Археологія церковна
.jpg)
Археолóгія церкóвна — галузь теології та богословська навчальна дисципліна, предметом вивчення якої є матеріальні пам’ятки, пов’язані з історією церкви, що інтерпретуються методами археології з позицій християнського вчення.
Історія виникнення
Археологія церковна бере відлік з розкопок Костянтина Великого й Єлени в м. Єрусалимі та реставрації римських катакомб (4 ст.). Тривалий час розвивалася стихійно (описи святинь паломниками тощо).
Постійні міжконфесійні конфлікти мало сприяли формуванню цілісної концепції церковної археології. Так, між Західною та Східною церквами виникали суперечки в трактуванні канону ікони (3 чи 4 цвяхи зображувати на Розп’ятті); ранні протестанти оголосили катакомбні розписи фальсифікаціями середньовічних ченців; подекуди, аби довести перевагу своєї конфесії, вдавалися до підробки артефактів.
Формування нової науки відбувалося під патронатом Ватикану (кін. 18 — поч. 19 ст.). У Ватиканському музеї було створено відділ християнських старожитностей (1757); Папа Римський Пій IX скликав Комісію зі священної археології (1852); сформувалася Римська школа археологів під проводом Дж. Б. де Россі, яка вплинула на протестантських вчених Заходу та православних дослідників у Росії тощо. Важливу роль відіграли Міжнародні конгреси християнської археології (з 1898).
Археологія церковна як наука структурувалася у 1830-ті, під резонансним впливом розкопок у м. Помпеях (тепер Італія) та доробку Й. Вінкельмана, який обґрунтував принципи класичної археології. Після успіхів археології в цілому та наукової революції в сфері вивчення церковних пам’яток, у другій пол. 19 ст. — першій пол. 20 ст. увагу дослідників привернули архітектура, церковний живопис та сховища древніх храмів і монастирів. Зростала змагальність між різними конфесійними та національними науковими співтовариствами (католики — домініканці, францисканці, єзуїти; лютерани, англікани; французька, австрійська, англійська, американська, російська школи тощо).
Термін «археологія церковна» остаточно закріплюється у 1980-ті; тоді ж почали викладати і відповідну навчальну дисципліну.
Базові ідеї
Археологія церковна спочатку (кін. 18 — поч. 19 ст.) базувалася на теології (зокрема літургіці), але на межі 19‒20 ст. перейшла від літургічної символіки до вивчення конкретних богослужебних артефактів. Поруч із традиційним «літургічним» підходом формується підхід історико-художній, спрямований на вивчення церковного мистецтва. У 19‒20 ст. вироблюється та вдосконалюється методологія археології в цілому, й церковної зокрема, втім, археологію церковну вивчали винятково в духовних навчальних закладах під патронатом певної деномінації.
Вагома роль належить протестантським вченим, котрі були менше скуті догматичними настановами («Керівництво з християнської археології» І. К. Августі, «Археологія ранньохристиянського мистецтва» В. Шульце та ін.). Це стимулювало створення Папського інституту християнської археології (1925). У 1930-ті‒40-ві набуває авторитету група І. Ліцмана та Ф. Дьольгера (відома як Боннська група), яка запропонувала розглядати християнство у контексті еллінізму; розробила «Словник античності й християнства» та «Щорічник античності й християнства».
V Міжнародний конгрес християнської археології (1954) засвідчив, що домінування Римської школи з її католицькою орієнтацією скінчилося; науковці відмовилися від вузько-конфесійного підходу. Удосконалювалися методи дослідження: початкову практику «очищення» пам’яток найдавніших часів (за якої страждали пізніші нашарування) у 20 ст. замістили стратиграфічний метод, типологічний і функціональний підходи; поширилося міждисциплінарне вивчення пам’яток.
Значення
Становлення археології церковної як науки зруйнувало традиційний стереотип, згідно з яким християнство просто «подолало» язичництво. Поширилося розуміння, що Церква функціонує як культурна ланка, що пов’язує античність з майбутнім. Сфера археології церковної залишається вузькою та розпорошеною, зокрема через локальну домінацію конфесійних поглядів.
Література
- Frend W. H. C. The Archaeology of Early Christianity. A History. Minneapolis : Fortress Press, 1996. 412 p.
- Карсим І. А. Розробка проблем церковної археології на археологічних з`їздах другої половини XІХ – початку ХХ ст. // Vita Antiqua. 1999. № 2. С. 240–246.
- Абрамович С. Біблія та формування сакрального простору європейської мистецької культури. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. 152 с.
- Беляев Л. А. Христианские древности. Введение в сравнительное изучение. Санкт-Петербург : Алетейя, 2017. 575 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Абрамович С. Д. Археологія церковна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Археологія церковна (дата звернення: 10.05.2024).
Оприлюднено: 10.09.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
