Газалі, Абу Хамід аль
Газа́лі, Абу́ Ха́мід Муха́ммад ібн Муха́ммад аль- [Аль-Газалі; перською мовою ابی حامد محمد بن محمد الغزالی الشافعی; середньовіч. латинізована форма — Алгазель (лат. Algazel, Algazelus); бл. 1058, м. Тус, тепер Іран — 19.12.1111, там само] — мусульманський богослов, філософ, правознавець, містик, володар почесного титулу законознавців і богословів Худжат аль-Іслам (букв. — Доказ ісламу).
|
Газалі, Абу Хамід аль (ابی حامد محمد بن محمد الغزالی الشافعی) | |
|---|---|
| Народження | бл. 1058«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.1058. |
| Місце народження | Тус |
| Смерть | 19.12.1111 |
| Місце смерті | Тус |
| Місце діяльності | Іран |
| Напрями діяльності | філософія, богослов'я, право |
| Традиція/школа | іслам |
Зміст
Життєпис
Походив з бідної родини перського коріння. Рано втратив батька, опікувався молодшим братом Ахмадом.
З підліткового віку навчався ісламським наукам, граматиці, лексикографії: спершу в медресе м. Тус, потім у містах Горгані (тепер пров. Голестан, Іран), Нішапурі (тепер пров. Хорасан-Резаві, Іран). Серед його вчителів були представники різних релігійно-філософських напрямів (суфії, ашарити), відомі богослови й правознавці, зокрема Абу-ль-Маалі аль-Джувайні (1028–1085; Іран).
За високу освіченість заслужив схильність візира Нізамі аль-Мулька, переїхав до м. Багдада, посів придворну посаду.
У 1091–1095 викладав шафіїтське право (див. Шафіїти) в багдадському медресе Нізамія (мережа закладів вищої освіти в мусульманському світі, прототип університетів). Зажив авторитету як богослов і вчений, продовжував самостійні студії з філософії. У цей же період переживає глибоку особистісну й світоглядну кризу, щобільше цікавиться вченням і практикою суфізму.
1095 залишив придворну службу та академічну кар’єру, вирушив у багаторічну подорож. Відвідав міста Дамаск, Єрусалим, Хеврон (де склав обітницю вже ніколи не брати грошей від уряду, не служити правителю й не встрявати в схоластичні диспути), здійснив хадж у Мекку й Медину, ймовірно, побував у м. Александрії. Вів усамітнений і аскетичний спосіб життя (відомостей про цей етап біографії діяча бракує), у цей же період уклав найзначніші зі своїх творів.
Бл. 1106, попри обітницю, відновив викладання в медресе Нізамія в м. Нішапурі. Незадовго до смерті повернувся до рідного міста, мешкав у келії, вів життя суфія, наставляв учнів.
Погляди і праці
Дослідники ідейної спадщини Аль-Газалі вказують на його світоглядний злам, обумовлений розчаруванням в ортодоксальній сунітській філософії, скептицизмом щодо філософсько-раціональних засад богопізнання. Його пізніші твори свідчать про еволюцію в бік містицизму та езотеризму.
Залишив систематичний виклад історії філософії «Повчання (або наміри, інтенції) філософів» («Maqāṣed al-falāsefa»; 1090-ті). Праця стала широко знаною в середньовічній Європі, завдяки перекладам латиною (12 ст., під назвою «Logica et Philosophia Algazelis Arabis») та івритом (13 ст.). Переклад староукраїнською здійснено зусиллями т. з. зжидовілих. Книгу зазвичай характеризують як своєрідний вступ до наступної фундаментальної праці «Спростування філософів» («Tahafut al-falasifa»; завершив 1095), що містить вже й гостру полеміку з давньогрецькими і перськими філософами. Аль-Газалі піддає критиці погляди Аристотеля, Ар-Разі, Ібн Сіни, Аль-Фарабі, прагне довести слабкість і неприйнятність їхніх висновків. При цьому використовує раціоналістичну аргументацію, обґрунтовує засадничі догмати ісламу логіко-філософськими засобами. Полемізує з попередниками у 20-ти основних питаннях (щодо «помилкових» тверджень про споконвічність світу, чисте буття, вічність часу й руху, заперечення атрибутів Бога, воскресіння мертвих і Судного дня тощо). У межах креаціоністської парадигми (див. Креаціонізм) прагне спростувати філософське розуміння причиновості та причиново-наслідкових закономірностей, яке виключало надприродне втручання. Доводив натомість, що причиново-наслідкові взаємодії є результатом безпосередньої й актуальної волі Бога та Його всесильної, необмеженої в часі творчої діяльності, а не природним явищем («теологічний оказіоналізм»). Наполягав на обмеженості розуму, що сам-один не здатен «підняти завісу над усіма проблемами», безсилий розв’язати суто раціональними засобами метафізичні проблеми. Книгу «Спростування філософів» часом характеризують як «великий поворот в ісламській епістемології». Саме вона пізніше спонукала Аверроеса відповісти Аль-Газалі власним філософським твором «Спростування спростованого» («Tahafut al-tahafut»), щоби захистити аристотелізм.
