Апостольська Пенітенціарія
Апо́стольська Пенітенціа́рія (лат. Paenitentiaria Apostolica, від лат. poenitentia — розкаяння) — дикастерія Римської курії та один із трьох звичайних трибуналів Апостольського престолу. Є головним судом милосердя з питань, що пов'язані з відпущенням гріхів та індульгенціями у Католицькій церкві.
Зміст
Загальні відомості
Від 1967 Палаццо делла Канчеллерія в м. Римі (до того — офіційна резиденція канцлера) став штаб-квартирою судових установ Римської курії: Апостольської Пенітенціарії, Римської Роти та Апостольської Сигнатури.
Компетенцію Апостольської Пенітенціарії регламентовано конституцією папи Йоана Павла II «Pastor bonus» від 28.06.1988 (ст. 117–120).
Глава Апостольської Пенітенціарії — Головний пенітенціарій, є одним із небагатьох посадових осіб Ватикану, які зберігають посади під час вакансії папського престолу («sede vacante»). Якщо Головний пенітенціарій є кардиналом-виборцем, то він — один із трьох членів конклаву, яким дозволено спілкуватися зі сторонніми особами, щоби виконувати свої обов’язки. Головний пенітенціарій є титулярним архієпископом і зазвичай кардиналом.
Офіційний сайт Апостольської Пенітенціарії: https://www.vatican.va/roman_curia/tribunals/apost_penit/index.htm
Історична довідка
Апостольська Пенітенціарія виникла приблизно в середині 12 ст. із посиленням централізації церковного законодавства. До передумов її створення відносять резервування папами окремих категорій справ, практику покаянних (судових або спокутних) прощ, які віряни здійснювали в м. Рим, та необхідність фіксації прощень і помилувань.
У Авіньйонський період (1305–1378, див. Авіньйонське папство) організаційна структура папського правосуддя набула завершеного вигляду. Апостольська Пенітенціарія стала окремим підрозділом папської курії з чітким адміністративним устроєм, визначеними повноваженнями, корпоративною структурою. Значущість інституції підкреслювало те, що зазвичай її очолював кардинал. Упродовж Авіньйонського папства змінилося вісім кардиналів-головних пенітенціаріїв. Від трьох із них (Госельма Жана, Жиля Альборноза, Франческо дельї Атті) залишилися формуляри (1335–1338, 1357–1358, 1360), які разом із листами молодших пенітенціаріїв є головними джерелами щодо організації роботи, категорій справ та оформлення документації Апостольської Пенітенціарії.
Відомі випадки, коли папські пенітенціарії, крім своїх безпосередніх обов’язків, були також задіяні папою для вирішення нагальних проблем як у курії, так і поза її межами (у легатських місіях). Проте придворні кар’єри більшості службовців пов’язані винятково з Пенітенціарією.
08.04.1338 папа Бенедикт XII буллою «In agro dominico» оприлюднив «Формуляр Авіньйонської пенітенціарії»: статути та регламенти з чітко визначеною вартістю послуг за оформлення тих чи тих документів.
Структура
До складу Пенітенціарії входили: 1 Головний пенітенціарій, від 12 до 20 молодших пенітенціаріїв, 1 аудитор (суддя), від 12 до 21 переписувачів (останні чотири понтифікати Авіньйонського періоду — по 18), тобто сукупно 27–40 службовців.
Більшість особистих звернень щодо порушень церковного права та винятків із загального права (диспенсів) надходили до головного або молодших пенітенціаріїв.
Пенітенціарії, що спеціалізувалися на розгляді справ, складали серйозний іспит і залежали безпосередньо від папи. На них поширювалися привілеї папських капеланів: вони отримували заробітну платню «un salaire» та два комплекти одягу на рік, користувалися правом постою та ремонту одягу під час поїздок. Апостольська палата також оплачувала проживання молодшим пенітенціаріям, які під час Авіньйонського періоду служили в римських базиліках.
У документах Авіньйонського періоду згадано 209 осіб із титулом «пенітенціарій» (звичний запис — «брат», ім’я). Часом трапляються більш значущі деталі, наприклад, вчені ступені у богослов’ї або канонічному праві. Згідно з підрахунками Б. Гійомена, до складу Апостольської Пенітенціарії входили: 7 магістрів та 5 докторів теології, 2 доктори та бакалавр канонічного права, 1 професор.
Службовці пенітенцерії (писарі) складали присягу Головному пенітенціарію. Колегія переписувачів мала свою дисципліну та автономію. Головний пенітенціарій мав право усунути з посади та відлучити писаря у разі його одруження або призначення вже одруженого службовця, оскільки посада переписувача передбачала чернечий постриг та носіння тонзури. Кандидат не міг поєднувати роботу писаря у Пенітенціарії із будь-якою іншою адміністративною функцією. Колегія переписувачів Пенітенціарії була самостійна і незалежна від писарів папських грамот.
