Ашарі, Абу-ль-Хасан Алі ібн Ісмаїл
Аша́рі, Абу́-ль-Ха́сан Алі́ ібн Ісмаї́л (873/874, м. Басра, тепер Ірак — бл. 935, м. Багдад, тепер Ірак) — ранній ісламський теолог, основоположник однієї зі шкіл калама, названої його іменем, — аль-ашарійя (пізній калам).
|
Ашарі, Абу-ль-Хасан Алі ібн Ісмаїл | |
|---|---|
| Народження | 873 або 874«або874» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 873. |
| Місце народження | Басра |
| Смерть | бл. 935 |
| Місце смерті | Багдад |
| Напрями діяльності | релігія, теологія |
Життєпис
Ашарі навчався у наставника місцевих мутазилітів ал-Джуббаї, в молоді роки був ревним прихильником його вчення. З часом упевнився, що радикальне раціоналістичне вчення мутазилітів є несумісним із догматикою ісламу, 913 публічно зрікся його в мечеті м. Басри. Більшість прихильників сунізму, до яких примкнув Ашарі, не сприймали його доктринальних новацій.
Останні роки життя провів у м. Багдаді.
Праці
Написав близько сотні праць з проблематики калама та фікха, але збереглись лише кілька його автентичних творів, серед яких виділяють: «Схвалення заняття каламом», «Послання до мешканців прифронтового Баб ал-абваб (Дербент)», «Начерки», «Віра» і «Про що стверджували люди ісламу і в чому розійшлись ті, що творили молитву». Деякі дослідники приписують Ашарі авторство трактату «Роз’яснення основ релігії».
У більшості праць Ашарі розкриває різні аспекти власного вчення, не лише посилаючись на авторитет Корану та хадисів, але й зважаючи на раціональні аргументи. Для Ашарі калам є дослідженням питань, на які не було отримано відповіді в епоху Пророка Мухаммада та його асхабів. Таке дослідження допускається, оскільки Пророком воно не заборонялося. Звідси і витоки своєрідної серединної позиції Ашарі. Він пропонував розв’язання теологічних питань, балансуючи між крайнощами мутазилітів і салафітів (традиціоналістів).
Ашарі дотримувався установки: Аллах — понад людське розуміння, тому стверджувати щось про Божественні речі можна тільки мовою символів. Зокрема, слід тлумачити у переносному значенні усі антропоморфізми Корану. Саме Ашарі вперше увів у науковий обіг відому тезу «біля кайфа» (дослівно: «не питай, як»). Відтак мусульманин повинен вірити, що Аллах має обличчя, руки, що він воссідає на небесному престолі і т. п., але не повинен запитувати: чому? Іншими словами, постулати віри не слід виносити на суд розуму. З іншого боку, мислитель не визнавав віри, не підкріпленої доводами розуму.
Ашарі не поділяв тези про створеність Корану. На його думку, доречно розрізняти нестворений смисл і створене вербальне вираження. Крім того, до сотворених речей відносив матеріальні носії Корану, — папір, чорнило й арабську в’язь. Аллаха Ашарі наділяє атрибутами, витлумаченими як такі, що належать до Його внутрішньої суті, серед яких головний — Його творча сила. Бог є винятковою причиною всього, що існує і відбувається у світі, й Він кожну мить творить світ немов би наново. З іншого боку, Ашарі наполягав на духовності Аллаха, свідченням якої виступають Його численні досконалості.
Богослов компромісно розв’язував питання свободи волі. Для нього людина не здатна щось створити, а може тільки привласнювати те, що створює для неї Бог (включно з можливими діями і поведінкою). Звідси витоки концепції «касба», яку Ашарі трактував як привласнювання: люди більш-менш усвідомлено привласнюють собі різноманітні свідчення Божественної зумовленості. Але подібні «привласнювання» спонукають людей уявляти, що вони начебто наділені свободою волі та свободою вибору.
Ашарі докладно систематизував численні мусульманські вчення, дотримуючись традиційного поділу їх на 73 секти, також описав окремі школи та проблеми, в яких вони розходилися.
Визнання
Вчення Ашарі набуло популярності упродовж 10 ст. в Ірані серед прихильників шафіїстського мазхабу. В інших мусульманських державах воно зустріло спротив, особливо з боку ханбалітів. За правління завойовника Ірану, сельджукського султана Тогрул-бека (1038–1063), спадщина Ашарі була визнана єретичною. Щоправда, вже за правління наступника султана Алі Аслана (1063–1072) «пізній калам» повернув собі статус «правовірного» вчення.
Ашарітський калам остаточно оформився як впливовий напрям мусульманської теології в середині 11 ст., поступово утвердився в усіх сунітських країнах. Учення Ашарі упродовж другої половини 11 ст. було офіційною ідеологією Альморавідів у Магрибі й Іспанії. Проте ареалом його впливу був і залишається Іран.
Серед послідовників вчення Ашарі — аль-Бакиллані, ал-Ісфараіні, ал-Кушейрі, ал-Джувайні та аль-Газалі.
Праці
- Одобрение занятия каламом // Средневековая арабская философия. Проблемы и решения / Введ., пер. и коммент. Т. Ибрагима. Москва : Восточная литература, 1998. С. 367–378.
- О чём говорили люди ислама и в чём разошлись творившие молитву (фрагменты) // Степанянц М. Восточная философия. Вводный курс. Избранные тексты. 2-е изд., испр. и доп. Москва : Восточная литература, 2001. С. 375–394.
Література
- Уманец С. Очерк развития религиозно-философской мысли в Исламе (от смерти Мугаммеда и до наших дней). Санкт-Петербург : М. М. Стасюлевич, 1890. С. 18–21.
- Frank R. M. Elements in the Development of the Teaching of al-Ashʻari’ // Le Muse̍on. 1991. Vol. 104. Is. 1–2. P. 141–190.
- Gimaret D. La doctrine d'al-Ash'arî. Paris : Cerf, 1990. 601 р.
- Ибрагим Т., Сагадеев А. ал-Аш'ари // Ислам. Энциклопедический словарь. Москва : Наука, 1991. С. 31–32.
- Якубович М. Філософська лексика арабського середньовіччя: спроба україномовної реконструкції // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2008. Вип. 45. С. 134–143.
- Корбен А. Абуль-Хасан аль-Ашари // История исламской философии / Пер. с франц. и примечания А. Кузнецова. Москва : Прогресс-Традиция, 2010. 360 с.
- Годованець Н. Ашаритська школа каламу // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія. 2013. № 1. С. 109–112.
- Корбен А. Абуль-Хасан аль-Ашари // История исламской философии / Пер. с фр. 3-е изд. Москва : Академический проект ; Садра, 2016. 367 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Сарапін О. В. Ашарі, Абу-ль-Хасан Алі ібн Ісмаїл // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ашарі, Абу-ль-Хасан Алі ібн Ісмаїл (дата звернення: 29.04.2024).
