Ярошинська, Євгенія Іванівна
Яроши́нська, Євге́нія Іва́нівна (псевдоніми і криптоніми: Наддністрянка, Є., В. Н.; 18.10.1868, с. Чуньків, тепер Чернівецького району Чернівецької області, Україна — 21.10.1904, м. Чернівці, тепер Україна) — письменниця, публіцист, фольклорист, етнограф, педагог, громадсько-культурна діячка. Писала українською, німецькою мовами.
|
Ярошинська, Євгенія Іванівна | |
|---|---|
| Псевдоніми | Наддністрянка, Є., В. Н. |
| Народження | 18.10.1868 |
| Місце народження | Чуньків |
| Смерть | 21.10.1904 |
| Місце смерті | Чернівці (місто) |
| Місце поховання | Руський цвинтар |
| Alma mater | Чернівецька учительська семінарія |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | Літературна творчість, фольклористика, етнографія, педагогіка, громадська діяльність |
Життєпис
Походила з багатодітної родини сільського вчителя, згодом директора школи. Від 1874 сім’я мешкала в с. Брідок (тепер Чернівецького району Чернівецької області).
1882 закінчила шість класів у школі вправ при Чернівецькій учительській семінарії. Займалася самоосвітою, збирала етнографічні та фольклорні матеріали. Листувалася з О. Кобилянською, Н. Кобринською, О. Маковеєм, письменницею, педагогом К. Малицькою (1872–1947; тепер Україна), М. Павликом, етнографом Ф. Ржегоржем (1857–1899; тепер Чехія), С. Яричевським та ін.
1891 за сприяння Ф. Ржегоржа була на відкритті Крайової промислової виставки в м. Празі в складі делегації культурних діячів Галичини й Буковини (разом із В. Шухевичем, Н. Кобринською, А. Чайковським, А. Вахнянином та ін.)
Учасниця жіночого руху на Буковині та в Галичині. 1891 разом із Н. Кобринською організували перше жіноче віче в м. Стрию.
Від 1893 працювала молодшою вчителькою у двокласній школі с. Брідка.
1896 склала кваліфікаційний іспит на право вчителювати в початкових школах з українською та німецькою мовою навчання та отримала диплом. Від 1897 вчителювала в трикласній школі с. Раранче (тепер с. Рідківці Чернівецького району Чернівецької області).
1899–1900 коштом крайового фонду навчалася ткацтву та вишиванню в спеціальній школі в м. Фрейденталі (тепер м. Брунталь, Чехія) з метою налагодити такий промисел на Буковині.
Брала участь в учительських конференціях, роботі педагогічних товариств, організації сільських читалень, заснуванні вчительської газети «Промінь» (м. Вашківці, тепер Вижницького району Чернівецької області) тощо.
Творчість
Перші вірші й прозові твори писала німецькою мовою. Дебютувала в друці 27.05.1886 у віденському тижневику «Дас інтерессанте блатт» (нім. «Das interessante Blatt», укр. «Цікава газета») повістю «Жіноче серце» («Ein Frauenherz»). За два місяці в газеті «Буковина» побачило світ оповідання «Уроєна слабість», а в чернівецькому журналі «Бібліотека для молодежи, селян і міщанства» — оповідання «Милосердний пес».
Друкувалася у виданні «Зерна» (літературно-науковий додаток до газети «Буковина»); буковинських календарях та альманахах; «Буковінер педагогіше блеттер» (нім. «Bukowiner Pädagogische Blätter», укр. «Буковинська педагогічна газета»), «Ін бухвальд» (нім. «Im Buchwald», укр. «У книжковому лісі»); львівських часописах «Зоря», «Батьківщина», «Народ», «Діло», «Літературно-науковий вісник», «Дзвінок», «Учитель», альманасі «Наша доля»; віденських виданнях «Вінер моде» (нім. «Wiener Mode», укр. «Віденська мода»), «Естеррайх ін ворт унд білд» (нім. «Österreich in Wort und Bild», укр. «Австрія в словах і малюнках»), у діаспорі США — «Свобода» тощо.