Клемент V, враховуючи побажання самих переписувачів, установив фіксовану чисельність колегії — 12 осіб (булла «Dignum»). До середини 14 ст. кількість переписувачів зросла до 18. Разом за Авіньйонський період їх чисельність становила 136 осіб.
Етнічний склад
«Національне розмаїття» працівників — необхідна умова для роботи трибуналу: той, хто звертався з каяттям, міг спілкуватися з пенітенціаріями рідною мовою. Під час понтифікату Урбана V у Пенітенціарії були представлені такі етнічні групи: французька, англійська, аквітанська, фламандська, бретонська, німецька, чеська, польська, скандинавська, угорська, італійська та іберійська (у складі Каталонії, Арагона, Навари). У записах реєстру Апостольської Пенітенціарії часто наголошують на лінгвістичній компетентності нових службовців.
Жодна інша категорія папських чиновників не мала такого строкатого етнічного корпусу.
Заохочення
Заохоченням чиновників за їхню службу було призначення на єпископства. Географія престолів, отримуваних пенітенціаріями різноманітна. Насамперед це італійські, німецькі та англійські кафедри, з метою підтримувати там вплив папи. По-друге, ті престоли, де мало куріальних вакансій (тобто за межами, визначеними канонічним правом) — у Бретані, Шотландії, Скандинавії, Португалії. По-третє, — престоли навколо м. Авіньйона, де папа розміщував своїх сповідників. Подібною практикою відзначився папа Йоан XXII: 14 із 22 єпископських призначень пенітенціаріїв належать саме йому.
Реорганізація
Функціонування Апостольської Пенітенціарії було радикально реорганізоване Пієм V у 1569, Бенедиктом XIV у 1744, Пієм X (1903–1914), Пієм XI у 1935 (конституція «Quae divinitus»). Сферу відповідальності установи було обмежено до т. з. внутрішнього форуму та індульгенцій (лат. forum internum).
Джерела
- A Formulary of the Papal Penitentiary in the Thirteenth Century / Еd. H. C. Lea. Philadelphie : Lea Brothers, 1892. 183 р.
- Göller E. Die päpstliche Pönitentiarie von ihrem Ursprung bis zu ihrer Umgestaltung unter Pius V. Rome : Loescher, 1907–1911. Bd. I : Die päpstliche Pönitentiarie bis Eugen IV. 1.Teil: Darstellung. IX, 278 s. 2.Teil: Quellen. V, 189 s.
- Tamburini E. Il primo registro di suppliche dell'archivio della Sacra Penitenzieria Apostolica (1410-11) // Rivista di storia della chiesa italiana. 1969. Vol. 23 (5). Р. 384–427.
- Repertorium Poenitentiariae Germanicum. Verzeichnis der in den Supplikenregistem der Pönitentiarie vorkommenden Personen, Kirchen und Orte des Deutschen Reiches : in 11 Bd. Tubingen : May Niemeyer, 1998–2008; Berlin-Boston : De Gruyter, 2012–2018.
Література
- Mueller W. P. Die Gebühren der päpstlichen Pönitentiarie (1338–1569) // Quellen und Forschungen aus italienischen Archiven und Bibliotheken. 1998. Bd. 78. S. 189–261.
- Rehberg A. Die Pönitentiare in Urbe wаhrend der Avignoneser Zeit. Fine prosopographische Skizze // The Roman Curia, the Apostolic Penitentiary and the Partes in the Later Middle Ages / Ed. K. Salonen, C. Krotzl. Roma : Quasar, 2003. Р. 67–114.
- Et usque ad ultimum terrae : the Apostolic Penitentiary in local contexts / ed.Gerhard Jaritz, Torstein Jørgensen, Kirsi Salonen. Budapest : CEU, 2007. 130 р.
- Fossier A. La Pénitencerie apostolique en Avignon ou la justice des âmes comme style de gouvernement (XIVe siècle) // Les justices d’Eglise dans le Midi (XIe-XVe siècles). Toulouse : Privat, 2007. P. 199–239.
- Müller W. P. Violence et droit canonique: les enseignements de la Pénitencerie apostolique (XIIIe–XVIe siècle) // Revue historique. 2007. Vol. 131. P. 771–796.
- Salonen K. The Curia: The Apostolic Penitentiary // A Companion to the Medieval Papacy: Growth of an Ideology and Institution / Ed. K. Sisson, A. Larson. Leiden : Brill, 2016. P. 259–275.
- Мацелик М. О., Санжаров В. А., Санжарова Г. Ф. Папське судочинство в класичне Середньовіччя: Апостольська Пенітенціарія // Юридичний науковий електронний журнал. Запоріжжя, 2022. № 5. С. 49–52.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Апостольська Пенітенціарія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Апостольська Пенітенціарія (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.04.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
