (тепер Росія). Вступив до Московської аграрної академії (тепер — Московська сільськогосподарська академія імені К. А. Тимірязєва), яку закінчив із дипломом ученого-агронома (1936–1940).
Працював агрономом у м. Вознесенськ Миколаївської обл. (1940–1941).
Заочно (без відриву від виробництва) студіював етнографію і фольклор на філологічному факультеті Одеського державного університету (тепер — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) (1940–1941).
Після початку німецько-радянської війни 1941–1945 переїхав до Північного Кавказу (червень, 1941). Восени 1942 повернувся в Україну, жив у с. Вороновиці.
1944 разом із дружиною В. Бондаренко (?–1978; тепер Велика Британія) емігрував до Німеччини (1944–1948), де вони перебували у таборах для переміщених осіб у містах Вустрові, Веймарі, Авгсбурзі (табір «Зомме-Казерне», 1946–1948).
Перші статті оприлюднені в журналах «Дозвілля», «Український вісник» (обидва — 1944).
Подружжя вступило до філії Українського вільного університету (1946). Cтудіював етнографію і фольклор. Слухав лекції Д. Чижевського (вступ до філософії), М. Міщенка (експериментальна психологія), П. Курінного (вступ до археології), Д. Дорошенка (історія України), В. Державина (історія стародавнього Сходу), Л. Білецького (історія української літератури) та ін.
Співпрацював з українськими часописами у Німеччині: «Земля» (1944–1945), «Вісті», «Голос», «Український вісник», був член редколегії часопису «Наше життя» (1945–1948). Брав участь у з’їздах Мистецького українського руху в м. Авгсбурзі та м. Байроті.
На початку березня 1948 перебрався до Великої Британії. 1948–1949 працював на текстильній фабриці в м. Олдем (графство Великий Манчестер, Велика Британія).
У листопаді 1949 переїхав до м. Лондона. Працював на залізниці (грудень 1949 — квітень 1951), учителем російської мови у військовій школі (жовтень 1951 — березень 1952).
Співпрацював із Союзом українців у Великій Британії. Очолював редколегію лондонського бюлетеня «Українська думка» (жовтень 1953 — серпень 1954), місячника «За єдність нації» (вересень 1954 — вересень 1955). Співпрацював із журналами «Визвольний шлях», «Авангард».
Продовжував вивчати традиційну культуру українців. Підготував і захистив дисертацію «Звичаї нашого народу. Етнографія України та інших слов’янських народів та фольклор», здобув науковий ступінь доктора слов’янської етнології від Українського вільного університету (1958).
29.04.1961 захистив дисертацію «Вивчення роду Alopecbrus I., (лисохвіст). Проблеми виду та процесів видоутворення з уваги на модерну цитогенетику», здобув науковий ступінь доктора біології. Головним екзаменатором був професор, доктор А. Мелдерис (1909, Латвія — 1986, Велика Британія), а представником від Українського вільного університету — професор, доктор О. Кульчицький. Захист відбувся в Лондонському природничому музеї.
У серпні 1960 отримав роботу у відділі міжбібліотечного абонементу урядового Департаменту науково-промислових досліджень. У зв’язку з реорганізацією цього відділу в Національну науково-технічну бібліотеку (тепер — частина Британської бібліотеки) та переміщенням його з м. Лондона до с. Бостон-Спа (поблизу м. Лідс, графство Йоркшир) у вересні 1961 переїхав до м. Ведербі. Працював старшим науковим співробітником у бібліотеці до виходу на пенсію (грудень 1978).
Похований у м. Ведербі.
Діяльність
Етнографічні та фольклорні матеріали почав збирати з 1937 в Україні та продовжив в еміграції, записував їх від інтернованих українців (у таборах). Ця джерельна база в подальшому стала основою художньо-документальних, публіцистичних та етнографічних праць, які упродовж 1944–1945 були видані в Німеччині в українських періодичних часописах «Земля», «Вісті», «Український вісник», «Дозвілля», «Вояцька слава» тощо. Опубліковано нариси, спогади, легенди, народознавчі статті, інформації: «Свят-вечір», «Новий рік, або Свято Василя», «Посвячені квіти», «Дитячі ігри», «Мак», «Сучасні народні легенди», «Два вояки», «У большевицькому оточенні», «Літній вечір», «Концерт української пісні» тощо.
Входив до редколегії газети «Наше життя» (м. Авгсбург, 1945–1948).
