Відмінності між версіями «Агітпроп»

Поточна версія на 16:25, 15 червня 2023

Агітпро́п (акронім від агітація і пропаганда) — багатозначний термін:

1) У вужчому значенні агітпроп — організаційна інституція Всеросійської комуністичної партії (більшовиків) (ВКП (б), згодом КПРС) в СРСР — відділ агітації та пропаганди Центрального Комітету (ЦК) КПРС. Такі ж відділи були в ієрархічно нижчих структурних органах КПРС — у ЦК компартій республік СРСР, обласних, міських та районних комітетах. Наприклад, Президент України Л. Кравчук працював завідувачем відділу агітації та пропаганди ЦК Коміністичної партії України (1980–1988). Агітпроп безпосередньо контролював діяльність творчих спілок радянської інтелігенції — Спілку письменників, Спілку художників, Спілку кінематографістів тощо.

2) У ширшому (переносному) значенні агітпроп — пропаганда загалом і радянська пропаганда зокрема. Йдеться про твори радянської культури та мистецтва, що мають ознаки радянської пропаганди, заангажовані комуністичною ідеологією. Поняття агітпропу тут вживається в негативному, іронічному чи гумористичному сенсі. У пострадянському просторі, зокрема, країнах з авторитарним і тоталітарним правлінням, агітпроп — це керовані чи контрольовані державою теленовини, маніпулятивні політичні ток-шоу, зрежисовані телемости керівників держави з народом, ура-патріотичні кіно- й літературні твори, публіцистика тощо.

Кінематографічний агітпроп створювався від перших років історії кіно та поширився в багатьох країнах.

У 1920-х зразки комуністичного кіноагітпропу постали в Німеччині, окремі фільми у Франції.

У 1930–1940-х — пропагандистські фільми в нацистській Німеччині та фашистській Італії.

Найвиразніше агітпроп виявився в радянському кінематографі, зокрема, як агітаційний фільм (агітфільм) — зазвичай короткометражний фільм-плакат періоду громадянської війни в Росії (1917–1920). Такі кінострічки виконували різноманітні завдання ідеологічної та політичної пропаганди: агітували вступати до Червоної армії («На Червоному фронті», «Червоноармійцю, хто твій ворог?»), боротися з розрухою в місті («Ремонтуємо паровози») та на селі («Село на зламі»); екранізували політичні гасла («Пролетарі всіх країн, єднайтеся!») тощо.

У 1930 у радянському кінематографі агітпроп постав у формі агітаційно-пропагандистського фільму (агітпропфільму) — документальної, ігрової чи документально-ігрової кіноілюстрації актуальних політичних гасел. Сюжети цих фільмів схематичні й дидактичні; серед героїв — робітники-металурги, шахтарі, залізничники, ударники будівництв («Стальний шлях», «Вогні Бессемера», «Герої Мархоти»). За часів Другої світової війни агітфільми знімалися в країнах антигітлерівської коаліції, передусім в СРСР, де вийшло 12 випусків «Бойових кінозбірок» (1941–1942).

До створення агітфільмів та агітпропфільмів причетні деякі видатні митці: А. Бучма, Л. Курбас, В. Маяковський, М. Горький. Також практика кіноагітпропу виявилася свого роду майстернею, де навчалися азам фаху знані в майбутньому кінематографісти Дзиґа Вертов, Е. Тіссе, В. Пудовкін.

Література

Болтянский Г. Кино периода гражданской войны // Кино и культура. 1929. №3.
Вишневский В. Агитфильмы гражданской войны // Искусство кино. 1939. № 2.

Автор ВУЕ

В. М. Войтенко

Покликання на цю статтю: Войтенко В. М. Агітпроп // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Агітпроп (дата звернення: 28.05.2024).

