Мацієвич, Левко Макарович
Маціє́вич, Левко́ Мака́рович (13.01.1877, містечко Олександрівка, тепер селище Кропивницького району Кіровоградської області, Україна — 07.10.1910, м. Санкт-Петербург, тепер Росія) — авіатор, суднобудівник, авіаконструктор, один із фундаторів Революційної української партії (РУП).
|
Мацієвич, Левко Макарович | |
|---|---|
| Народження | 13.01.1877 |
| Місце народження | Олександрівка (Кіровоградська область) |
| Смерть | 07.10.1910 |
| Місце смерті | Санкт-Петербург |
| Місце поховання | Олександро-Невська лавра |
| Alma mater | Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» |
| Місце діяльності | Україна, Росія |
| Напрями діяльності | політика, авіація |
Зміст
Життєпис
Народився у збіднілій дворянській сім’ї. Отримав початкову домашню освіту. Навчався в 3-й Київській гімназії. 1895 вступив на механічне відділення Харківського практичного технологічного інституту (тепер Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»). Під час навчання товаришував із Г. Хоткевичем. Брав участь у діяльності національно-просвітницької організації «Українська студентська громада». У лютому 1900 разом із Д. Антоновичем, М. Міхновським, Б. Мартосом був делегатом ІІІ з’їзду «Студентських громад» у м. Харкові, на якому засновано першу українську політичну партію в Російській імперії — РУП. Став членом цієї партії, за що його виключили з інституту й вислали до м. Севастополя, 19.02.1901 поставили під постійний поліцейський нагляд. Служив у майстерні Севастопольського військового порту креслярем, молодшим (з 1902) і старшим (з 1904) помічником суднобудівника, штабс-капітаном (від 1907). Водночас опрацьовував дипломний проєкт, який захистив 1902.
1903 вступив на кораблебудівне відділення Миколаївської морської академії [тепер Військово-науковий центр Військово-Морського Флоту (ВМФ) «Військово-морська академія імені адмірала флоту Радянського Союзу М. Г. Кузнєцова»] у м. Санкт-Петербурзі. Навчався як штатний слухач. 1904 повернувся на службу до м. Севастополя, 1906 заочно завершив навчання в академії.
1907 пройшов спеціальний курс у навчальному загоні підводного плавання в м. Лібаві (тепер м. Лієпая, Латвія) і після складання іспитів отримав звання офіцера підводного плавання. Того ж року його призначили спостерігачем від ВМФ Російської імперії за спорудженням підводних човнів на Балтійському суднобудівному заводі в м. Санкт-Петербурзі, 1908 — помічником начальника конструкторського бюро кораблебудівного відділу Морського технічного комітету Російської імперії. 1909 отримав чин капітана Корпусу корабельних інженерів.
Захопився авіацією та літакобудуванням. Разом із М. Єфімовим здійснював нічні польоти. 1909 створив гідроплан та аероплан із посиленим шасі, здатний злітати з палуби плавзасобу. Першим у світі розробив проєкт авіаносця, здатного нести 25 літаків, однак задум, який випередив свій час, так і залишився у кресленнях.
У березні 1910 Мацієвича відправлено у відрядження з метою ознайомлення з ходом розвитку авіації в Європі, закупівлі аеропланів та навчання льотній справі. У Франції пройшов курс навчання в авіаційній школі А. Фармана. 22.09.1910 отримав офіційну ліцензію пілота-авіатора Французького аероклубу за № 178. Побував також у Великій Британії та Бельгії, ознайомився з новими моделями аеропланів і будівництвом підводних човнів.
Після повернення до м. Санкт-Петербурга 07.10.1910 узяв участь у «Всеросійському святі повітроплавання», де здійснив кілька показових польотів на літаку «Фарман-IV». Під час вечірнього польоту над Комендантським полем на висоті 365 м літак зазнав аварії, що призвело до загибелі пілота. Це була перша жертва авіації в Російської імперії. 11.10.1910 Мацієвича поховали на Микільському цвинтарі Олександро-Невської лаври як національного героя у супроводі багатотисячної маніфестації.
Службова діяльність
Автор проєктів: броненосного крейсера, 14 підводних човнів різного призначення, двигуна для надводного і підводного плавання, оригінальної системи захисту човнів від мін і торпедних атак.
Розробив один із перших у світі проєктів гідроплана, а також пристрій, який рятує льотчика у разі вимушеної посадки на воду. Вніс пропозицію про застосування аеропланів на морі, окреслення шляхів взаємодії літаків із бойовими кораблями. Автор ідей першого в світі авіаносця та гальмівної системи для обмеження руху літаків палубою.
