Гендерна рівність
Ге́ндерна рі́вність (англ. gender — стать, рід, сорт, від давньофр.genre, gendre — рід, вид, характер, стать, лат. genus — рід, плем'я, народ, стать), статева рівність — багатозначний термін.
1) Універсальний принцип у галузі прав людини, складник поняття рівності та рівних можливостей. Передбачає відсутність привілеїв за статтю, заборону дискримінації, а також свободу вибору, розвитку, пошуку кожної особистості.
2) Подолання сексизму та інших видів дискримінації.
3) Концепція забезпечення рівних прав, обов’язків і можливостей між чоловіками та жінками в правовій, соціальній і приватній сферах. Передбачає рівний правовий статус жінок і чоловіків, однакову відповідальність та можливості для реалізації, що дає змогу особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства, мати рівний доступ до процесу ухвалення рішень і розподілу ресурсів.
Гендерна рівність є п’ятою з сімнадцяти Цілей сталого розвитку Організації Об’єднаних Націй (див. Цілі розвитку тисячоліття). Гендерну нерівність щорічно вимірюють у Звітах про людський розвиток Програми розвитку ООН.
Зміст
Історична довідка
Питання гендерної рівності набуло публічності наприкінці 19 ст. Проте до того були поодинокі спроби втілити принципи рівних можливостей чоловіків і жінок у суспільному житті. Наприклад, у 18 ст. християнська євангельська група шейкерів, або трясунів (англ. shakers, букв. — ті, що трусяться, від давньоангл. sceacan — швидко рухати туди-сюди, вібрувати) практикувала сегрегацію статей і суворий целібат, пропагувала рівність жінок і чоловіків. Шейкери відокремилися від спільноти квакерів на північному заході Англії та емігрували до Північної Америки 1774.
Масовий рух до гендерної рівності бере початок із суфражизму — руху за виборче право в Європі та Північній Америці наприкінці 19 ст., який прагнув дозволити жінкам голосувати та обіймати виборні посади. У цей період відбулися зміни в майнових правах жінок, зокрема щодо їхнього сімейного стану. 1893 виборчим правом змогли скористатися жінки Нової Зеландії, а потім Австралії, де вперше визнали за жінками статус громадянок. На початку 2000 виборче право отримали жінки Бахрейну, Кувейту, Оману, ОАЕ, Саудівської Аравії.
Після Другої світової війни фемінізм зумовив прискорення загального руху до визнання прав жінок. ООН та інші міжнародні організації прийняли кілька конвенцій, які сприяли гендерній рівності:
- Конвенція проти дискримінації в освіті (1960, Генеральна конференція ЮНЕСКО);
- Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979, Генеральна Асамблея ООН) — міжнародний білль про права жінок, який набув чинності 1981;
- Декларація про ліквідацію насильства щодо жінок (1993, Генеральна Асамблея ООН);
- Каїрська програма дій (1994, Міжнародна конференція з народонаселення та розвитку в Каїрі), що акцентує на плануванні сім’ї, послугах із репродуктивних прав і стратегіях сприяння гендерній рівності та припинення насильства щодо жінок;
- Міжамериканська конвенція про запобігання, покарання та викорінення насильства щодо жінок (Конвенція Белен-ду-Пара, 1994);
- Пекінська платформа дій ООН (1995) — резолюція, ухвалена для проголошення низки принципів щодо гендерної рівності та надання повноважень жінкам;
- Резолюція 1325 Ради Безпеки ООН «Жінки, мир, безпека» (2000), що стосується прав і захисту жінок та дівчат під час і після збройних конфліктів;
- Протокол Мапуту (набув чинності 2005), який ухвалив Африканський союз у формі протоколу до Африканської хартії прав людини і народів. Гарантує жінкам широкі права, зокрема право брати участь у політичному процесі, соціальну та політичну рівність з чоловіками, контроль за своїм репродуктивним здоров’ям і припинення жіночого каліцтва;
- Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Лансаротська конвенція, 2007);
- Конвенція Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція, набула чинності 2014). Це перший юридично зобов’язальний документ у Європі у сфері протидії насильству щодо жінок.
Характеристика
Гендерна рівність передбачає, що людина користується правами й свободами незалежно від статі. Рівність можливостей забезпечує система засобів однакового розподілу цінностей, що усуває дискримінацію за статевою ознакою та уникає будь-якого негативного впливу на життєдіяльність і самовираження особистості. Рівність можливостей означає рівність у різноманітності, спрямована на врахування практичних потреб та інтересів кожної людини, незалежно від її статі. Ці принципи також передбачають однакову відповідальність жінок і чоловіків щодо прийнятих рішень, своєї поведінки, власного життя, життя рідних і близьких.