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
+[[Файл:Ahitprop.mp3|right|300px|<center>Агітпроп</center>]]
+'''Агітпро́п''' (акронім від [[агітація]] і [[пропаганда]]) — багатозначний термін:
-Агітпро́п (акронім від агітація і пропаганда) — 1) У вузькому значенні агітпроп — організаційна інституція ВКП (б) (згодом КПРС) в СРСР — відділ агітації та пропаганди ЦК КПРС. Такі ж відділи були в ієрархічно нижчих структурних органах КПРС — у ЦК компартій республік СРСР, обкомах, міськкомах та райкомах компартії. Наприклад, президент України Л. Кравчук працював завідувачем відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ (1980–1988). Агітпроп безпосередньо контролював діяльність творчих спілок радянської інтелігенції — Спілку письменників, Спілку художників, Спілку кінематографістів тощо.
+'''1)''' У вужчому значенні агітпроп&nbsp;— організаційна інституція Всеросійської комуністичної партії (більшовиків) (ВКП (б), згодом [[Комуністична партія Радянського Союзу|КПРС]]) в СРСР&nbsp;— відділ агітації та пропаганди Центрального Комітету (ЦК) КПРС. Такі ж відділи були в ієрархічно нижчих структурних органах КПРС&nbsp;— у ЦК компартій республік СРСР, обласних, міських та районних комітетах. Наприклад, [[Президент України]] [[Кравчук, Леонід Макарович|Л. Кравчук]] працював завідувачем відділу агітації та пропаганди ЦК Коміністичної партії України (1980–1988). Агітпроп безпосередньо контролював діяльність творчих спілок радянської [[Інтелігенція|інтелігенції]]&nbsp;— Спілку письменників, Спілку художників, Спілку кінематографістів тощо.
-) У широкому (переносному) значенні агітпроп — пропаганда загалом і радянська пропаганда зокрема. Йдеться про твори радянської культури та мистецтва, що мають ознаки радянської пропаганди, заангажовані комуністичною ідеологією. Поняття агітпропу тут вживається в негативному, іронічному чи гумористичному сенсі. У пострадянському просторі, зокрема, країнах з авторитарним і тоталітарним правлінням, агітпроп — це керовані чи контрольовані державою теленовини, маніпулятивні політичні ток-шоу, зрежисовані телемости керівників держави з народом, ура-патріотичні кіно- й літературні твори, публіцистика тощо. Кінематографічний агітпроп створювався від перших років історії кіно та поширився в багатьох країнах. У 1920-х зразки комуністичного кіноагітпропу постали в Німеччині, окремі фільми у Франції. У 1930–1940-х — пропагандистські фільми в нацистській Німеччині та фашистській Італії. Найвиразніше агітпроп виявився в радянському кінематографі, зокрема, як агітаційний фільм (агітфільм) — зазвичай короткометражний фільм-плакат періоду громадянської війни в Росії (1918–1920). Такі кінострічки виконували різноманітні завдання ідеологічної та політичної пропаганди: агітували вступати до Червоної армії («На Червоному фронті», «Червоноармійцю, хто твій ворог?»), боротися з розрухою в місті («Ремонтуємо паровози») та на селі («Село на зламі»); екранізували політичні гасла («Пролетарі всіх країн, єднайтеся!») тощо. У 1930 у радянському кінематографі агітпроп постав у формі агітаційно-пропагандистського фільму (агітпропфільму) — документальної, ігрової чи документально-ігрової кіноілюстрації актуальних політичних гасел. Сюжети цих фільмів схематичні й дидактичні; серед героїв — робітники-металурги, шахтарі, залізничники, ударники будівництв («Стальний шлях», «Вогні Бессемера», «Герої Мархоти»). За часів Другої світової війни агітфільми знімалися в країнах антигітлерівської коаліції, передусім в СРСР, де вийшло 12 випусків «Бойових кінозбірок» (1941–1942).
