Імамат
Імама́т (араб. إمامة, Imāmah, від імам) — інститут верховного керівництва мусульманською спільнотою, заснований на принципі злиття світської та духовної влади.
Загальна характеристика
Термін близький за змістом до поняття «халіфат». Голова держави й провідник умми (халіф, імам) покликаний забезпечити лад у державі на засадах шаріату, панування справедливості й закону, захист і безпеку підданих. Згідно з ісламською традицією, встановлення халіфату (імамату) означає найкращий державний лад не тільки для мусульман, а й не мусульман.
Проблема верховенства влади над уммою — ключова для історії, віровчення й практики ісламу. Стала причиною розколу ранньої мусульманської спільноти на сунітів і шиїтів, згодом — появи численних течій, відгалужень, угруповань. Розбіжність у тлумаченні природи влади та її носіїв мала наслідком конституювання принципово різних ідейних доктрин.
Суніти посіли позицію, що халіфом може бути тільки обраний громадою гідний представник племені курайшитів, який правитиме справедливо й на основі Божественного закону. Хариджити допускали імамат і серед не курайшитів. Натомість шиїти проголосили імамат «Божественним установленням», який не залежить від вибору і бажань вірян, але є винятковим правом родини й роду Мухаммада, тобто прямих нащадків Фатіми (доньки Мухаммада) та Алі ібн Абу Таліба. В шиїзмі Алі — безгрішний і велемудрий імам, носій езотеричних знань і благодаті, уповноважений керувати уммою самим Аллагом. Правдивий імамат переходить від одного його нащадка до іншого.
У шиїзмі
Боротьба між Аббасидами та Алідами, переслідування й репресії переможених Алідів вплинули на догматичне закріплення позиції шиїтів. З’явилися богословські твори, що обстоювали непогрішимість, бездоганність, досконалість та всезнання імамів із родини Пророка, розвивали доктрину імамату. Зрештою, вчення про імамат стало однією з фундаментальних основ шиїтського ісламу.
Головні аргументи на захист божественної природи імамату, особливого права на верховну владу родини Алі й Фатіми, їхніх дітей, онуків, правнуків, шиїтські богослови здобували з алегоричного тлумачення Корану та деяких хадисів (у яких Мухаммад називав свою доньку, її чоловіка та дітей членами своєї родини).
Попри загальне визнання імамату Алідів, у шиїтському середовищі точилися дискусії, кого саме з-поміж чисельних нащадків Алі слід визнавати імамами. Вважали, що кожен чинний імам мусив прямо вказати свого наступника. Здебільшого ним ставав його син, але часом і брат (за значної кількості синів і братів факт чіткої й прямої вказівки на наступника часто викликав сумніви й суперечки). З урахуванням впливу різних історичних, соціально-політичних обставин, такі незгоди щодо виняткових прав на імамат спричинювали дроблення шиїзму на численні течії, секти, відгалуження. Так, вже на ранньому етапі в шиїтському середовищі вирізнилися прихильники Хусейна ібн Алі чи Мухаммада ібн Алі аль-Ханафії (відповідно, другого і четвертого синів Алі); нові розколи відбувалися навколо синів і онуків Хусейна та ін. Виникли спільноти зейдитів, імамітів, ісмаїлітів, кайсанітів тощо.
Інший чинник розмежувань — множинність богословських тлумачень божественної природи верховної влади Алідів: від уявлень про них як носіїв Божого благословення (див. Барака), «божественної субстанції», еманації «Божественного світла» в рід Алі — до їх прямого обожнення (крайній шиїзм).
Виникали численні уявлення щодо тяглості імамату, його тимчасового «припинення» («зупинки») чи «передання» («переходу»); дивовижного зникнення або втаємничення (захованості) останнього імама; повернення очікуваного імама (див. Магді). Так, Аш-Шахрастані вказував, що імаміти через суперечності розпалися на різні угруповання (фірка): бакіритів, навусітів, афтахітів, шумайритів, вакіфітів, існаашаритів та ін.
Дотепер всередині шиїтського ісламу зберігаються помітні догматичні розбіжності в поглядах на імамат.
Додатково
Сунітський іслам, на відміну від шиїзму, не наділяє імамів винятковими якостями. Імам у повсякденному житті мусульман-сунітів — той, хто очолює молитву (не обов’язково у мечеті), часом це член громади, а не офіційно призначена особа. Згідно з хадисами, імамом слід вибирати гідну людину, яка добре знає Коран і Сунну, має добру репутацію.
Література
- Halm H. Die Schia. Darmstadt : Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1988. 261 p.
- Daftary F. The Isma’ilis: Their History and Doctrines. 2nd ed., rev. Cambridge : Cambridge University Press, 2007. 772 p.
- Яроцький П. Імамат // Політична енциклопедія / Гол. редкол. Ю. Левенець. Київ : Парламентське видавництво, 2011. С. 278.
- Amir-Moezzi M. A. The Spirituality of Shi'i Islam: Belief and Practices. New York : I. B. Tauris, 2011. 585 р.
- Імамат // Ісмагілов С. В., Козловський І. А., Халіков Р. Х. та ін. Іслам: Енциклопедичний словник. Київ : Бібліотека ісламознавства ; Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України ; Руслан Халіков, 2021. С. 191–192.
- Сівков І. В. Теоретичні засади зейдитського імамату (за матеріалами трактату Імама аль-Мансура бі-ллаха “al-Asās li-‘aqā’id al-akyās”) // Східний світ. 2022. Вип. 1 (114). С. 65–82. URL: https://www.oriental-world.org.ua/index.php/journal/article/view/473
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Імамат // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Імамат (дата звернення: 28.04.2024).
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
