Іпатій Потій, митрополит
Іпа́тій По́тій, митрополит [світське ім’я й по батькові — Адам Львович; пол. Hipacy (Adam) Pociej (Pociey); 12.08.1541, с. Рожанка, тепер Володавського повіту Люблінського воєводства, Польща — 18.07.1613, м. Володимир, тепер Волинської області, Україна] — релігійний і державний діяч, богослов, письменник-полеміст, священнослужитель православної та уніатської (з 1596) церков, один із ініціаторів укладання Берестейської церковної унії 1596, митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (1599–1613). Писав українською та польською мовами.
|
Іпатій Потій, митрополит | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Адам |
| Народження | 12.08.1541 |
| Місце народження | Рожанка |
| Смерть | 18.07.1613 |
| Місце смерті | Володимир (місто) |
| Місце поховання | Успенський собор у Володимирі |
| Alma mater | Ягеллонський університет |
| Місце діяльності | Польща, Україна |
| Напрями діяльності | богослов'я, література, церковне управління, дипломатія |
Зміст
Життєпис
Походив з руського православного шляхетського роду Потіїв гербу Вага. Батьки: Лев Потійович Тишкович (дата народження невідома — 1550), писар і підскарбій короля Польського і великого князя Литовського Сигізмунда II Августа, та Ганна Лощанка (бл. 1525 — 1579) — донька ратника литовського війська зі шляхетного роду гербу Кораб. Після смерті батька (1550) й другого шлюбу матері Адамом опікувались король Сигізмунд II Август та Литовський канцлер і Віленський воєвода князь Микола Христофор Радзивілл Чорний (1515–1565). Відтак у дитинстві Адам перебував при дворі Радзивілла (патрона протестантів-кальвіністів), де здобув початкову освіту в кальвіністській школі, в юності — також і при дворі короля.
Закінчив Краківську академію (тепер Ягеллонський університет), опанував давньогрецьку та латинську мови, риторику й діалектику. Ймовірно, студіював в одному з німецьких університетів. За деякими даними, симпатизував кальвінізму чи навіть прийняв його на певний час (до 1573/1574, коли повернувся до православ'я).
1561 одружився з Ганною Острожецькою (дати народження і смерті невідомі, померла в кінці 1580-х — на поч. 1590-х), донькою князя Т. Головні-Острожецького, цей шлюб був дітний і дав кількох гідних нащадків.
Завдяки ґрунтовній освіті, Адам Потій розбудував успішну світську кар’єру, обіймав низку державних посад. 1566, після формування у Великому князівстві Литовському земських судів, обраний Берестейським писарем, а 1569 — делегатом (послом) від Берестейського воєводства (повіту) на польсько-литовський сейм, де підписав акт Люблінської унії 1569.
На конвокаційному сеймі у м. Варшаві 28.01.1573 Потій підтримав постанови Варшавської конфедерації 1573, якими утверджено в Речі Посполитій засади релігійної свободи й толерантності.
Виконував обов’язки королівського секретаря (до 1572), Берестейського земського судді, був членом каптурового суду (1576–1588), Берестейським скарбником (1578 й 1580) та Берестейським каштеляном і сенатором сейму Речі Посполитої (1588–1593).
Брав участь у війні Речі Посполитої з Московським царством 1578–1579 під містами Венденом (тепер Цесіс, Латвія) та Полоцьком, де проявив особисту відвагу та вправність: тактично вдало зорганізував штурм м. Полоцька і перший на очах короля здолав мури міста. По закінченні війни король Стефан Баторій відправив Потія на перемовини з московитами (з огляду на його обізнаність у звичаях царського двору й дипломатичне мистецтво).
1593, після смерті дружини, Адам Потій прийняв чернечий постриг (з ім'ям Іпатій). Став першим православним єпископом Володимирським і Берестейським (1593–1596), а після переходу обох єпархій до Уніатської церкви — уніатським єпископом новоутвореної Володимирсько-Берестейської єпархії (1596–1613).
