Гугеноти
Гугено́ти, гуґеноти [ фр. huguenot, давньофранц. esguenotz, ayguenot, первісно — конфедерат, тобто прихильник союзу Женеви з Конфедерацією 13 кантонів (поч. 16 ст.), згодом — протестант (більшість женевських конфедератів були протестантами), від швейцар. нім. нім. Eidgenosse — конфедерат; на зміну написання вплинуло ім’я лідера конфедератів Гуго Безансона (Hugues Besançon)] — протестанти-реформати, послідовники кальвінізму у Франції, у широкому розумінні — переслідувані французькі протестанти назагал. Боротьба між гугенотами і католиками призвела до серії запеклих релігійних воєн у 16 ст. і релігійних гонінь в 17–18 ст.
Історична довідка
Реформація, започаткована в Німеччині, відносно швидко набула загальноєвропейського характеру, охопила інші країни й регіони, зокрема ті, що у попередні століття були центрами опозиційних до Католицької церкви єретичних рухів (див. Альбігойці, Катари). Протестантські церкви невдовзі діяли в Англії, Шотландії, Данії, Нідерландах, Норвегії, Швейцарії, Австрії, Моравії, Угорщині тощо.
У Францію від 1520-х проникли ідеї лютеранства, пізніше (з 1530-х) — кальвінізму. Одночасно у королівстві були знаними думки гуманіста й теолога Жака Лефевра д’Етапля (бл. 1450; Франція — 1536; тепер Іспанія), укладача франкомовного перекладу Біблії (1530).
Початки руху гугенотів датують 1530–1540-ми. Рух мав виразний релігійно-політичний характер, був опозиційним як щодо абсолютизму королівської влади, так і пануванню Католицької церкви. Об’єднував представників різних соціальних верств, які за правління Франциска І практично втратили свої політичні права, станові привілеї, — міщан, ремісників, нові підприємницькі та комерційні кола (молоду буржуазію), дворянство. Найбільшого поширення набув у південних і південно-західних регіонах Франції (де свого часу діяли альбігойці), натомість населення Півночі Франції лишалося здебільшого прокатолицьким.
Влада вдалася до переслідування протестантів, з 1540 в країні розгорнула діяльність інквізиція. Проте кількість гугенотів зростала, ідеї Ж. Кальвіна здобували щобільше прихильників, у проводі реформатів стали знатні роди, французьких протестантів підтримували одновірці з-за кордону.
1555 гугеноти відкрили храм у м. Парижі; 1559 тут проведено національний синод протестантів, у якому взяли участь представники 15 церков кальвіністської орієнтації.
Формальним лідером руху протестантів вважали принца Генріха Наваррського (зять Карла ІХ, посів престол як Генріх ІV, 1593 навернувся у католицизм). Серед його соратників — принц Конде Людовик І (1530–1569; Франція), флотоводець, адмірал Франції Г. де Коліньї де Шатійон, письменники і публіцисти Ф. Дюплессі-Морне, Т. А. д’Обіньє, юрист Ф. Отман (1524; Франція — 1590; Швейцарія) та ін.
Основні події
Спроби досягти компромісу між королівською владою й протестантами було вжито за регенства Катерини Медічі. Едикт 1561 відмінив смертну кару за релігійні злочини та оголошував амністію за підбурення до релігійного бунту; Сен-Жерменський едикт 1562 надав гугенотам деякі права: дозволяв проводити богослужіння за межами міст і не в канун католицьких свят, утворювати консисторії, скликати синод. Уже наступного року приводом для релігійної війни стало масове вбивство гугенотів, заскочених у містечку Вассі (тепер регіон Гранд-Ест) за проведенням служби (т. з. різанина у Вассі).
За період з 1562 по 1598 налічують 8 короткотермінових релігійних воєн між гугенотами й католиками. Третя з них закінчилась підписанням 08.08.1570 Сен-Жерменського договору, який гарантував гугенотам свободу віросповідання всюди, крім м. Парижа, право на богослужіння у двох містах кожної провінції, можливість обіймати державні посади. Гугеноти отримали чотири фортеці (найпотужніша Ла-Рошель), які два роки мали утримуватись королівським коштом.
