Законодавство міжнародне
Законода́вство міжнаро́дне — сукупність міждержавних, міжурядових і міжвідомчих угод, правових актів міжнародних організацій, схвалених міжнародним співтовариством (що діють, зокрема, і в Україні).
Зміст
Теоретичні засади
У теорії права превалює точка зору щодо взаємозв’язку термінів «законодавство» і «державність». Законодавство розглядають як одну з основоположних рис (властивостей) саме держави та інструмент здійснення управлінської діяльності в межах державно організованого соціуму.
Поява терміна «законодавство міжнародне» стала, по-перше, актуалізацією складної проблематики співвідношення національного (внутрішнього, внутрішньодержавного) та міжнародного права. По-друге, — увиразнила повагу до феноменології законодавства, його виняткового значення для регламентації та регулювання найсуттєвіших та найактуальніших для міжнародної спільноти держав суспільних відносин. При цьому міжнародну спільноту розуміють як суб’єкт централізованої управлінської діяльності з розробки норм міжнародного права.
Відповідно до теоретичних засад міжнародного публічного права міжнародне законодавство виникає як результат міжнародної нормотворчості (нормопроєктна та нормотворча діяльність) суб’єктів міжнародного права —міжнародних міждержавних (ООН) або міжурядових організацій (де державу репрезентує її уряд).
На рівні доктрини міжнародного права співіснують широке та вузьке розуміння міжнародного законодавства. У широкому сенсі — це сукупність усіх міжнародно-правових актів, схвалених у межах міжнародного співтовариства держав (тобто в межах ООН), та які утворюють джерела міжнародного права. У вузькому розумінні йдеться про сукупність міжнародно-правових документів договірного характеру. Серед розробників вітчизняної міжнародно-правової доктрини превалює точка зору, відповідно до якої йдеться насамперед про сукупність міжнародних багатосторонніх міждержавних договорів, що регламентують і регулюють права, свободи і обов’язки людини. Міжнародне законодавство в галузі прав людини спрямоване на захист всіх прав (включно з соціальними), які забезпечують вільне, безпечне, спокійне і здорове життя. Часом таке розуміння терміна застосовують до ширшої предметної сфери (зокрема на захист тварин від жорстокого поводження).
Сучасні розвідки у царині міжнародного права демонструють панування поліпредметного розуміння міжнародного законодавства, як такого, що регламентує та регулює різні аспекти прав людини: міграційні питання; статус біженців; захист прав неповнолітніх та їхню інформаційну безпеку; права дитини і захист дитинства; права людини на охорону здоров’я та освіту; протидію торгівлі людьми; захист авторського права, ділової репутації, прав пацієнтів; розвиток екологічної демократії; тлумачення поняття «катування» тощо.
Увиразнюється тенденція до розширення сфери використання феноменології міжнародного законодавства і щодо інших сфер міжнародно-правового регулювання: боротьби з корупцією (в економічній сфері включно); нівелювання колізій міжнародного та кримінального законодавства; визначення культурних цінностей; управління інвестиціями тощо.
Джерела міжнародного законодавства
Широке розуміння міжнародного законодавства частково підтверджують положення Статуту Міжнародного суду ООН, що є складником Статуту ООН. Відповідно до ст. 38 суд, який зобов’язаний вирішувати передані йому суперечки на підставі міжнародного права, застосовує:
- міжнародні конвенції (загальні та спеціальні), які встановлюють правила, безумовно визнані державами, що сперечаються (тобто міжнародні договори);
- міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма;
- загальні принципи права, визнані цивілізованими націями (див. Права міжнародного принцип);
- судові рішення та доктрини найкваліфікованіших фахівців з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм (із застереженням, зазначеним у ст. 59).
Системно-предметний аналіз дозволяє віднести до міжнародного законодавства перші три позиції (міжнародні договори, міжнародні звичаї, принципи міжнародного права), які містять норми міжнародного права, обов’язкові для держав-учасниць (підписантів, сторін) міжнародного договору, оскільки базуються на відповідних міжнародно-правових зобов’язаннях держави. Натомість рішення міжнародних судових органів мають обов’язкову силу тільки для сторін, що брали участь у конкретній справі, а для інших суб’єктів міжнародного права — зазвичай силу судового прецеденту або консультативне значення. Такий само консультативний статус притаманний і міжнародно-правовим доктринам кваліфікованих фахівців з публічного права.