+'''2)''' У ширшому (переносному) значенні агітпроп&nbsp;— пропаганда загалом і радянська пропаганда зокрема. Йдеться про твори радянської культури та мистецтва, що мають ознаки радянської пропаганди, заангажовані комуністичною [[Ідеологія|ідеологією]]. Поняття агітпропу тут вживається в негативному, іронічному чи гумористичному сенсі. У пострадянському просторі, зокрема, країнах з [[Авторитаризм|авторитарним]] і [[Тоталітаризм|тоталітарним]] правлінням, агітпроп&nbsp;— це керовані чи контрольовані державою теленовини, маніпулятивні політичні [[ток-шоу]], зрежисовані [[Телеміст|телемости]] керівників держави з народом, ура-патріотичні кіно- й літературні твори, [[публіцистика]] тощо.
-До створення агітфільмів та агітпропфільмів причетні деякі видатні митці: А. Бучма, Л. Курбас, В. Маяковський, М. Горький. Також практика кіноагітпропу виявилася свого роду майстернею, де навчалися азам фаху знані в майбутньому кінематографісти Д. Вертов, Е. Тіссе, В. Пудовкін.
+Кінематографічний агітпроп створювався від перших років історії кіно та поширився в багатьох країнах.
-== Література ==
+У 1920-х зразки комуністичного кіноагітпропу постали в [[Німеччина|Німеччині]], окремі фільми у [[Франція|Франції]].
-Болтянский Г. Кино периода гражданской войны // Кино и культура. 1929. №3.
+У 1930–1940-х&nbsp;— пропагандистські фільми в нацистській Німеччині та [[Фашизм|фашистській]] [[Італія|Італії]].
-Вишневский В. Агитфильмы гражданской войны // Искусство кино. 1939. № 2.
+Найвиразніше агітпроп виявився в радянському кінематографі, зокрема, як агітаційний [[фільм]] ([[агітфільм]])&nbsp;— зазвичай короткометражний фільм-плакат періоду [[Громадянська війна в Росії 1917–1922|громадянської війни в Росії (1917–1920)]]. Такі кінострічки виконували різноманітні завдання ідеологічної та політичної пропаганди: агітували вступати до Червоної армії («На Червоному фронті», «Червоноармійцю, хто твій ворог?»), боротися з розрухою в місті («Ремонтуємо паровози») та на селі («Село на зламі»); екранізували [[Гасло політичне|політичні гасла]] («Пролетарі всіх країн, єднайтеся!») тощо.
-== Автор ВУЕ ==
+У 1930 у радянському кінематографі агітпроп постав у формі агітаційно-пропагандистського фільму (агітпропфільму)&nbsp;— документальної, ігрової чи документально-ігрової кіноілюстрації актуальних політичних гасел. Сюжети цих фільмів схематичні й [[Дидактика|дидактичні]]; серед героїв&nbsp;— робітники-металурги, шахтарі, залізничники, ударники будівництв («Стальний шлях», «Вогні Бессемера», «Герої Мархоти»). За часів [[Друга світова війна|Другої світової війни]] агітфільми знімалися в країнах [[Антигітлерівська коаліція|антигітлерівської коаліції]], передусім в СРСР, де вийшло 12 випусків «Бойових кінозбірок» (1941–1942).
-* В. М. Войтенко
+До створення агітфільмів та агітпропфільмів причетні деякі видатні митці: [[Бучма, Амвросій Максиміліанович|А.&nbsp;Бучма]], [[Курбас, Лесь|Л.&nbsp;Курбас]], [[Маяковський, Володимир Володимирович|В.&nbsp;Маяковський]], [[Горький, Максим|М.&nbsp;Горький]]. Також практика кіноагітпропу виявилася свого роду майстернею, де навчалися азам фаху знані в майбутньому кінематографісти [[Вертов, Дзига|Дзиґа Вертов]], [[Тіссе, Едуард Казимирович|Е.&nbsp;Тіссе]], [[Пудовкін, Всеволод Іларіонович|В.&nbsp;Пудовкін]].
-{{Без категорій}}
+== Література ==
+#Болтянский Г. Кино периода гражданской войны // Кино и культура. 1929. №3.
+#Вишневский В. Агитфильмы гражданской войны // Искусство кино. 1939. № 2.
+== Автор ВУЕ ==
+[[Автор_ВУЕ::Войтенко В. М.|В. М. Войтенко]]
+[[Категорія:Цивілізація]]
 [[Категорія:Поняття]]
-[[Категорія:е-ВУЕ]]
+[[Категорія:Е-ВУЕ]]
 [[Категорія:ВУЕ]]
 [[Категорія:Мистецтвознавство]]
+[[Категорія:Озвучено]]
 [[Категорія:Кіномистецтво, телебачення]]
+[[Категорія:Кіномистецтво]]
+[[Категорія:Телебачення]]
 [[Категорія:Пропаганда в мистецтві]]
+[[Категорія:Соціальні комунікації]]
+[[Категорія:Теорія та історія соціальних комунікацій]]
+[[Категорія:Історія соціальних комунікацій]]
+[[Категорія:Багатозначний_термін]]
+{{Цитування}}