Антитринітаризм
Антитринітари́зм (від грец. ἀντί — «проти» і лат. trinі́tas — «трійця») — у християнстві — рух, прихильники якого заперечують триєдність Бога і розглядають Його як неподільну монаду, ставлять під сумнів божественність Ісуса Христа, учення про викупну жертву та первородний гріх.
Антитринітарії апелюють до тексту Старого Завіту, в якому формулювання Трійці відсутнє (ортодоксальні теологи знаходять тут лише імпліцитні натяки на Трійцю, напр., три ангели, що з’явилися Авраамові тощо). Деякі антитринітарії визначають Сина і Духа Святого як властивості Бога-Отця.
Зміст
Історична довідка
Антитринітаризм формувався упродовж 2–3 ст. у середовищі монархіан (динамістів, модалістів) та евіонітів. Імовірно, першими антитринітаріями були монархіани 2 ст. Феодот, Артемон, Праксей, Ноет, Савелій. Монархіанство, в основі якого полягало утвердження неподільної єдності та суверенітету Бога, було розгорнуто у вченні Арія, послідовники якого знецінювали божественність Ісуса Христа і трактували Його лише як Творіння. Аріани не сприйняли догмат про Трійцю, ухвалений на Нікейському соборі (325); були проголошені єретиками. Попри те, аріанство упродовж 6–7 ст. стало супровідним чинником християнізації готів, вандалів і лангобардів.
Ідеї антитринітаризму відродилися у новгородсько-московській єресі зжидовілих, ідеологом яких був Схарія (прибув із м. Києва до Московії 1470 у свиті луцького князя Михайла Олельковича). Протягом останньої чв. 15 ст. антитринітарії перебували під заступництвом князя Івана ІІІ Васильовича. Але на початку 16 ст. вожді руху (Ф. та І.-В. Куріцин, І. Максимов, Д. Конопльов) були страчені.
У Західній Європі (переважно в Італії та Німеччині) антитринітаризм відновився у 1520-х під впливом вчення флорентійських неоплатоніків та ідей Реформації, набув містичного ухилу. Найзначнішою постаттю серед антитринітаріїв 1-ї пол. 16 ст. був М. Сервет (трактати «Про помилкові тринітарні думки», 1531; «Діалоги про Трійцю», 1532), страчений з волі Ж. Кальвіна 1553 у м. Женеві. Серед його послідовників відомий І. Кампан (трактат «Відновлення і виправлення божественного і священного Писання»; 1532). У сер. 16 ст. осередок антитринітаризму перемістився до Швейцарії (К. Ренато, Ф. Негрі, П.-П. Верджеріо, Х. Вальдес, Б. Оккіно, Ф. Социн).
Поширення на землях Речі Посполитої
Провідним антитринітарієм 2-ї пол. 16 ст. був Ф. Социн, вчення якого набуло раціоналістичного характеру. Його діяльність активізувала релігійний рух у Речі Посполитій, куди він прибув у 1579. Серед польських антитринітаріїв виділялись М. Чехович, С. Будний, Ф. Станкаро, Г. Шоман, С. Пшипковський, А. Вішоватий, пізніше — втікач з Московії Феодосій Косой. Центром антитринітаріїв стало м. Раків (тепер агромістечко, Білорусь), де поступово оформилися різні види антитринітаризму («польські брати», социніани, буднеїсти, нові аріани). Програмним документом польських антитринітаріїв став укладений Ф. Социном «Раківський Катехизис» («Katechizm Rakowski»; 1605). Польські антитринітарії утворили у 1565 власну церкву (т. з. ecclesia minor). З 1602 по 1638 у м. Ракові діяла теологічна школа, відома не тільки у Речі Посполитій, а й за її межами. Наприкінці 1620-х переслідування антитринітаріїв з боку католиків і протестантів призвели до поступової ліквідації їхніх громад у містах Кракові, Любліні, Ракові, Сандечі (тепер м. Новий Сонч).
У Литві ідеї антитринітаризму поширили П. Гонезій, Ю. Бландрат та Ф. Станкаро. Тут осередком антитринітаріїв став м. Несвіж (тепер Білорусь).