У 1590–1592 був учасником церковних зборів, де обговорювали проєкт об'єднання Київської митрополії з Католицькою церквою. 1595 делегований до м. Рима з унійного питання; склав католицьке сповідання віри перед Папою Римським Климентом VIII. Узяв активну участь у Берестейському соборі 1596.
1599 обраний архімандритом Києво-Печерської лаври. Цього ж року після смерті Михайла Рогози посів митрополичу кафедру.
1605 отримав у підпорядкування монастир Св. Трійці у Вільно (тепер м. Вільнюс). 1609 у м. Вільно противники унії здійснили невдалий замах на життя Потія.
Похований у крипті Успенського собору у Володимирі (після 1596 був кафедральним собором уніатського митрополита).
Діяльність
Багато аспектів біографії Іпатія Потія дотепер мало досліджені, зокрема його світська діяльність. Основна частина розвідок присвячена Потію як церковному діячу, богослову, полемісту, архітектору Берестейської церковної унії 1596.
Уже з кінця 1580-х брав участь у перемовинах щодо унії Православної церкви з Римом. 1588, під час перебування Константинопольського патріарха Єремії ІІ Траноса на руських землях, намагався зорганізувати богословські дискусії за участю представників східного й західного напрямів християнства. 1589 на посаді Берестейського каштеляна організував у м. Бересті (тепер м. Брест, Білорусь) братство, подібне до львівського, з руською школою при ньому.
Певний вплив на рішення Потія присвятити себе церковному служінню мав князь Костянтин-Василь Острозький, який волів бачити освічену й здібну людину на єпископській посаді. Потій був не лише близьким приятелем князя, але й прихильником створеного з його ініціативи гуртка літераторів і публіцистів. Ще мирянином вболівав за тогочасний стан занепалої Православної церкви, радився з князем К.-В. Острозьким, який вбачав вихід зі складної ситуації в об’єднанні з Католицькою церквою.
Від початку 1590-х брав участь у нарадах з руськими єпископами, де Острозький обговорював плани церковної унії, повністю поділяв наміри князя. Студіював писання Отців Східної церкви, висновував про важливість повернення до стану церковної єдності першого тисячоліття. Проте шляхи повернення такої єдності уявляв дещо інакше, ніж князь Острозький. Розумів нереалістичність проєкту Острозького про унію як акт загальносвітового масштабу (принаймні, у тогочасній ситуації), а відтак виступав за автономне рішення Київської митрополії як настановчий приклад для різних Церков Сходу.
1594 брав участь у складанні 33-х артикулів Берестейської унії. У січні 1595 підписав Белзьку декларацію про наміри церковної злуки. Цього ж року церковний собор у м. Бересті делегував Іпатія Потія та Кирила Терлецького (дата народження невідома — 1607) до м. Рима з метою обговорення умов «церковного з’єдинення». У грудні 1595 обидва єпископи-посланці склали католицьке сповідання віри, після чого папа Климент VІІІ проголосив унію й затвердив права та привілеї нової церковної структури. Активний учасник Берестейського собору 1596, на якому духовенство Київської митрополії визнало юрисдикційну зверхність папи, проголосило унію Руської церкви з Римом. Унію розглядав як засіб подолання інституційної кризи Київської митрополії, поширення освіти, забезпечення участі Руської церкви в суспільному розвитку Речі Посполитої, зрівняння прав і свобод католиків і православних.
До 1598 домігся переходу на унію значної частини волинської шляхти. Намагався забезпечити виконання тієї частини «артикулів», яка гарантувала уніатським владикам місце у сенаті, зміцнювала їхні соціальні позиції, убезпечувала церковне майно від зазіхань світської влади тощо. Здобув суттєвий королівський привілей для вірян Уніатської церкви, за яким прихильники унії не підлягали світському суду Речі Посполитої. Його зусиллями унійна церква посіла помітне місце в конфесійній структурі Речі Посполитої.