Автор збірок прози «Перша китичка для малих дівчат», «Друга китичка для малих дівчат» (обидві — 1901), «Повістки для молодіжи» (1902), «Заповіт» (1907). Писала для дорослих і дітей.
Крім оповідань і повістей, у її доробку нариси, новели, образки, мініатюри. У ранній прозі для дорослих (оповідання «Вірна люба», «Проклятий млин») помітно вплив традицій Марка Вовчка. У пізніших творах розширено жанрово-тематичну та образно-стильову палітру творчості. Оповідання «Золоте серце» має ознаки кримінального твору; у «Єї повісті» використано елементи жанру щоденника; в оповіданнях «Кінець», «Вечірньою годиною», «Останнє пристановище» домінують лірично-меланхолійні, екзистенційні (див. Екзистенція) риси. Пізні зразки творчості («Адресатка померла», «В лісі») демонструють модерну, майже імпресіоністичну манеру письма.
Головні герої повістей «Перекинчики», «Понад Дністром», «Рожі а тернє» — представники інтелігенції та духовенства з буковинського терену у складних зв’язках із простолюдом та самими собою. Проблематика ідеологічного (національно-патріотичного, суспільного) вибору особистості, відповідальності за нього, підсилена матеріалом про життєві, психологічні негаразди і травми людини, була принципово новою для літератури краю, але органічно вписувалася в загальноукраїнський літературний контекст.
Ознаками прози Ярошинської є психологізм (див. Психологізм у літературі), іронія та сатира тощо.
Творам для дітей властиві цікаві та змістовні колізії, виразна морально-етична проблематика, поєднання казкового з реалістичним, легкість і доступність викладу.
Уклала рукописний збірник фольклору «Пісні буковинсько-руського народу з-за Дністра», що містив 450 народних пісень (опубліковано 1972 в м. Львові). 1888 Російське географічне товариство відзначило працю срібною медаллю. Автор фольклорно-етнографічної розвідки «Весільні обичаї буковинсько-руського народа в наддністрянських околицях» (1891). Писала також про буковинську вишивку, орнаменти писанок, народні вірування тощо.
Співпрацювала з Ф. Ржегоржем, О. Манастирським (1857–1920; тепер Україна) та Р. Ф. Кайндлем. Передала їм фольклорні та етнографічні матеріали, зокрема описи народних легенд і вірувань, гербарій лікарських рослин із відповідними поясненнями, замальовки місцевих вишивок, вироби ужиткового мистецтва та ін.
Переклала з чеської твори В. Соколової (1859–1941; тепер Чехія), з болгарської — П. Тодорова (1879; Болгарія — 1916; Швейцарія), з норвезької — Б. М. Б’єрнсона.
Визнання
Іменем Ярошинської названо вулиці в містах Чернівцях і Львові, с. Чунькові.
У с. Чунькові засновано меморіальну кімнату (1988); біля будинку письменниці споруджено пам’ятний знак (2004).
Меморіальну дошку встановлено в школі в с. Рідківцях (2014).
Твори
- Твори. Київ : Дніпро, 1968. 465 с.
- Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. Київ : Музична Україна, 1972. 302 с.
- Найдорожчий скарб. Чернівці : Золоті литаври, 2007. 171 с.
- Перекинчики. Чернівці : Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2020. 164 с.
Література
- Тарнавська М. Євгенія Ярошинська: життя і творчість // Сучасність. 1976. № 6. С. 5–25; № 7–8. С. 42–51.
- Євгенія Ярошинська // Приходько І. Творчі портрети українських письменників ХХ століття. Тернопіль : Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1993. С. 14–25.
- Ковалець Л. «Власним трудом і силою волі…»: штрихи до портрета Євгенії Ярошинської (із першопублікацією мемуарних свідчень) // Слово і Час. 2012. № 2. С. 63–72.
- Морараш Г. В. Ідіолект Євгенії Ярошинської. Чернівці : Друк Арт, 2018. 303 с.
- Ковалець Л. Про Євгенію Ярошинську та її «Перекинчики»: спроба цілісного прочитання // Ярошинська Є. Перекинчики. Чернівці : Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2020. С. 4–24.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ковалець Л. М. Ярошинська, Євгенія Іванівна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ярошинська, Євгенія Іванівна (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