Неодноразово встановлював рекорди висоти, швидкості та тривалості польоту.
Громадська діяльність
У серпні 1899 був делегатом від харківської «Студентської громади» ІІ Всеукраїнського студентського з’їзду в м. Києві, що організаційно оформив студентський рух у всеукраїнську організацію «Молода Україна». По закінченні роботи з’їзду відбув за кордон до м. Львова (тоді — у складі Королівства Галичини і Лодомерії), щоб за дорученням громади видрукувати відозву й постанови установчого з’їзду. На підвалинах організації «Молода Україна» 11.02.1900 створено підпільну РУП.
Під час служби у м. Севастополі долучився до створення в Народному домі робітничого аматорського театру. Організатори театру обирали виключно український репертуар, у перервах між виставами влаштовували українофільські вечори. Товаришував із П. Шмідтом, із сином О. Лазаревського письменником Б. Лазаревським (1871; тепер Україна — 1936; Франція). У серпні 1903 брав участь в урочистостях, присвячених відкриттю в м. Полтаві пам’ятника І. Котляревському, де познайомився з учасниками свята: Лесею Українкою, Ганною Барвінок, Оленою Пчілкою, М. Коцюбинським, В. Стефаником, Є. Чикаленком та іншими діячами українського національного руху. Листувався з М. Коцюбинським: на прохання письменника відшукував історичні розвідки про Крим, путівники, книжки з місцевого фольклору.
Брав участь і підтримував фінансово діяльність української «Громади» м. Санкт-Петербурга.
Вшанування пам’яті
У м. Санкт-Петербурзі 1912 на місці загибелі Мацієвича встановлено пам’ятний камінь, на могилі коштом всенародних пожертв — надгробок у формі восьмиметрової колони з темно-рожевого граніту (автор — І. Фомін, майбутній архітектор будинку Уряду України у м. Києві); 1982 іменем Мацієвича названо площу поблизу колишнього Комендантського поля.
Меморіальні дошки на честь Мацієвича встановлено на головному корпусі Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (1987), на будинку в с-щі Олександрівка (1997) та Будинку дитячої творчості (колишня 3-я Київська гімназія) в м. Києві (2016). 2015 в с-щі Олександрівка встановлено пам’ятник видатному земляку.
Іменем Мацієвича названо вулиці у містах Львові (1991), Києві (2017), Кропивницькому (2023).
Додатково
- На похороні Мацієвича були присутні представники української «Громади» м. Санкт-Петербурга. С. Петлюра, який 1908–1910 жив у м. Санкт-Петербурзі, поклав на могилу вінок із синьо-жовтою та червоною стрічками з написом українською мовою.
- Смерть Мацієвича надихнула Г. Котельникова (1872–1944; тепер Росія) створити перший у світі ранцевий парашут вільної дії (патент за № 438 612, отриманий у Франції 20.03.1912).
Цитата
«Слава Мацієвича розляглася по всьому світу, але Україні належить честь, що один з її синів записав своє благородне ім’я на скрижалях вселюдського поступу. Мацієвич був одним із перших безумців-піонерів, що прокладають нові шляхи в безмежні високості світознання, підкоряють людському генію світові таємниці. Честь йому і невмируща слава! Sic itur ad astra!»
(Цит за: Вороний М. Ad astra! Пам’яті Льва Мацієвича // Вороний М. Твори. Київ : Дніпро, 1989. С. 664–665).
Література
- Коллард Ю. Спогади юнацьких днів (1897–1906 рр.): українська студентська громада в Харкові і Революційна українська партія (РУП). Торонто : Срібна сурма, 1972. 223 c.
- Панченко В. Є. Небо Левка Мацієвича. Спогади, листи, фото. Київ : Темпора, 2016. 256 с.
- Гандзій О. Блискуча кар’єра не змінила його ставлення до справи визволення українського народу // Країна. 2017. № 2. С. 47–50.
- Грабовський С. Феномен Мацієвича // Генії проти ідіотів. Алгоритми української історії. 3-тє вид., перероб. і допов. Київ : Стилос, 2019. С. 118–125.
- Левко Мацієвич. Великий принц // Укрінформ. 2022. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-technology/3377126-levko-macievic-velikij-princ.html
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Торопчинов Ю. Ю. Мацієвич, Левко Макарович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мацієвич, Левко Макарович (дата звернення: 28.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.05.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