З часом радикально розійшовся з князем К.-В. Острозьким у тактичному баченні унії, 1606 протидіяв тому у намаганнях денонсувати рішення Берестейського унійного собору.
Приділяв значну увагу освіті священників, ченців, парафіян, опікувався розвитком руських шкіл. 1609 заснував школу при Успенській церкві у Володимирі; 1610 — семінарію для ченців у м. Вільно та школу в м. Бересті. Організував шпиталі — притулки для бідних і сиріт. 1610 де-юре приєднав до унії Перемишльську єпископію (де-факто це приєднання відбулося 1692).
Проповідував живою руською (українською) мовою.
Твори, епістолярій
Був автором кількох сотень творів різних жанрів: трактатів, казань, повчань, проповідей і віршів. Його літературно-полемічні трактати витримані у бароковому стилі [див. Бароко (література) ], характеризуються патетичністю та емоційністю. Різноманітні твори Іпатія Потія сповнені гуманістичним змістом: особливий інтерес для нього становили психологія людини, її духовність. Головні праці: «Унія, або виклад артикулів до об'єднання» (1595), «Календар Римський новий» (1596), «Антиризис» (видано 1599–1600), «Оборона Собору Флорентійського» (1603), «Гармонія, альбо согласіє віри» (1608), «Гармонія Восточной Церкви з костелом Римським» (1608) та ін.
Одним із перших в українській гомілетиці склав казання та гомілії на весь літургійний рік за польсько-латинськими взірцями. Низка його творів дійшла у перекладах («Kazania у homilie…»; 1714). Сам він переклав сучасною йому українською мовою працю Петра Скарги «Синод Брестський» (1597).
Потій здійснив 1605 першу публікацію джерела з української історії — пам'ятку 2-ї пол. 15 ст. «Послання до папи Сікста IV від духовенства і від князів і від панів руських 1476 року» (польськ. «Poselstwo do Papieża Syxta IV od duchowienstwa y od książąt y od panów Ruskich w roku 1476»).
Збереглося листування Іпатія Потія з королем Сигізмундом ІІІ Вазою, князем Костянтином-Василем Острозьким, канцлером Великого князівства Литовського Левом Сапігою (1557; тепер Білорусь — 1633; тепер Литва), домініканцем Антоніном (за період 1602–1608), князем Кшиштофом Радзивіллом Сироткою (1595) та ін. Його листи відповідають канонам високого епістолографічного жанру та належать до кращих зразків художньої епістолярної прози кін. 16 — поч. 17 ст. («Лист до князя К.-В, Острозького», 1598; «Відповідь Клірику Острозькому», 1599; «Відповідь на лист патріарха Мелетія», 1599).
Визнання
На честь Іпатія Потія назване село Потіївка (тепер Житомирського району Житомирської області), засноване з дозволу митрополита 1603. З Іпатія Потія починається східно-католицька лінія апостольської спадкоємності єпископів Української греко-католицької церкви, а також Хорватської, Румунської, Русинської, Македонської тощо греко-католицьких церков.
В Україні окремі твори Іпатія Потія вперше опубліковані у 1995.
Активні студії спадщини діяча розгорнулися за наближення ювілею 400-ліття Берестейської унії, питання його діяльності й творчого доробку порушували на численних наукових конференціях у Польщі та в Україні.
Постать Іпатія Потія зображена на картині Я. Матейка «Проповідь Скарги» (1862–1864).
Праці
- Унія греків з костелом римським, 1595 року // Памятники полемической литературы в Западной Руси : в 3 кн. Санкт-Петербург : Печатня В. И. Головина, 1882. Кн. 2. С. 111–168.
- Relacia, y uważenie postępkow niektorych okolo Cerkwi Ruskich Wileńskich // Пам’ятки українсько-руської мови і літератури : в 8 т. Львів : [б. в.], 1906. Т. 5. С. 230–249.
