Авіньйонське папство
_-_Kathetrale_und_Papstpalast.jpg)
Авіньйо́нське па́пство (Авіньйонська доба, Авіньйонське полонення пап) — період з 1309 по 1377, коли резиденція першоієрархів Католицької церкви перебувала в м. Авіньйоні (Південна Франція). Авіньйонська доба включала понтифікати 7 римських пап: Климента V (1305–1316), Іоанна XXII (1316–1334), Бенедикта XII (1334–1342), Климента VI (1342–1352), Інокентія VI (1352–1362), Урбана V (1362–1370), Григорія XI (1370–1378).
1309 Климент V (аквітанець за походженням), який посів Апостольський престол невдовзі після поразки папи Боніфація VIII у конфлікті з королем Франції Філіппом IV Вродливим, переїхав у м. Авіньйон. Це місто папа Климент VI викупив 1348 у свою власність. У м. Авіньйоні папи почували себе у значно більшій безпеці, ніж у неспокійному м. Римі, де відбувалися антипапські виступи під проводом могутніх аристократичних родів, плелися інтриги (в які папи були також втягнуті).
Авіньйонська доба в історії папства, попри тривале панування терміна «Авіньйонське полонення пап», мало нагадувала реальний полон, радше це було співробітництво пап зі впливовими французькими королями. Усі папи цього періоду були гасконцями; гасконська більшість була і в колегії кардиналів, що обирала пап. Чимало кардиналів попередньо служили при королівському дворі. Папи виконували важливі дипломатичні місії на користь французької корони; були провідниками волі монархів.
На той час папство втратило колишню роль у політичному житті Європи, проте посилилося як внутрішньоцерковний інститут. Влада пап у церкві набула авторитарно-монархічного характеру. Єпископи й абати не обиралися місцевим духовенством і ченцями, а призначалися папами. Постійні засідання проводив Верховний суд, створений Климентом V; він являв собою консисторію, до складу якої входили кардинали та папи. Діяв як апеляційний суд для всієї церкви. Реорганізація папських трибуналів прискорила процес судочинства. Суттєво зросли прибутки папської скарбниці; створено центральний фінансовий орган папської адміністрації.
Авіньйонські папи використовували кожну можливість для отримання з церкви й окремих прелатів різних відрахувань; відкрито торгували прибутковими церковними посадами; витрачали на особисті потреби гроші, зібрані для чергового хрестового походу. Саме авіньйонські папи перейшли до широкої торгівлі індульгенціями. За допомогою великого бюрократичного апарату своєї курії папи контролювали усі сфери церковного життя. Фіскальна політика авіньйонських пап породжувала невдоволення як у церкві, так і серед мирян. По всій Європі папський двір критикували за жадібність, розкіш та марнотратство. Політичні вороги Франції, передусім Англія та її союзники, звинувачували також Святий престол у профранцузьких настроях.
У 14 ст. виникло й щодалі посилювалось переконання, що Апостольський престол потребує реформи. Реформатори сподівалися, що повернення понтифіка до м. Рима залагодить усі фінансові та моральні проблеми, такі очевидні в м. Авіньйоні. Урбан ІІ і справді прибув до м. Рима 1367, проте політична ситуація в місті була такою напруженою, що 1370 він повернувся у м. Авіньйон. Зрештою, всупереч позиції багатьох кардиналів, папа Григорій ХІ (за однією з версій — під впливом Катерини Сієнської) остаточно перебрався до м. Рима в 1377. Однак це не посилило інституційне становище папства та його моральний авторитет: розпочалася велика західна схизма 1378–1417.
Література
- Paladilhe D. Les Papes en Avignon ou l'exil de Babylone. Paris : Librairie académique Perrin, 1975. 352 р.
- Лозинский С. Г. История папства. Изд. 3. Москва, 1986.
- Тальберг Н. История христианской церкви. Москва, Нью-Йорк, 1991.
- Лінч Д. Середньовічна церква: Коротка історія. Київ, 1994.
- Guillemain В. Les Papes d’Avignon. 1309–1376. Paris : Cerf, 1998. 177 р.
