Оссейн, Робер
Оссе́йн, Робе́р (фр. Hossein, Robert), прізвище та ім’я при народженні — Гусейнов, Фаріду (фр. Hosseinoff, Faridoun); 30.12.1927, м. Париж, Франція — 31.12.2020, м. Ессе-ле-Нансі, регіон Гранд-Ест, Франція, похований у м. Віттель, регіон Гранд-Ест, Франція] — актор, режисер театру і кіно, автор сценаріїв і діалогів, продюсер.
|
Оссейн, Робер (Hossein, Robert) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Фаріду |
| Справжнє прізвище | Гусейнов |
| Народження | 30.12.1927 |
| Місце народження | Ессе-ле-Нансі |
| Смерть | 31.12.2020 |
| Місце смерті | Ессе-ле-Нансі |
| Місце поховання | Віттель |
| Напрями діяльності | кіно |
Зміст
Життєпис
Народився у мистецькій сім’ї композитора і піаністки, які були емігрантами з теренів колишньої Російської імперії (батько ірано-азербайджанського походження, мати — з м. Києва, за іншими даними — з теперішньої Молдови). Здобув лише початкову освіту, змінив кілька шкільних пансіонів. З 1943 навчався акторському мистецтву у студії при театрі «Стара голуб’ятня» у Т. Балашової (1902–1973; Росія — Франція); закінчив 1947 театральні курси Р. Сімона (1898–1971; Франція), обидва заклади — у м. Парижі.
З 1948 почав отримувати маленькі ролі в кіно, зокрема у фільмі «Кульгавий диявол» (1948; режисер С. Гітрі). 1949 написав п’єсу «Пройдисвіти», поставив у театрі «Стара голуб’ятня» та зіграв у ній роль, що принесло йому перший успіх. Згодом як актор і режисер працював у театрі жахів «Гран-Гіньоль».
Поступово отримував у кіно усе вагоміші ролі («Чоловічі розбірки»; 1955, режисер Ж. Дассен), грав поряд із С. Лорен («Пані Сан-Жен»; 1961, режисер Крістіан-Жак), Б. Бардо («Відпочинок воїна»; 1962, режисер Р. Вадим), Ж. Габеном («Грім небесний»; режисер Д. де Ла Пательєр, 1965) та іншими зірками кіно.
Перший фільм як режисер зняв 1955 («Покидьки потрапляють до пекла»), в ньому зіграли М. Владі та С. Реджані.
Був також продюсером: з 1968 — президент — генеральний директор товариства «Сінфонія-фільм» («Sinfonia Films»).
Фундатор і директор Народного театру м. Реймса (1971–1978), а також театральної школи в м. Реймсі (серед учнів, зокрема, І. Аджані). Художній керівник Театру де Парі (1975–1990), Театру Маріньї (2000–2008), обидва — у м. Парижі.
Творчість
Загалом Оссейн зіграв понад 150 ролей у театрі та кіно, поставив понад 50 спектаклів, близько 15 фільмів.
Всесвітньо відомим широкому загалу став завдяки романтичній ролі Жоффрея де Пейрака у пригодницьких фільмах режисера Б. Бордері (1924–1978; Франція) «Анжеліка, маркіза янголів» (1964), «Анжеліка і король» (1966), «Неприборкана Анжеліка» (1967), «Анжеліка і султан» (1968) за романами А. і С. Голон. Згодом виконав ще низку ролей у фільмах пригодницького жанру («Мадемуазель де Мопен»; режисер М. Болоньїні, 1967 та інші).
Грав у драматичних фільмах провідних режисерів: Р. Вадима («Ніколи не знаємо…», 1957; «Порок і доброчесність», 1963; «Дон Жуан 73, або Якби Дон Жуан був жінкою», 1973); К. Лелуша («Життя, кохання, смерть», 1969; «Одні та інші», 1981; «Знедолені 20 століття», 1995) тощо. Виконував ролі у фільмах, які ставив як режиссер за власними сценаріями (іноді у співавторстві): «Вибачте наші гріхи» (1956), «Ніч шпигунів» (1959), «Смерть убивці» (1964), «Вампір із Дюссельдорфа» (1965), «Я убив Распутіна» (1967), «Червона ікра» (1986) та інші. Відомий також завдяки ролі комісара Розена у кримінальній драмі «Професіонал» (1981; режисер Ж. Лотнер), де його партнером на знімальному майданчику був Ж. П. Бельмондо. Поставлений Оссейном фільм «Знедолені» (1982) отримав приз Московського міжнародного кінофестивалю. Останній фільм за участі Оссейна «Плід надії» (режисер А. Вільямс) вийшов на екрани 2019.
