Філософія архітектури

Філосо́фія архітекту́ри — галузь архітектурної науки, що досліджує світоглядні аспекти архітектури як специфічної сфери ставлення людини до дійсності, значення архітектури у функціонуванні й розвитку суспільства.

Монографія А. Бєломєсяцева «Філософські основи архітектури»

Характеристика

Філософія архітектури розглядає архітектуру як діалектично двоєдине явище:

діяльність із перетворення природного середовища й формування середовища штучного;
результат цієї діяльності — архітектурне середовище, покликане задовольняти потреби суспільства у просторовій організації його буття.

Філософія архітектури є ідейно-світоглядним підґрунтям архітектурної діяльності та пов'язана з поширеними філософськими напрямами й течіями, провідними суспільствознавчими, методологічними, антропологічними, екологічними, естетичними парадигмами. До неї входять філософські питання розвитку архітектури, архітектурної науки, архітектурної екології, естетики, техніки тощо.

Принцип архітектуроцентризму

Протягом значної частини 20 ст. філософія архітектури базувалася на принципі архітектуроцентризму, запровадженому Ф. Л. Райтом. Архітектуроцентризм означав, що саме архітектор має право й обов’язок вказувати людству шляхи і проєктно-перетворювальні способи розв’язання завдань суспільного розвитку. Тому архітектори вважали себе не просто будівничими споруд, комплексів, міст, а передусім будівничими нового життя. Утопічність таких уявлень стала очевидною у 1970-х з появою постмодернізму.

Роль філософії архітектури особливо зростає в умовах якісних змін у житті суспільства, пов’язаних із соціальним і технічним прогресом. Слабка розробленість філософських проблем архітектури, нечіткість поглядів на її природу і сутність дезорієнтує архітектурну діяльність, приводячи до соціальних, ідеологічних та економічних втрат, зниження ролі архітектурної творчості у матеріальній та духовній культурі суспільства.