Вігілій
Вігі́лій (лат. Vigilius; точна дата народження невідома, м. Рим, тепер Італія — 07.06.555 р., м. Сиракузи, тепер автономний регіон Сицилія, Італія; похований у м. Римі) — церковний діяч, Папа Римський у 29.03.537 — 07.06.555.
Життєпис і діяльність
Походив з аристократичної родини (батько був консулом, а брат — сенатором).
Служіння Церкві розпочав із посади диякона за папи Боніфація ІІ. Папа проголосив Вігілія своїм наступником, але згодом, через спротив духовенства і невдоволення римського Сенату, скасував своє рішення.
Як представник римської аристократії та архідиякон брав участь разом із папою Агапітом І у перемовинах з імператором Юстиніаном І Великим у м. Константинополі з метою відмовити того від нападів на Італію. Під час цієї невдалої місії Агапіт І помер. Вігілій, який виконував обов’язки папського представника (апокрисіарія) в Константинополі та став наближеною особою імператриці Феодори, скористався нагодою: за допомогою візантійського полководця Велізарія здійснив план зміщення новообраного папи Сильверія зі Святого престолу. Сильверій вимушено емігрував з Італії; після його смерті в засланні Вігілій нарешті посів папський престол.
Понтифікат припав на часи нападів на Рим племен готів. Візантія, своєю чергою, переживала період внутрішньої кризи, яку посилювала безперервна суперечка між християнськими течіями ортодоксів і монофізитів ще з часів Халкедонського Собору (451). Юстиніан І постав перед дилемою підтримки тої чи тої богословської позиції, що впливало на міць імперії: неприйняття монофізитства означало втрату Сирії та Єгипту. Імператор спробував знайти компроміс; едиктом «Три Глави» («Τρία κεφάλαια», 544) засудив богословів Феодора Мопсуестійського, Феодорита Кирського та Іву Едеського за нібито спричинення церковного розколу. Едикт викликав жваву внутрішньохристиянську полеміку та обурення західних єпископів. У 545 за відмову сприяти релігійній політиці імператора Вігілій був відкликаний до м. Константинополя (прибув у столицю наприкінці 546 або на початку 547), де фактично опинився в полоні.
553 Юстиніан І ініціював скликання собору (відомий як Другий Константинопольський), в якому взяло участь 147 східних єпископів і лише 16 західних, а з-поміж них — жодного з Італії. Вігілій відсторонився від собору, навіть спробував заборонити його роботу. Відмовився визнати ухвалені соборні рішення, апелюючи до того, що зібрання відбулося без його присутності, призвело до засудження вірних Церкві людей, на засідання не запрошено західний єпископат. На думку папи, помилкові рішення собору призведуть до схизми в Церкві [згодом його прогнози виправдалися: північні церковні провінції Мілан і Аквілея розірвали спілкування з Римом, сталася Аквілейська схизма (Аквілейський патріархат)]. Відсутність папи створила проблему кафолічності й канонічного авторитету собору.
Під тиском обставин (майже 8-річних випробувань у м. Константинополі, закликів римського єпископату до повернення) папа Вігілій пішов на примирення з імператором і затвердив рішення собору, підписав ухвалу про засудження «трьох глав» (лютий 554). Аргументував тим, що ухвали піддавали осуду окремі твори й висновки богословів, а не самих діячів. Відтак собор набув статусу Вселенського, а самому Вігілію було дозволено повернутися до м. Рима.
Помер дорогою додому в м. Сиракузах, похований у катакомбах Прісцилли в Римі.
Відомі 2 листи Вігілія (обидва написані 540), спрямовані проти вчення монофізитів.
Додатково
- Після смерті папи Боніфація ІІ римське духовенство обрало на Апостольський престол іншого кандидата — священника Меркурія, який першим змінив своє світське ім’я на церковне й правив як Іван ІІ.
- Суперечки між різними християнськими церквами, спричинені т. з. дискусією про три глави та ідеями Антіохійської богословської школи, не подолані дотепер.
Джерела
The Acts of the Council of Constantinople of 553 : in 2 vol. / Тrans. from latin or greek., ed. by R. Price. Liverpool : Liverpool University Press, 2009.
Література
- Fischer-Wollpert R. Leksykon papieży. Kraków : Znak, 1996. 400 р.
- McBrien R. P. Lives of the Popes: The Pontinfs from St. Peter to John Paul II. San Francisco : Harper San Francisco, 2000. 528 p.
- Sotinel Cl. Vigilio // Encyclopedia dei Papi : in 3 vol. Roma : Istituto della Enciclopedia itadiana, 2000. Vol. 1. P. 512–529.
- Mann H. K. The Lives of the Рopes in the Early Middle Ages : in 18 vol. London : Forgotten Books, 2018. Vol. 2. 352 р.
- Азжеуров В. В. Значення едикту про «Три Глави» для V Вселенського Собору // Київська православна богословська академія. URL: https://www.kpba.edu.ua/statti/1088-znachennia-edyktu-pro-try-hlavy-dlia-v-vselenskoho-soboru.html
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Вігілій // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вігілій (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.05.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