Цей рух поширився почасти і серед православного населення Речі Посполитої. Особливо помітним вплив антитринітаризму був у Новогрудському та Брест-Литовському воєводствах. Є свідчення про діяльність антитринітаріїв на землях Волині та Київщини в 1-й пол. 17 ст. Вчення антитринітаризму у формі социніанства проповідували Мотовило, Ігнатій з Волині, Р. та Г. Гойські, Е. Отвиновський. Осередком антитринітаризму на Волині стають с. Ляхівці (тепер смт Білогір’я, Хмельницька обл., Україна) та м. Кисилин (тепер село Локачинського р-ну Волинської обл., Україна), в якому з 1614 до 1750-х діяла социніанська академія. Свідченням впливовості ідей антитринітаризму на Волині й Підляшші можна вважати також підроблений «Лист половця Івана Смери до великого князя Володимира» (1567), імовірним автором якого був віленський протестант А. Колодинський.
У 1647 сейм засудив книгу аріанина Й. Шліхтінга «Сповідання християнської віри» («Confessio fidei Christiane»; 1642), а сеймова конституція 1658 заборонила сповідання та поширення антитринітаризму взагалі.
У 1656–1692 в м. Амстердамі вийшла друком 6-томна «Бібліотека польських братів» («Biblioteka Braci Polskich»), в якій були зібрані основні твори прихильників антитринітаризму.
Більшість польських антитринітаріїв подалися до Голландії, Англії, Пруссії, Трансильванії. Провідним представником антитринітаризму в останній стає Ф. Давид, якому вдалось переконати в істинності свого вчення короля Яноша ІІ Жигмонда (1540–1571). Результатом стало проголошення антитринітаризму у Тордському едикті (1568) «дозволеною релігією» нарівні з католицизмом, лютеранством і кальвінізмом. Бл. 1571 почали вживати термін «унітарії», який до 1638 поступово витіснив назву «антитринітарії» й навіть був визнаний офіційним найменуванням відповідної конгрегації Трансильванії.
У Великій Британії та США
У західноєвропейських країнах антитринітарії зазнавали утисків та переслідувань мірою розгортання Контрреформації. Для прикладу, в Англії дія закону «Про віротерпимість» (1689) не поширювалась на антитринітаріїв, а закон про їхню страту був відмінений тільки у 1813. Ідеї антитринітаріїв вплинули на формування англійського деїзму. Розквіт британського унітаризму припадає на 2-гу пол. 18 ст. До ідей антитринітаризму схилялись І. Ньютон і Дж. Прістлі.
Англійські емігранти, прихильники ідей антитринітаризму, започатковують у 18–19 ст. американський унітаризм. Йдеться, зокрема, про сучасну Американську унітаріанську конференцію.
Представниками антитринітаризму визнають також Свідків Єгови, христадельфіан, хлистів, толстовців (див. Толстовство) і, певною мірою, членів громад «Євреї за Ісуса». На основі антитринітаризму оформилися ліберальна та модерністська течії у протестантизмі.
Станом на 2018 у світі нараховують понад 100 тис. антитринітаріїв у США і майже 25 тис. в Європі.
Література
- Дмитриев М. В. Православие и реформация. Реформационные движения в восточнославянских землях Речи Посполитой во второй половине XVI в. Москва : Московский государственный университет имени М. В. Ломоносова, 1990. 135 с.
- Леоненкова И. Р. Антитринитарии // Православная энциклопедия : в 50 т. Москва : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2000. Т. 2. С. 533–534. URL: http://www.pravenc.ru/text/115822.html
- Давыдов И. П., Лавров П. Л. Антитринитарии // Религиоведение. Москва : Академический проект, 2007. С. 33–34.
- Шугаєва Л. М. Особливості еволюції і трансформації антитринітаризму в Україні // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. 2013. Вип. 24. С. 75–85.
- Шугаєва Л. М. Особливості процесу інституалізації антитринітаризму в сучасній Україні // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. 2014. Вип. 25. С. 97–99.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Сарапін О. В. Антитринітаризм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антитринітаризм (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.05.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
