Мердок, Айріс
Ме́рдок, Джин А́йріс (англ. Murdoch, Jean Iris; 15.07.1919, м. Дублін, Ірландія — 08.02.1999, графство Оксфордшир, Велика Британія) — філософ, письменниця, лавреат Букерівської премії (1978), Дама-Командор Ордену Британської імперії. Писала англійською мовою.
|
Мердок, Айріс (Murdoch, Jean Iris) | |
|---|---|
| Народження | 15.07.1919 |
| Місце народження | Дублін |
| Смерть | 08.02.1999 |
| Alma mater | Оксфордський університет |
| Місце діяльності | Ірландія, Велика Британія |
| Напрями діяльності | літературна творчість, філософія |
Життєпис
По батьківській лінії предки мали шотландсько-гельське коріння. Отримала класичне англійське виховання, здобула початкову домашню освіту під наставництвом батька, згодом у престижних школах Англії: зразково-показова школа Фробеля (Froebel Demonstration School, м. Лондон, 1925); школа-пансіон для дівчат (Badminton School, м. Бристоль, 1932-1938). Мала схильність до живопису. Вирізнялася лінгвістичними здібностями. В останній рік навчання повністю сформувалася як особистість: перекладала Софокла, редагувала поетичні збірки інших школярів, листувалася з однодумцями, яких об’єднувала любов до поезії та Ірландії.
Отримала стипендію на навчання в Сомервільському коледжі — першому жіночому коледжі Оксфордського університету (Somerville College, м. Оксфорд, 1938–1942). Вивчала філологію класичну, давню історію та філософію; блискуче склала випускні екзамени та захистила дипломну роботу з античної літератури, з відзнакою (First Class Honours degree) закінчила університет. Брала участь у драмгуртку. Цікавилася політичним життя країни в передвоєнний час. У м. Оксфорді вступила до комуністичної партії, але згодом розчарувалася й покинула її. Мала антифашистські погляди, однак до червня 1941 залишалася пацифісткою.
1942 переїхала до м. Лондона, де працювала в штаб-квартирі державної громадянської служби; з 1944 — у міжнародній організації (згодом при ООН) з влаштування переміщених осіб. Загалом два роки провела в окупованій Австрії та в Бельгії. Познайомилася із Ж.П. Сартром. Захоплювалася творами С. де Бовуар, Р. М. Рільке, вивчала праці С. К’єркегорa, З. Фройда. У цей період утверджуються її космополітичні погляди.
1947–1948 вивчала філософію в Кембриджському університеті. Познайомилася з Л. Вітгенштайном, цікавилася християнським екзистенціалізмом, вивчала праці М. де Унамуно, М. Гайдеґґера. З липня 1948 викладала філософію моралі й політичну філософію (стипендіат коледжу св. Анни, англ. Fellow of St. Ann's College). Її лекції були присвячені філософії Платона, Аристотеля, І. Канта, Р. Декарта, Дж. Барклі, Д. Юма. Упродовж 1963–1967 викладала в Королівському університеті мистецтв у м. Лондоні (англ. Royal College of Art).
Померла в приватному будинку для літніх людей (графство Оксфордшир).
Творчість
Авторка 26 романів, 6 драматичних творів, 2 збірок поезії, літературно-критичних есе та етико-філософських праць.
Творча біографія письменниці почалася 1954 виходом першого роману «Під сіттю». Успіх роману надихнув письменницю на подальшу діяльність.
Раннім романам «Під сіттю» (1954), «Втеча від чарівника» (1956), «Замок на піску» (1957), «Дзвін» (1958) властива проблематика меж свободи та вибору, випадковості людського буття; в жанровому аспекті вони є поєднанням творів філософського й соціально-психологічного спрямувань.
У 1960-х авторка віддала данину готичній стилістиці, романам «таємниць і жахів»: «Відрубана голова» (1961), «Єдиноріг» (1963), «Італійка» (1964), «Час янголів» (1966). У них на першому плані образ людини-демона, злого генія. Це різножанрові твори, зокрема роман «Червоне та зелене» (1965) — філософсько-історичний, «Дика троянда» (1962) — іронічна комедія характерів. Творам цього періоду притаманні світоглядно-філософські ідеї, етичні постулати.
Романи пізнього періоду: «Чорний принц» (1973), «Дитя слова» (1975), «Море, море» (1978), «Учень філософа» (1983) написані в жанрі «роману про роман». Письменниця торкнулася проблем людської природи, стосунків, реальності об’єктивних понять добра і зла, її цікавила психологічна мотивація соціальних явищ. У романі «Дилема Джексона» (1995) герої-аматори вільно дискутують із приводу високих матерій, моральних цінностей, згадують імена Платона й Аристотеля, Б. Спінози, І. Канта, М. Гайдеґґера, С. К’єркегора, Ж. П. Сартра, Л. Вітгенштайна, З. Фройда та К. Г. Юнга, що презентували численні філософські течії, які сформували позицію самої письменниці. Як різнорідні елементи вже її власного світогляду вони увійшли до романної структури, що засвідчило філософську еклектику та філософський плюралізм, властиві жанровій природі її романів.
Твори письменниці 6 разів номінували на одержання Букерівської літературної премії (англ. The Man Booker Prize for Fiction).