Практичний інтерес мають правові акти міжнародних організацій, зазвичай рекомендаційного характеру (за винятком низки рішень / актів Ради Безпеки ООН із питань підтримання міжнародного миру та міжнародної безпеки). Вони формують засади т. з. м’якого права (англ. soft law), водночас завдяки міжнародному договірному праву (механізму міжнародної нормотворчості) можуть набувати обов’язкового характеру як норми міжнародних багатосторонніх договорів.
Застосування
Формування міжнародного законодавства скеровано, насамперед, на створення єдиного правового простору між державами-підписантами (після підписання — сторонами, після ратифікації вищим представницьким органом держави — учасницями) міжнародних багатосторонніх договорів. У цьому просторі діє загальне визнання відповідних норм міжнародного права, уґрунтоване на загальних міжнародно-правових зобов’язаннях держав-учасниць щодо визнання та реалізації таких договорів (і завдяки національному механізму імплементації норм міжнародного права в законодавство національне). Відтак норми міжнародного законодавства стають нормами законодавства національного та можуть бути реалізовані у повсякденній діяльності суб’єктів національного права (див. ст. 9 Конституції України).
За системного тлумачення міжнародного законодавства виокремлюють міжнародний, регіональний та національний рівні поширення його юридичної сили.
Міжнародний — це сукупність міжнародних багатосторонніх договорів міждержавного, міжурядового та міжвідомчого рівнів.
Регіональний — має дуальне тлумачення. Під ним розуміють:
- або сукупність міжнародних багатосторонніх регіональних договорів міждержавного, міжурядового та міжвідомчого рівнів;
- або т. з. інтеграційне законодавство — сукупність міжнародних багатосторонніх договорів міжнародних міждержавних інтеграційних об’єднань (наприклад, Європейського Союзу) установчого характеру (т. з. первинне право ЄС) чи сукупність нормативних актів, що ухвалюються органами таких об’єднань (наприклад, Європейським парламентом, Європейською комісією, Європейським судом тощо).
Національний рівень — сукупність міжнародних багатосторонніх договорів конкретної держави (міждержавного, міжурядового та міжвідомчого рівнів), що пройшли встановлені національним законодавством процедури легалізації та легітимації та мають юридичну силу на її території (стають органічною частиною національного законодавства).
Формуванню міжнародного законодавства сприяють відповідні засоби імплементації норм міжнародного права системою національного законодавства (інкорпорація, уніфікація, відсилання, трансформація, створення спеціального правового режиму, рецепція тощо).
Додатково
Визнання феноменології міжнародного законодавства спостерігають і на рівні повсякденної практики. Станом на 2024 різнобічну інформацію про міжнародне законодавство містять: ресурс «Refworld» — інструмент, створений та підтримуваний Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, що є провідним джерелом інформації щодо статусу шукачів притулку та біженців, комплексна ІТ-платформа «LIGA ZAKON» (зокрема, її підрозділ «LIGA360:Юрист»), офіційний сайт Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що забезпечує діяльність органів публічної влади, тощо.
Джерела
- Про міжнародні договори України: Закон України № 1906-IV від 29 червня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. 2004. № 50. Ст. 540. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1906-15#Text
- Міжнародне законодавство // Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (офіційний сайт). URL: https://ombudsman.gov.ua/uk/mizhnarodne-zakonodavstvo-pni
Statute of the International Court of Justice. URL: https://www.icj-cij.org/en/statute
Література
- Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права. Киев : Вища школа, 1980. 320 с.
- Плавич В. П. Імплементація норм і принципів сучасного міжнародного права у внутрішнє право (порівняльно-правові а спекти) // Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2013. Вип. 60. С. 20–28.
- Чорнолуцький Р. В. Нормопроєктна діяльність в конституційному праві України: питання теорії та практики / За ред. М. О. Баймуратова. Одеса : Фенікс, 2016. 360 с.
- Баймуратов М. О. Міжнародне публічне право. Одеса; Київ : Фенікс, 2018. 762 с.
- Синоверська Т. І. Міжнародне та національне законодавство у сфері захисту тварин від жорстокого поводження // Часопис Київського університету права. 2019. № 1. С. 257–262.
- Денисов В. Н., Фалалєєва Л. Г. Громадянські права людини крізь призму відступу України від зобов’язань в умовах збройного конфлікту та тимчасової окупації частини її території // Права людини в Україні та у зарубіжних країнах: проблеми теорії та нормативно-правової регламентації / За заг. ред. Н. В. Мішиної. Львів; Торунь : Ліга-Прес, 2020. С. 136–160.
Автори ВУЕ
Покликання на цю статтю: Баймуратов М. О., Кофман Б. Я. Законодавство міжнародне // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Законодавство міжнародне (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
