Делон, Ален
Дело́н, Ален Фаб’єн Моріс Марсель (фр. Delon, Alain Fabien Maurice Marcel; 08.11.1935, м. Со, тепер регіон Іль-де-Франс, Франція) — актор кіно і театру, кінорежисер і продюсер, зірка європейського кіно.
|
Делон, Ален (Delon, Alain Fabien Maurice Marcel) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Ален Фаб’єн Моріс Марсель |
| Народження | 08.11.1935 |
| Місце народження | Со |
| Напрями діяльності | кіно, театр |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї директора кінотеатру і фармацевта. Батьки розлучилися 1939, коли хлопцю було 4 роки. Виховувався у прийомній родині охоронця тюрми, потім — у католицькому пансіоні Сен-Нікола у м. Іссі-ле Муліно (тепер регіон Іль-де-Франс).
1949 уперше зіграв у кіно — у короткометражному аматорському фільмі «Викрадення», який зняв батько одного з його друзів.
З лютого 1953 служив у морській піхоті у м. Сайгоні (тепер м. Хошимін, В’єтнам) під час війни в Індокитаї.
1956 повернувся до Франції. У м. Парижі познайомився з актором Ж.-К. Бріалі (1933–2007; Франція), який запросив його на Каннський міжнародний кінофестиваль.
Перші ролі у професійному кіно Делон виконав у детективних стрічках «Коли втручається жінка» (режисер І. Аллегре, 1957) і «Будь красивою та мовчи» (режисер М. Аллегре, 1958).
Творчість
Упродовж акторської кар’єри зіграв понад 90 ролей. Він вирізнявся не лише фактурною зовнішністю, а й своєрідним стилем виконання та здатністю органічно вписатися у кіносвіт різних режисерів.
Роль Франца Лобхайнера у франко-італійському фільмі «Крістіна» (1958; режисер П. Гаспар-Уї) була першою головною роллю актора. На зйомках Делон познайомився з актрисою Р. Шнайдер, яка виконувала роль Крістіни; 1959–1963 вони були заручені.
У 1960-і Делон здобув популярність завдяки ролям у фільмах «На яскравому сонці» (режисер Р. Клеман, 1960), «Рокко та його брати» (режисер Л. Вісконті, 1961), «Затемнення» (режисер М. Антоніоні, 1962), «Мелодії підвалу» (реж. А. Верней), «Леопард» (реж. Л. Вісконті; обидва — 1963).
Дебютував у Голлівуді як виконавець ролей у фільмах «Одного разу злодій» (у французькому прокаті — «Стрільці з Сан-Франциско»; режисер Р. Нельсон, 1965), «Центуріони» (режисер М. Робсон, 1966), «Техас, ось ми» (режисер М. Гордон, 1966).
У низці фільмів («Самурай», режисер Ж.-П. Мельвілль, 1967; «Смерть негідника», режисер Ж. Лотнер, 1977; «Трьох треба прибрати», режисер Ж. Дере, 1980) та інших Делон створив образ сильної особистості, яка вступає в конфлікт із законом і суспільством або стає на захист закону.
Діапазон ролей Делона досить широкий та різноплановий; він умів втілювати різні амплуа, залишаючись собою. Це герої гангстерських фільмів («Борсаліно», режисер Ж. Дере, 1969), позитивні романтичні герої пригодницьких стрічок («Чорний тюльпан», режисер Крістіан-Жак, 1964; «Зорро»; режисер Д. Тессарі, 1974), драматичні персонажі («Пан Кляйн», режисер Дж. Лоузі, 1976; «Любов Сванна», режисер Ф. Шлендорф, 1984; «Наша історія», режисер Б. Бліє, 1984; «Нова хвиля», режисер Ж.-Л. Годар, 1990; «Повернення Казанови», режисер Е. Нієрманс, 1992). Це і політик в історичному фільмі «Чи горить Париж?» (режисер Р. Клеман, 1966), і письменник у детективному фільмі «Басейн» (режисер Ж. Дере, 1969), і колишній правопорушник у драмі «Двоє у місті» (режисер Ж. Джованні, 1973), і керівник танцювальної школи у трилері «Танцювальна машина» (режисер Ж. Беа, 1990). У 1979 зіграв роль поліцейського у спільному радянсько-французько-швейцарському фільмі «Тегеран-43» (режисери О. Алов і В. Наумов).
Партнерами Делона на знімальному майданчику були Ж. Габен, Бурвіль, Ж. П. Бельмондо, К. Денев, А. Жирардо, К. Кардинале та інші.