У глобальному масштабі досягнення гендерної рівності вимагає усунення торгівлі людьми в сексуальних цілях, умисного вбивства жінок, сексуального насильства під час війни, гендерну різницю в оплаті праці та інші тактики пригноблення.
Індекс гендерної нерівності
Ситуацію у сфері гендерних відносин оцінюють за індексом гендерної нерівності. Уперше індекс представив Секретаріат Всесвітнього економічного форуму в м. Женеві 2010. Відтоді його використовує ООН у доповідях про людський розвиток.
Індекс гендерної нерівності — інтегральний показник, який відображає нерівність у можливостях досягнень між чоловіками і жінками в трьох вимірах: репродуктивне здоров’я (рівень материнської смертності, коефіцієнт народжуваності в дівчат-підлітків), розширення прав і можливостей (присутність у парламенті, доступ до освіти), а також на ринку праці — економічна активність жінок і чоловіків.
За роки незалежності Україна більш ніж удвічі покращила ситуацію з індексом гендерної нерівності: 1991 він становив 0,472, а 2021 — 0,200.
Таким чином, Україна посіла 35 місце у світі за значенням показника гендерної рівності (2021, оцінка). Серед європейських країн станом на 2021 найкраща ситуація з гендерною рівністю в Данії, Норвегії та Швейцарії.
Правова база в Україні
Україна ратифікувала низку міжнародних документів, які стосуються забезпечення гендерної рівності: Цілі розвитку тисячоліття, Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Пекінську платформу дій, Цілі сталого розвитку ООН 2030, Лансаротську конвенцію, Стамбульську конвенцію та ін.
Українські нормативно-правові документи:
- Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005);
- Конституція України (статті 3, 21, 24, 51) — рівність прав жінок і чоловіків забезпечують: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці i здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам змогу поєднувати працю з материнством;
- Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (2012);
- Закон України «Про протидію торгівлі людьми» (2012);
- Національна стратегія у сфері прав людини (Указ Президента України, 2015);
- Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2020» (2016);
- Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (2017) та ін.
Практики забезпечення гендерної рівності в Україні
Кабінет Міністрів України 2017 скасував Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 256 «Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок». Це близько 450 посад у різних галузях: будівництві, металургії, транспортній, авіаційній, гірничій сферах тощо, на які раніше жінок не брали.
Від 2013 відповідно до Закону «Про політичні партії в Україні» діяла добровільна гендерна квота в 30 %. У разі її дотримання за результатами виборів партії отримували додатково 10 % щорічного обсягу державного фінансування. До цього, у попередніх скликаннях, в українському парламенті жінки були в суттєвій меншості. 2019 Верховна Рада України затвердила гендерне квотування. Відповідно до цієї поправки, у кожній п’ятірці партійного виборчого списку обов’язково мають бути жінки — не менше двох. Норма набула чинності 2023.
В Україні діють громадські та міжнародні організації із забезпечення та підтримки гендерної рівності: Національна рада жінок України, Благодійне товариство «Київський інститут гендерних досліджень», Центр «Розвиток демократії», Спілка жінок України, ООН Жінки в Україні,
Спеціальна моніторингова місія Організації з безпеки та співробітництва в Європі в Україні, Рада Європи в Україні та ін.
Література
- Руднєва О. Гендерна рівність як принцип законодавства України // Право України. 2002. № 4. С. 104–108.
- Аніщук Н. В. Гендерне насильство у правовому житті України. Одеса : Юридична література, 2007. 232 с.
- Правові засади формування та розвитку гендерного середовища в Україні / За заг. ред. Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко. Київ : Юридична думка, 2010. 352 с.
- Марценюк Т. Ґендерна рівність і недискримінація: посібник для експертів і експерток аналітичних центрів. Київ : [б. в.], 2014. 65 c.
- Словник ґендерних термінів / Уклад. З. В. Шевченко. Черкаси : Чабаненко Ю., 2016. 336 с.
- Основи теорії гендеру: юридичні, політологічні, філософські, педагогічні, лінгвістичні та культурологічні засади / Ред.: Л. Р. Наливайко, І. О. Грицай. Київ : Хай-Тек Прес, 2018. 348 с.
- Харитонова О. Домашнє насильство та доступ жінок до правосуддя: правові бар’єри // Вісник Асоціації кримінального права України. 2020. № 1 (13). С. 29–60.
- Юровська Г., Жданкіна Л. Людська гідність і гендерна рівність: конституційні метаморфози // Вісник Конституційного Суду України. 2021. № 1. С. 106–119.
- Горобець Н. О. Європейські стандарти гендерної політики в Україні // Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 1. С. 27–29.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Петрушкевич М. С. Гендерна рівність // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гендерна рівність (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
Поточний статус - Надійшла до редакції