Дотримувався поміркованого скептицизму («Сумнів — це шлях до істини; хто не сумнівається — не бачить, хто не бачить — не розуміє, хто не розуміє — перебуває в темряві й незнанні»), який, утім, не поширював на теологічні проблеми.
Багато уваги приділяв богословській полеміці з різними ідейними течіями (зокрема, ісмаїлітами, батинітами, мутакалимами). Серед різних царин філософських наук Аль-Газалі виділяв і високо цінував здобутки математики, логіки, природознавства (фізики) й медицини. Тих, хто заради релігії, закликав відкинути науки називав «нетямущими друзями ісламу». Разом з тим добіг висновку про неможливість раціонального пізнання Бога, принципову невідповідність віри (як феномена ірраціонального) і філософії (як продукту раціоналістичних побудов). Пізнання Бога, за аль-Газалі, можливе лише шляхом екстатичних переживань, містичного досвіду.
Відтак чи не найголовнішим внеском філософа вважають упровадження в сунітське богослов’я містичних елементів суфійського вчення, шлях «примирення» мусульманського традиціоналізму й суфізму (задля оживлення релігійної традиції). Прагнув, з одного боку, довести, що суфізм не суперечить духу і основам ісламу, та узгодити суфізм із «сунітською ортодоксією», Кораном, шаріатом, законознавством; створити цілісну релігійно-містичну концепцію (сперся головно на суфійське вчення про пізнання, любов до Бога, етику). З іншого боку — інтерпретувати вчення ісламу з позицій властивого для суфізму антропоцентричного підходу (через пошуки морального ідеалу, шляхів самовдосконалення, стремління людини до богопізнання). Мріяв відродити справжню щиру релігійність на противагу змирщенню релігії, обрядовірству й ригоризму. Стверджував, що зміцнювати віру можна двома шляхами: 1) завдяки ретельному додержанню приписів шаріату; 2) через пізнання Бога серцем (причому другий шлях — важчий і складніший). Найповніший виклад релігійно-філософської та етичної доктрини Аль-Газалі містить «Відродження наук про віру» (інший переклад — «Оживлення релігійних наук», «Ihya' Ulum al-Din»). Праця розділена на 4 томи, по 10 книг у кожному; відбиває самосприйняття Аль-Газалі як людини, що обрана для відродження, оновлення релігії. Сучасні дослідники намагаються означити погляди філософа як «поміркований суфізм». «інтелектуальний суфізм», «монотеїстичний суфізм» та ін.
Написав понад 60 книг з різних аспектів філософії, науки, богослов’я, логіки, етики, педагогіки, авторство яких визнано. Крім того, налічують понад 300 творів сумнівного або невизначеного авторства, які приписують Аль-Газалі (серед них і «Чудове спростування божественності Ісуса з чітких доказів Євангелія»). Також уклав автобіографію «Визволитель від помилки» («al-Monqeḏ men al-żalāl»; перший переклад французькою здійснено 1842). Автор низки юридичних праць, які присвячені засадам, нормам та правозастосовній практиці шафіїтського мазгабу, зокрема обширного трактату «Основна теорія правової думки» (1109). Більшість праць написана арабською мовою. Серед перськомовних відома «Алхімія щастя» (бл. 1106), що є стислим синопсисом його «Відродження релігійних наук». Праця збагачена містичними роздумами про «серце», як орган близької єдності з Богом, богопізнання й любові Бога, а також джерело моральних дій. «Порада царям» (бл. 1109) суголосна європейським середньовічним «зерцалам» й розділена на дві частини: богословську, що пояснює вірування та принципи, на основі яких правитель повинен діяти, і етичну — практичні поради та сентенції.