1999 Делон оголосив про завершення кар’єри кіноактора, але після цього знявся ще у фільмах «Актори» (режисер Б. Бліє, 2000), «Лев» (режисер Ж. Пінейро, 2003), «Астерікс на Олімпійських іграх» (режисери Т. Лангманн, Ф. Форестьє, 2008) та телесеріалах «Фабіо Монтале» (2002) і «Франк Ріва» (2003).
Грав також у театрі. Разом із Р. Шнайдер зіграв у п’єсі «Шкода, що вона повія» Дж. Форда, яку поставив 1961 у «Театрі де Парі» режисер Л. Вісконті. 1968 грав у п’єсі Ж. Ко «Проколоті очі» у театрі «Жимназ» (м. Париж), режисер Р. Руло. 1996 у Театрі Маріньї (м. Париж) і 1998 у «Театрі де Парі» виконав головну роль письменника Абеля Знорко у п’єсі Е.-Е. Шмідта «Загадкові варіації» (режисер Б. Мюра). У Театрі Маріньї зіграв також у п’єсі Е. Ассу «Російські гірки» (2004) та п’єсі за романом Р. Дж. Воллера «Мости округу Медісон» (2007), обидві постановки здійснила режисер А. Буржуа.
Виконав кілька пісень, зокрема «Paroles, paroles...» («Слова, слова…) разом із Далідою, «Comme au cinéma» («Як у кіно»), «Je n’aime que toi» («Я люблю лише тебе») тощо.
Як кінопродюсер уперше виступив у фільмі «Нескорений» (режисер А. Кавальє, 1964).
У 1968–1990 був продюсером 26 фільмів, у кількох із них — також режисером і автором сценарію.
Делон і Україна
27.02.2011 Делон приїжджав у м. Київ. Він був запрошений як почесний гість урочистої церемонії «Телезірка», під час якої йому вручили нагороду «За внесок у розвиток світового кінематографа».
У вересні 2022 виступив на французькому телебаченні зі словами підтримки українському народові, який бореться проти російської агресії. Відвідав Український культурний центр у м. Парижі.
Узяв участь у передачі міжнародного франкомовного телеканалу TV 5, присвяченій Т. Шевченкові, прочитав його вірші (зокрема, "Заповіт") у французькому перекладі.
23.09. 2022 в ефірі цього ж телеканалу був учасником бесіди Президента України В. Зеленського з представниками французьких ЗМІ. Заявив, зокрема, що якби був на 50 років молодше, вступив би до армії України. Президент України В. Зеленський запросив Делона приїхати в Україну.
Нагороди та визнання
Лауреат премії «Сезар» найкращому актору (1985) за фільм «Наша історія», почесної премії Берлінського міжнародного кінофестивалю (1995), французької премії «Екселланс» (2009), Почесної золотої пальмової гілки Каннського міжнародного кінофестивалю (2019).
Кавалер (1991), офіцер (2005) ордена Почесного легіону.
Командор ордена Мистецтв і Літератури (1986).
Офіцер ордена Заслуг (1995).
Додатково
- Делона вважають найкрасивішим актором кіно за всю його історію.
- Делон також успішний підприємець. 1978 заснував власну компанію у м. Женеві (Швейцарія). Парфуми «А. Д.» мали комерційний успіх. 1981 фірма Делона випустила парфуми «Час кохати» («Le Temps d’Aimer»), а згодом «Самурай» («Samouraï»).
- За словами самого Делона, є комедіанти, які грають і перевтілюються, та актори, які живуть у своїй ролі, до останніх він відносить себе. Вважає себе представником традиційної французької акторської школи.
Література
- Ко Ж. «Я — звезда, и этим все сказано…» // Ровесник. 1981. № 8. С. 30–31.
- Ален Делон // Жанкола Ж.-П. Кино Франции. Пятая республика (1958–1978). Москва : Радуга, 1984. С. 241–249.
- Брагинский А. В. Ален Делон: В любви и жизни. Москва : Эксмо, 2003. 445 с.
- Vignol B. Alain Delon: Une carrière, un mythe. Paris : GM Editions, 2019. 144 p.
- Leclerc Ch. Alain Delon: L’acteur qui offre son âme. Paris : Editions L’Harmattan, 2020. 160 p.
- Vignol B. Alain Delon: Le dernier guépard. Paris : Gründ, 2020. 240 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Делон, Ален // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Делон, Ален (дата звернення: 4.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.11.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
