Інокентій VI
.jpg)
Іноке́нтій VI [ лат. Innocentius VI; світське ім’я та прізвище — Етьєн Обер (фр. Etienne Aubert); точна дата народження невідома, ймовірно 1282, маєток Ле-Мон, тепер на території м. Бейссак, регіон Нова Аквітанія, Франція — 12.09.1362, м. Авіньйон, тепер регіон Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція] — церковний діяч, Папа Римський Авіньйонської доби (18.12.1352 — 12.09.1362).
|
Інокентій VI (Innocentius VI) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Етьєн |
| Справжнє прізвище | Обер |
| Народження | 1282 |
| Місце народження | Бейссак |
| Смерть | 12.09.1362 |
| Місце смерті | Авіньйон |
| Місце діяльності | Франція |
| Напрями діяльності | право, дипломатія, церковне управління |
| Традиція/школа | католицизм |
Життєпис
Походив з історичного регіону Лімузен, був старшим сином у родині дрібного сеньйора.
Вивчав право в Тулузькому університеті: 1321 здобув ліценціат, 1329 або 1330 — ступінь доктора права. Викладав в alma mater.
Вступив на королівську службу: 1321–1329 — ординарний суддя, лейтенант сенешаля Тулузи, хранитель печатки сенешальства Тулузи, 1330–1334 — суддя сенешальства.
У ці ж роки почав церковну кар’єру. 1335 закликаний Філіппом VI до королівського двору, був священником і радником короля. Від 1336 — радник Паризького парламенту (вищий суд у французькому королівстві).
Виконував дипломатичні доручення, неодноразово їздив з місіями до папи Бенедикта XII (1337, 1338, 1341). Призначений аудитором (лат. auditor — слухач, від лат. audire — слухати) Римської Роти.
Від 23.01.1338 — єпископ Нуайона, що надавало титул графа і пера Франції (входив до вищої знаті королівства). 1340 переведений на єпископську кафедру Клермона.
1342 піднесений папою Клементом VI до гідності кардинала-священника титулярної церкви Санті-Джованні-е-Паоло. Отримав низку нижчих церковних бенефіціїв: прелатства (архідияконства), пребенди і канонікати.
З кінця листопада 1345 очолив посольство до суверенів Франції та Англії. Переговори про укладання миру зазнали невдачі й не запобігли поновленню військових дій (26.08.1346 відбулася битва при Кресі, 04.08.1347 захоплено м. Кале). Повернувся до м. Авіньйона після перемир’я між сторонами конфлікту (28.09.1347).
У 1348–1352 — Верховний пенітенціарій (голова одного з вищих трибуналів Католицької церкви).
Від 1352 — кардинал-єпископ Остії.
Обраний на Святий престол конклавом у складі 25 кардиналів (з яких 10 були лімузенцями), що відбувся 17–18.12.1352 у папському палаці в м. Авіньйоні. Коронований 30.12.1352.
Понтифікат
На конклаві майбутній понтифік підписав т. з. виборчі капітуляції — перший відомий документ такого роду, згідно з яким він брав на себе певні зобов’язання в обмін на голоси кардиналів (церковне адміністрування переходило під контроль консисторії кардиналів). 06.07.1353 папа анулював капітуляції (булла «Solicitudo pastoris»), посилаючись на декреталії Григорія X та Клемента V, які забороняли кардиналам вирішувати на конклаві будь-які інші питання, крім обрання папи.
За час понтифікату призначив 15 кардиналів: у 1353 (1), 1356 (6), 1361 (8); 11 були лангедокцями, п’ятеро з яких — лімузенці, з них троє — племінники папи. Призначив родичів на вищі посади в курії: віцеканцлера, камерарія Апостольської Палати.
З погляду сучасників, Інокентій VI був папою-реформатором, навіть Петрарка вважав його великою людиною й визначним юристом (лат. magnum virum et jurisconsultissimum).
Папа підтримав проєкти реформування впливових чернечих орденів, зокрема санкціонував відновлення субординації в ордені домініканців, придушив єретичні заворушення серед францисканців, провів дисциплінарні реформи ордену госпітальєрів (але перевести орден з о. Родоса в Малу Азію або на терени Греції не вдалося через протидію великих магістрів).
Папський легат кардинал Егідій Альварес де Альборнос (1302–1367) перемовинами й силою зброї повернув контроль пап над м. Римом і світськими володіннями Католицької церкви в Італії: за мирним договором у Монтеф’ясконе (05.06.1354) відновлено суверенітет церкви над Патримонієм Святого Петра.