Україніка
«Логіка Авіасафа» (відомий також під назвою «Київська логіка») — логічний трактат, що дійшов у рукописному збірнику «Приточник» (1483), та є перекладом давньоукраїнською мовою трактату «Повчання філософів» Аль-Газалі. Перекладено зі староєврейської близько 1462; за змістом ближче до арабського оригіналу, ніж латинський переклад, хоча поступається йому за повнотою. Містить виклад формальної логіки Аристотеля, вчення про поняття і терміни, предикаменти, судження, силогізми, логічні доведення. Поява «Логіки Авіасафа» значуще вплинула на розвиток науки логіки в Україні.
Визнання
Погляди Аль-Газалі вплинули як на раціоналістично-, так і містико-орієнтовану мусульманську філософію, а також на середньовічну європейську схоластику, філософію й богослов’я юдаїзму.
За вагомістю ідейної спадщини філософа порівнюють із християнськими Отцями церкви, найперше Аврелієм Августином та Томою Аквінським. Разом з тим підкреслюють принципову відмінність між ними в оцінках та інтерпретації античної філософії.
Завдяки реформаторській діяльності Аль-Газалі суфізм здобув помітне визнання, а суфійський аскетичний містицизм став вказівником для відомих ісламських вчених і діячів.
Додатково
- За висловом А. Кримського, суфійський містицизм, «посутньо незгодний з духом Корану», завдяки Газалі був «назавжди узаконений в ісламі».
- При порівнянні Аль-Газалі з Аврелієм Августином вказують на суголосність їх життєпису: обидвоє пережили етапи сумнівів, особистісну кризу, духовно-світоглядну еволюцію, що змінило їхнє життя. З-поміж християнських авторів, на погляди яких вплинув Аль-Газалі, був і Тома Аквінський, котрий вивчав арабську літературу й філософію. Утім, інтерпретація спадщини Аристотеля у мислителів разюче відрізняється: якщо Аль-Газалі намагався спростувати висновки Стагірита, критикував матеріалістичну й раціоналістичну традицію перипатетиків, то Тома Аквінський, навпаки, «християнізував» їхню спадщину, наживив її інакшим, невластивим їй змістом.
- Низка сходознавців стверджують, що однією з вагомих причин занепаду науки і критичного мислення в ісламському світі в наступні століття стала «атака» Аль-Газалі на філософів та дискредитація раціоналістичної традиції.
Література
- Керимов Г. М. Аль-Газали и суфизм. Баку : ЭЛМ, 1969. 109 с.
- Lazarus-Yafeh Н. Studies in al-Ghazzali. Jerusalem : Magnes Press ; Hebrew University, 1975. 542 р.
- Smith М. Al-Ghazālī the Mystic. Lahore : Hijra International Publishers, 1983. 247 р. URL: https://www.ghazali.org/books/smith-gz-mystic.pdf
- Watt W. M. Muslim Intellectual: A Study of al-Ghazali. Chicago : ABC International Group, 2002. 214 р.
- Fakhry M. A History of Islamic Philosophy. 3d ed. New York; Chichester : Columbia University Press, 2004. 472 р.
- Ухтомський А. О. Арабомовна філософія Середньовіччя // Труди Київської духовної академії. 2012. № 16. С. 175–192.
- The Oxford Handbook of Islamic Philosophy / Ed. by Kh. El-Rouayheb, S. Schmidtke. Oxford; New York : Oxford University Press, 2016. 720 р.
- Böwering G. Ḡazālī, Abū Ḥāmed Moḥammad // Encyclopædia Iranica. URL: https://www.iranicaonline.org/articles/gazali-i-biography
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Газалі, Абу Хамід аль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Газалі, Абу Хамід аль (дата звернення: 30.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.05.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