У м. Авгсбурзі під псевдонімом Олекса Степовий надрукував книжкові видання на етнографічну тематику: «Вогні в церкві» (українські народні легенди, записані в Україні в 1942–1943), «Степова царівна: легенди», «З минулого», альбом «Українські народні танці. Етнографічний нарис» (містить 29 ілюстрацій на окремих вкладках із підписами українською, німецькою та англійською мовами), «Звичаї нашого народу» (1946) з малюнками В. Залуцького (1895, тепер Україна — 1973, Канада).
У книзі «Ясир» на основі листів, спогадів, розповідей відтворив невільницьке перебування остарбайтерів у таборах Німеччини (1947, переклад англ. мовою опубліковано 1966).
Народознавчі студії продовжив у Великій Британії. Опублікував фольклорну збірку «Українські народні приповідки» (1952), «Українські народні загадки» (1955), монографію «Звичаї нашого народу» (І том, 1958, зимова й весняна звичаєвість та обрядовість; ІІ том, 1966, літня та осіння звичаєвість та обрядовість). Дослідження «Звичаї нашого народу» прорецензували З. Кузеля і Л. Білецький.
Виклав теоретичні міркування щодо етнографії у статті «Етнографія — наука про націю» (1963).
Підготував дослідження «Український народний одяг», у якому розглянув вбрання етнографічних регіонів України, його мистецькі риси, технологічні ознаки та функціональні особливості. Праця опублікована у другому томі книги «Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис» (1966). Перше репринтне видання монографії «Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис» в Україні опубліковано 1991 (перевидавалась: понад 10 видань упродовж 1991–2022).
Народні звичаї та обряди календарного року висвітлив у статтях: «Леля, Лада, Ладо», «Радуниця і проводи», «Симонове зело» та ін. у лондонському журналі «Визвольний шлях» (1960).
У бюлетені «Українська думка» опублікував автобіографічне оповідання «Грицько Колиберда», уривки з книги «Пригоди Марка Чубатого». Друкувався у часописах «Авангард», у перекладах англійською мовою — «Зе Юкреніан рев’ю» (англ. «The Ukrainian Review»).
Одним із перших подав документальні свідчення про трагедію Голодомору та більшовицькі методи колективізації українського села, свідком яких був особисто, у книзі «В дев’ятім крузі» (1953; 1954 у перекладі англійською мовою).
Опублікував статті про видатні постаті української літератури Г. Сковороду, Т. Шевченка, М. Гоголя, І. Франка, Лесю Українку, М. Коцюбинського та ін.
Видав повість «Пригоди Марка Чубатого», обкладинка Р. Лісовського (1954).
Щороку брав участь у річних конференціях Товариства для вивчення народного життя (англ. Society for Folk Life Studies) та Інституту біологів. Знання біолога та етнографа застосував у працях «Цілюще зілля (Із звичаїв нашого народу)» (1963), «Рослини в звичаях і віруваннях українського народу» (1968). Окремі питання біології порушив у статтях «Процеси видотворення у концепції Т. Д. Лисенка», «Генетика і мічурінський напрямок у біології» (1965).
У м. Лондоні був членом Ради Союзу українців у Великій Британії (1959–1960), очолював культурно-освітню секцію, опікувався створенням музею та бібліотеки. Налагодив зв’язки з Центром для письменників в екзилі Міжнародного ПЕН-клубу, виступав із лекціями та доповідями. Українознавчі теми висвітлював на наукових форумах та громадських культурних заходах: на Науковій сесії з нагоди відкриття Союзом українців у Великій Британії бібліотеки ім. Шевченка в м. Лондоні виголосив доповідь «До наших культурних традицій. Книги і бібліотеки в Україні» (16.02.1963), на річних зборах Організації українських жінок у Великій Британії — доповідь «Українські музеї» (20.10.1963).
Підтримував ділові і творчі стосунки із членами Наукового товариства імені Шевченка — Д. Дорошенком, В. Кубійовичем, 3. Кузелею, В. Щербаківським, Н. Полонською-Василенко та ін.
Видав публіцистичні праці про вимушене переселення до Західної Європи, життя і працю, плани, мрії і способи їх реалізації, стосунки і співпрацю в середовищі української інтелігенції в еміграції: «В дорозі на Захід. Щоденник утікача» (1970), «On the Road to the West (Diary of a Ukrainian Refugee. Abridged Version) (1982), «Англія зблизька: щоденник нового поселенця» (1971, т. І; 1974, т. ІІ; 1980, т. III); «Живемо в Англії: книга п'ята мого щоденника» (1984).