Апогеєм ворожнечі стала т. з. Варфоломіївська ніч (24 серпня 1572). Масова й безжальна розправа католиків над гугенотами в столиці перекинулася у французькі провінції та міста: Бордо, Леон, Орлеан, Руан, Труа, Тулузу тощо. Кількість жертв дотепер є предметом дискусій (наводять цифри від 5 до 30 тис. і більше осіб). Трагедію Варфоломіївської ночі відносять до однієї з найбільших в історії релігійних воєн. 1576 на південних теренах Франції гугеноти утворили власну, незалежну від центральної влади, квазідержаву — Конфедерацію гугенотських міст і дворянства, з окремими органами управління, податками і військом, яку очолив Генріх Наваррський. У відповідь 1585 було створено Лігу — федерацію католицьких міст, на чолі якої став Генріх I де Гіз. (див. у ст. Гізи). Після вбивства останнього (1588) король Генріх III вимушено уклав союз із гугенотами, за їхньої допомоги повернув бунтівний Париж.
Покласти край релігійним конфліктам, досягти компромісу між католиками і гугенотами та повернути єдність Франції вдалося Генріху IV. 1598 видано Нантський едикт, який проголосив католицизм державною релігією Франції, проте законодавчо оформив статус протестантів (гугенотів) у державі, надавши їм свободу віросповідання, право вільно відправляти богослужіння (повсюдно, окрім столиці), збирати церковні з’їзди, а також політичні й мілітарні права. Монарх дозволив гугенотам мати на території королівства 200 озброєних гарнізонів (як гарантію від можливих загроз), що фінансувалися з королівської скарбниці.
Наступний король і ревний католик Людовик XIII поступово позбавляв гугенотів наданих привілеїв і прав, скасував їхні гарнізони. У кінці 1620-х знову спалахнули військові сутички між гугенотами і урядовими військами, 1629 відновлено тимчасовий мир.
Нова хвиля релігійних гонінь припала на правління Людовика ХIV. Цілеспрямовано закривали гугенотські заклади (лікарні, школи, університети, театри), руйнували церкви, посилився юридичний тиск, припинено фінансову підтримку. На цей період припадає друга хвиля масової еміграції гугенотів із Франції. 17.10.1685 Людовік ХIV скасував Нантський едикт. Протестантизм у Франції було заборонено, священнослужителів примусово депортовано, віряни-протестанти підлягали масовому наверненню в католицизм, за спротив їм загрожували переслідування і каторжні роботи. Понад 200 тис. гугенотів емігрували до Пруссії та Нідерландів, інші змінили віросповідання.
Остання спроба гугенотів повернути свободу релігії й втрачені права — повстання камізарів (від діалектизму camise — сорочка) 1702–1705, осердям якого стала провінція Лангедок. Повстання підтримали Савойське герцогство, Англія, Нідерланди. З метою придушити повстання та ліквідувати його соціальну базу королівська влада вдалася до масового терору. Було спалено понад 450 «гугенотських» сіл, депортовано з Лангедоку 20 тис. осіб (див. також Війна за іспанську спадщину 1701–1714). Остаточно осередки організованого руху гугенотів зникли у Франції 1715, переслідування вірян тривали ще до середини 18 ст.
Пізніше протестанти і католики були зрівняні в правах Великою французькою революцією.
Наслідком вимушеної еміграції гугенотів із Франції стала розпорошення франкомовних протестантських діаспор у різних країнах світу, зокрема у країнах Північної Європи, Німеччині, на теренах Нового Світу, Південної Африки тощо.
Література
- Chadwick O. The Reformation. The Pelican History of the Church : іn 4 vol. Repr. ed. London : Penguin Books, 1990. Vol. 3. 464 р.
- Benedict Ph. The Huguenot Population of France, 1600–1685: The Demographic Fate and Customs of a Religious Minority // American Philosophical Society. 1991. Vol. 81. № 5. P. 1–164.
- Diefendorf B. B. The St. Bartholomew's Day Massacre: A Brief History with Documents. Boston : Bedford/St. Martin's, 2009. 174 p.
- Daireaux L. Réduire les huguenots. Protestants et pouvoirs en Normandie au XVIIe siècle. Paris : Champion, 2010. 1120 p.
- Боднарюк Б. Єретичні рухи та міжконфесійне протистояння на терені Західної Європи: від завершення альбігойських війн до повстання камізарів (1245–1715 рр.) // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки. 2017. Т. 27. С. 84–100.
- Jouanna A. La Saint-Barthélemy: Les mystères d’un crime d’État (24 août 1572). Paris : Gallimard, 2017. 520 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гугеноти // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гугеноти (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.07.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