1357 на зборах усіх вікаріїв папських володінь схвалено перший загальний законодавчий кодекс, відомий як Егідієві конституції (офіційна назва — Конституції Святої Матері Церкви, лат. Constitutiones Sanctae Matris Ecclesiae), що зберігав чинність на землях Церкви до 1816.
За Інокентія VI згас тривалий конфлікт про верховенство папської чи імператорської влади. Наприкінці 1354 дозволив коронувати Карла IV Люксембурзького як короля Італії та імператора Священної Римської імперії. За дорученням папи імператорську коронацію провів 05.04.1355 кардинал-єпископ Остії у базиліці Святого Петра в Римі.
Спрямовував миротворчі зусилля на залагодження тяглих збройних конфліктів у християнському світі:
- англо-французького: намагався розпочати переговори між сторонами після поразки французького війська в битві при Пуатьє 16.09.1356 та полонення короля Іоанна II Доброго; папа і його легати сприяли підписанню мирної угоди в Бретіньї 08.05.1360 та її ратифікації в Кале 24.10.1360 (завершення першого етапу Столітньої війни);
- багаторічної арагоно-кастильської війни: підписання мирного договору в 1361 зусиллями папського легата кардинала Гі де Булонь;
- збройного конфлікту між королем Арагона і Венеційською республікою, з одного боку, та Генуєю — з іншого: 1355 укладено мир Венеції із Генуєю, король Арагона присягнув папі на вірність за завойоване королівство Сардинію.
За часів його правління візантійський імператор Іоанн V Палеолог надіслав пропозицію підпорядкувати грецьку церкву Святому престолу, за умови допомоги в боротьбі з Іоанном VI Кантакузином.
Постійно тиснув на короля Кіпру, орден госпітальєрів та Венеційську республіку для організації захисту християнського м. Смирни (тепер м. Ізмір, Туреччина) і чергової антитурецької кампанії. Військо легата П’єра Томи досягло 1359 певних успіхів, але ті мали локальний і тимчасовий характер.
За наказом папи укріплено палац в Авіньйоні, зведено міські оборонні мури.
За Інокентія VI в 1359 встановлено єпископський престол у м. Львові.
Військові дії та миротворчі зусилля в Італії та Франції були витратними: понтифік кількаразово був змушений закладати коштовності папської скарбниці й звертатися за позиками до кардиналів.
1361 здоров’я папи істотно погіршилося, до того ж у м. Авіньйоні вирувала епідемія чуми (за 9 місяців померли 9 кардиналів, камерарій і скарбник папської курії, найближчі соратники папи).
Похований у картезіанському монастирі у м. Вільнев-лез-Авіньйон (тепер регіон Окситанія, Франція).
Джерела
- Innocent VI (1352–1362). Lettres closes, patentes et curiales se rapportant à la France publiées ou analysées d'après les registres du Vatican / Éd. E. Déprez. Paris : Albert Fontemoing, 1909. 103 p.
- Baluze E. Vitae paparum Avenionensium: hoc est Historia pontificum romanorum qui in Gallia sederunt ab anno Christi MCCCV usque ad annum MCCCXCIV : en 4 vol. / Éd. G. Mollat. Paris : Librairie Letouzey et Ane, 1914. Vol. 1. P. 309–348.
- Innocent VI (1352–1362). Lettres secrètes et curiales : en 5 t. / Éd. P. Gasnault, M.-H. Laurent, N. Gotteri. Rome : École française de Rome, 1959–2006.
Література
- Déprez E. Les funérailles de Clément VI et d’Innocent VI d’après les comptes de la Cour pontificale // Mélanges d’archéologie et d’histoire. 1900. Vol. 20. P. 235–250.
- Mollat G. Innocent VI et les tentatives de paix entre la France et l'Angleterre (1353–1355) // Revue d'histoire ecclésiastique. 1909. Vol. 10. P. 729–743.
- Guidi P. La coronazione d'Innocenzo VI // Papsttum und Kaisertum. München : Münchner Drucke, 1926. Р. 571–590.
- Zacour N. P. A Note on the Papal Election of 1352: the Candidacy of Jean Birel // Traditio. 1957. Vol. 13. P. 456–462.
- Willman D. Memoranda and Sermons of Etienne Aubert (Innocent VI) as Bishop (1338–1341) // Medieval Studies. 1975. Vol. 37. P. 7–41.
- Мацелик М. О., Санжаров В. А., Санжарова Г. Ф. Папське судочинство в класичне Середньовіччя: Апостольська Пенітенціарія // Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 5. С. 49–52.
- Санжаров В. А., Мацелик М. О., Санжарова Г. Ф. Правове підґрунтя середньовічної папської дипломатії: інститут легатів // Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 8. С. 576–579.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Інокентій VI // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Інокентій VI (дата звернення: 4.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