- [праці] // Українські гуманісти епохи Відродження : у 2 ч. Київ : Наукова думка ; Основи, 1995. Ч. 2. С. 101–171.
- Оборона Флорентійського собору (восьмого) — проти фальшивого недавно виданого ворогами з’єдинення у Вільні 1604 року // Analecta Ordinis sancti Basilii Magni. 1996. T. 15 (21). P. 396–459.
- Antirresis abo apologija przeciwko Krzysztofowi Philaletowi, który niedawno wydał książki imieniem starożytnej Rusi religiej greckiej przeciw książkom o synodzie brzeskim, napisanym w Roku Pańskim 1597. Wrocław : Wydawnictwo uniwersytetu wrocławskiego, 1997. 284 p.
- Мицик Ю., о. Листи Іпатія Потія до Льва Сапіги // Католицький щорічник 2000 / Упоряд. і ред. Н. Климчук. Київ : Києво-Могилянська Академія, 2003. С. 73–204.
- Kempa T. Nieznane listy metropolity kijowskiego Hipacego Pocieja — ważne źródło do początków unii brzeskiej // Odrodzenie і Reformacja w Polsce. 2010. T. 44. P. 179–218.
Література
- Назарко І. Київські і Галицькі митрополити: біографічні нариси (1590–1960). Торонто : Видавництво ОО. Василіян, 1962. 271 с.
- Паславський І. Іпатій Потій — апостол унії // Між Сходом і Заходом: Нариси з культурно-політичної історії української церкви. Львів : [б. в.], 1994. С. 69–106.
- Пекар А. Іпатій Потій — провісник з’єдинення // Analecta Ordinis sancti Basilii Magni. 1996. T. 15 (21). P. 145–246.
- Сеник С. Передумови Берестейської унії // Основні документи Берестейської унії. Львів : Свічадо, 1996. 89 с.
- Довбищенко М. Іпатій Потій // Історія України в особах: Литовсько-польська доба / Упоряд. О. Русина. Київ : Україна, 1997.
С. 129–135. - Поплавська Н. М. Ранньобарокова риторична модель полеміки Іпатія Потія // Полемісти. Риторика. Переконування (Українська полемічно-публіцистична проза кінця XVI — початку XVII ст.). Тернопіль : Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2007. С. 208–231.
- Ткачук Р. Творчість митрополита Іпатія Потія та полемічна література на межі XVI — початку XVII ст. Джерела. Риторика. Діалог. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. С. 42–112.
- Kempa T. Мetropolitf kijowski Hipacy Pociej w świetle swojej korespondencji // Epistolografia w dawnej Rzeczypospolitej : w 8 t. Kraków : Collegium Columbinum, 2011. T. 1. P. 141–171.
- Тимошенко Л. Постать Іпатія Потія у світлі нововіднайдених джерел та новітніх досліджень. Частина 1 // Нistorians. 2014. URL: https://www.historians.in.ua/index.php/en/doslidzhennya/1000-leonid-tymoshenko-postat-ipatiia-potiia-u-svitli-novovidnaidenykh-dzherel-ta-novitnikh-doslidzhen-chastyna-2
- Тимошенко Л. Постать Іпатія Потія у світлі нововіднайдених джерел та новітніх досліджень. Частина 2 // Нistorians. 2014. URL: https://www.historians.in.ua/index.php/en/component/content/article/21-doslidzhennya/1005-leonid-tymoshenko-postat-ipatiia-potiia-u-svitli-novovidnaidenykh-dzherel-ta-novitnikh-doslidzhen-chastyna-2?itemid=149
- Шупик В. С. Іпатій Потій у світському і релігійному житті України на рубежі XVI–XVII ст. // Вісник аграрної історії. 2021. Вип. 35–38.
С. 13–22.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Недавня О. В. Іпатій Потій, митрополит // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Іпатій Потій, митрополит (дата звернення: 4.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.11.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