Визнання
Член професорської колегії Українського вільного університету (доцент кафедри етнографії), Української вільної академії наук та Української Могилянсько-Мазепинської академії наук, м. Нью-Йорк (керівник секцій етнографії та фольклору).
Член Інституту біології (Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії), Ботанічного товариства Британських Островів, Королівського антропологічного інституту Великої Британії та Ірландії, Центру для письменників в екзилі Міжнародного ПЕН-клубу, Ради Союзу українців у Великій Британії (1959–1960), контрольної комісії Товариства українських літераторів у Великій Британії.
До 100-річчя з дня народження вченого відбулася презентація перевидання «Звичаї нашого народу» (Центр Українського Мистецтва та Культури, м. Київ) та Всеукраїнська науково-практична конференція «Пам’яті Олекси Воропая (1913－1989)» в Уманському державному університеті імені Павла Тичини (усі — 2013).
Праці
- Вогні в церкві: Сучасні українські народні легенди. Авґсбурґ : Друкарня Дмитра Сажнина, 1946. 16 с.
- Степова царівна: легенди. Авґсбурґ : Друкарня Дмитра Сажнина, 1946. 14 с.
- Українські народні танці: Етнографічний нарис. Авґсбурґ : Друкарня Дмитра Сажнина, 1946. 61 с.
- В дев’ятім крузі. Лондон : Українська Видавнича Спілка, 1953. 48 с.
- Звичаї нашого народу: етнографічний нарис : в 2 т. Мюнхен : Українське видавництво, 1958–1966.
- Леля, Лада, Ладо // Визвольний шлях. 1960. Кн. 9. С. 1022–1032.
- Радуниця і проводи (звичаї і обряди. Друга неділя після великодня) // Визвольний шлях. 1960. Кн. 4. С. 403–411.
- «Симонове зело» // Визвольний шлях. 1960. Кн. 6. С. 653–662.
- Етнографія — наука про націю. Лондон : Українська Видавнича Спілка, 1963. 26 с.
- Цілюще зілля (Із звичаїв нашого народу) // Визвольний шлях. 1963. Кн. 5. С. 585–588; Кн. 6. С. 716–719; Кн. 7. С. 830–833; Кн. 8. С. 950–955; Кн. 10. С. 1193–1195.
- Ясир: листи, оповідання і народна творчість у німецькій неволі: у двадцятиліття звільнення (1945–1965). Лондон : Українська Видавнича Спілка, 1966. 68 с.
- В дорозі на Захід. Щоденник утікача. Лондон : Українська Видавнича Спілка, 1970. 281 с.
- The Ninth Circle: Scenes from the Hunger Tragedy of Ukraine in 1933. Cambridge : Harvard University Ukrainian Studies Fund, 1983. 67 p.
Література
- Шкандрій Б., Шкандрій О. Письменник, етнограф, природознавець (У сімдесятиліття з дня народження Олекси Івановича Воропая) // Визвольний шлях. 1983. Кн. 12. С. 1508–1515.
- Кухар Р. Видатний дослідник української етнографії й фольклору // Визвольний шлях. 1991. Кн. 4. С. 505–506.
- Володимир Р. Видатний дослідник української етнографії й фольклору // Живі в моїй пам’яті: Профілі відомих і невідомих громадян. Victoria; Київ; Ніжин : Library of Congress, 1998. С. 232–236.
- Рева Л. До життєпису Олекси Воропая — уродженця Одеси // Вісник Одеського Історико-Краєзнавчого Музею. 2011. Вип. 10. С. 279–284.
- Пекарська Л. Довга дорога до наукового пізнання // Українська думка. 2014. 4 січ. С. 8–9; 11.
- Глушко М. Воропай Олекса // Наукове товариство імені Шевченка: Енциклопедія : в 5 т. Львів : Наукове товариство імені Шевченка ; Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. Т. 3. С. 297–300.
- Чікало О. Воропай Олекса // Українська фольклористична енциклопедія / Ред., упоряд. В. Сокіл. Львів : Інститут народознавства НАН України, 2018. С. 134–135.
- Керзюк О. Робота в «Скарбниці щастя»: Олекса та Валентина Воропаї — українські бібліотекарі в Британській бібліотеці // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. 2019. Вип. 51. C. 368–377.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Герус Л. М. Воропай, Олекса Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Воропай, Олекса Іванович (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