Оссейн був не лише актором і режисером кіно, а й насамперед постановником театральних п’єс і спектаклів. У його режисерському доробку — твори світової классики («Злочин і кара» Ф. Достоєвського, 1971, «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра, 1972, обидва — Народний театр, м. Реймс; «Дім Бернарди Альби» Ф. Гарсіа Лорки, «Ернані» В. Гюго, обидва — 1974, Комеді Франсез, м. Париж, «Сірано де Бержерак» Е. Ростана, 1990, Театр Маріньї, м. Париж, Театр м. Ніцци та ін.), твори письменників 20 століття тощо.
Разом із істориком А. Деко (1925–2016; Франція) створив масштабні великобюджетні театральні спектаклі, мега-шоу, які ставив у великих залах (Палац конгресів і Палац спорту в м. Парижі, стадіон «Стад де Франс» у м. Сен-Дені). Серед постановок: «Броненосець “Потьомкін”» (1975), «Собор Паризької богоматері», «Дантон і Робесп’єр» (обидві — 1978), «Знедолені» (1980), «Свобода або смерть» (1988), «Мене звали Марія-Антуанетта» (1993), «Анжеліка, маркіза ангелів» (1995), «Де Голль: той, що сказав ні» (1999), «Це Бонапарт» (2002), «Бен-Гур» (2006), «Не бійтеся! Іоанн Павло ІІ» (2007), «Жінка на ім’я Марія» (2011; єдина безкоштовна вистава відбулася в Лурді). Спектакль «Його ім’я було Ісус» (1983; 700 тис. глядачів) увійшов до Книги рекордів Гінесса.
Винайшов концепцію «театру участі»: відновив у театральних постановках судові процеси, де глядачі немов ставали їх учасниками й голосували як присяжні («Справа Сезнека» Е. Роньяра і О. Венсан; «Домінічі: безжалісний процес» М. Файє; обидві — Театр де Парі, 2010).
Автор кількох романів і книг мемуарів: «Сліпий вартовий» (1978), «Кочівник без племені» (1982), «Між світом і темрявою» (2002), «Я вірю в людину, бо вірю в Бога» (2016) та інших.
Нагороди та визнання
Лауреат спеціальної премії Оранж Каннського міжнародного кінофестивалю (1963), почесної премії «Мольєр» (1995), премії «Золотий олень» Київського міжнародного фестивалю «Молодість» (2020), Великої премії Фестивалю комедії в Монако (2015).
Командор ордена Почесного легіону (2006), великий офіцер ордена Заслуг (2019), командор ордена культурних заслуг (2006; Монако).
Почесний громадянин м. Віттеля (з 2014), на його честь у місті названо площу (2021).
Додатково
В юності Оссейн був знайомий з Ж.-П. Сартром, Ж. Жене, Б. Віаном. За словами актора, у віці 15 років він сказав Ж.-П. Сартру, що хоче грати в його п’єсі «За зачиненими дверима» (1944), а той відповів: «Так, так, через 20 років».
Батько Оссейна був прихильником зороастризму. Оссейн перейшов у католицизм у 1970-х, у квітні 2016 зустрічався з Папою Римським.
Створив образ, який письменниця М. Дюрас назвала «Казанова для простачок». Однак Оссейн не залишився «рабом власного образу», не обмежився ролями у романтичному жанрі.
Цитата
«Разом із Робером Оссейном назавжди йде ціла генерація талантів та елегантності. У нього був слов’янський шарм, талант актора та режисера, який виблискував у театрі та кіно»
«Avec Robert Hossein, c’est toute une génération de talent et d’élégance qui disparaît à jamais. Il avait le charme slave, un talent d’acteur et de metteur en scène qui éclaboussait le théâtre et le cinéma»
(Б. Бардо. Цит. за:
https://information.tv5monde.com/info/mort-de-robert-hossein-prince-du-theatre-populaire-389892)
Твори
- La sentinelle aveugle. Paris : Grasset, 1978. 342 р.
- Nomade sans tribu. Paris : Fayard, 1981. 248 р.
- Entre Lumière et Ténèbres. Paris : Le Pré aux clercs, 2002. 216 р.
- La Nostalge. Paris : Livre de Poche, 2002. 380 р.
- Je crois en l’homme parce que je crois en Dieu. Paris : Presses de la Renaissance, 2016. 160 р.
Література
- Beylie C., Pinturault J. Les maîtres du cinéma français. Paris : Bordas, 1990. 256 p.
- Dureau Ch. Robert Hossein est son nom. Paris : Editions Carpentier, 2008. 124 р.
- Oscherwitz D., Higgins M. E. The A to Z of French Cinema. Scarecrow Press, 2009. 504 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Оссейн, Робер // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Оссейн, Робер (дата звернення: 5.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