Серед наукових праць особливе місце належить збірці філософських есе і нарисів «Метафізика як керівництво з моралі» (1992), написаній за матеріалами її Единбурзького курсу лекцій (1981–1982). В особистому архіві авторки зберігся незакінчений рукопис, присвячений аналізу філософії М. Гайдеґґера. Повне уявлення про масштаб її наукової діяльності як філософа-неоплатоніка та літературознавця дає книга «Екзистенціалісти та містики: Нариси з філософії та літератури» (1997), де увиразнено два основні тематичні спрямування: 1) філософські роздуми з питань релігії та моралі (окрім християнства, цікавилася східними релігіями, була апологетом моральних християнських цінностей, водночас уважала себе вільною від віри в персоніфікованого Бога); 2) мистецтво, філософія та література: взаємозв’язок літературної традиції з філософською та збагачення філософії за допомогою літературних засобів. Конвергенція літературознавчого та філософського дискурсів позначилася на творчості письменниці.
Як філософ еволюціонувала від екзистенціалізму («Сартр: Романтичний раціоналіст», 1953) та лінгвістичної філософії Л. Вітгенштайна до переосмислення філософії Платона («Верховенство Добра над іншими поняттями», 1967; «Вогонь і сонце: Чому Платон вигнав митців», 1975; «Актостас: Два платонічні діалоги», 1986).
Визнання
1970 — почесний член Ірландської королівської академії (Royal Irish Academy); 1973 — меморіальна премія Джеймса Тейта Блека («Чорний принц»); 1974 — літературна премія Вітбред (The Whitbread Literary Award) («Свята і грішна машина кохання»); 1975 — почесний член Американської академії мистецтв і літератури (American Academy of Arts and Letters; Foreign Honorary Members – Deceased); 1976 — звання Кавалера Ордену Британської Імперії (Companion of the British Empire); 1978 — Букерівська літературна премія (The Man Booker Prize for Fiction) («Море, море»); 1982 — почесний член Американської академії мистецтв та наук; 1987 — нагороджена Орденом Британської Імперії (the Order of the British Empire), їй присвоєно титул Dame та звання почесного доктора Оксфордського університету (Honorary Doctorate); 1988 — лавреат Шекспірівської премії; 1990 — нагороджена медаллю пошани (Medal of Honor) Національного клубу мистецтв; 1997 — отримала нагороду «Золоте перо» (PEN) за видатні досягнення в літературі; 2001 — роман «Під сіттю» (1954) увійшов до 100 найкращих англомовних романів 20 ст. (The American Modern Library). 2001 знято британсько-американський байопік «Айріс» («Iris»), реж. Р. Айр (1943, Велика Британія).
Додатково
В академічних колах британських філософів була неординарною особистістю: популярною письменницею і водночас шанованою викладачкою філософії в Оксфордському університеті. Упродовж всієї наукової кар'єри та після її завершення продовжувала публікувати філософські праці та романи. Неординарність проявлялася і в особистих стосунках. Після тривалого періоду бурхливих романів 1953 познайомилася з професором літератури Дж. Бейлі (1925－2015, Велика Британія), за якого 1956 вийшла заміж. 95 відсотків своїх творів опублікувала в шлюбі.
Твори
- Under the Net. London : Chatto & Windus, 1954. 286 p.
- The Flight from the Enchanter. London : Chatto & Windus, 1956. 316 p.
- The Sandcastle. London : Chatto & Windus, 1957. 318 p.
- The Bell. London : Chatto & Windus, 1958. 319 p.
- A Severed Head. London : Chatto & Windus, 1961. 251 p.
- An Unofficial Rose. London : Chatto & Windus, 1962. 348 p.
- The Unicorn. London : Chatto & Windus, 1963. 269 p.
- The Italian Girl. London : Chatto & Windus, 1964. 224 p.
- The Time of the Angels. London : Chatto & Windus, 1966. 252 p.
- The Black Prince. London : Chatto & Windus, 1973. 363 p.
- The Sea, the Sea. London : Chatto & Windus, 1978. 502 p. Booker Prize.
- Jackson's Dilemma. London : Chatto & Windus, 1995. 249 p.
- У к р. п е р е к л. — Чорний принц / Пер. з англ. Є. Даскал. Харків : Віват, 2018. 576 с.
Література
- Bayley J. Elegy for Iris: A Memoir. New York : Picador, 1999. 288 p.
- Bayley J. Iris and Her Friends: A Memoir of Memory and Desire. New York : W. W. Norton & Company, 2000. 275 p.
- Conradi P. Iris Murdoch: A Life. London : Harper Collins Publishers, 2001. 706 p.
- Матійчак А. А. Рецепція творчості Айріс Мердок на перетині традицій англійської літератури та західноєвропейської філософії // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Літературознавство. 2009. Вип. 26. С. 231–244.
- Nussbaum M. C. When She Was Good. Philosophical Interventions: Reviews 1986–2011. Oxford : Oxford University Press, 2012. P. 259–273.
- Матійчак А. А. Варіації біографічного жанру: життєпис Айріс Мердок // Питання літературознавства. 2015. Вип. 92. С. 99–116. URL: http://pytlit.chnu.edu.ua/article/view/73444/68840
- Матійчак А. А., Нікоряк Н. В. «Айріс» (2001) Річарда Ейра: Специфіка кінорецепції біографії письменниці // Питання літературознавства. 2022. № 105. С. 94–110. URL: http://pytlit.chnu.edu.ua/article/view/271769/267432
- Міронова Н. М. Рецепція творчості Айріс Мердок в українському літературознавстві // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія. 2023. № 60. Т. 2. С. 116–123.
- Матійчак А. А. Мердок, Джин Айріс // Простір знань. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:Мердок,_Джин_Айріс
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Матійчак А. А. Мердок, Айріс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мердок, Айріс (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
