Бенедикт Аніанський

Бенедикт Нурсійський зі статутом і Бенедикт Аніанський з макетом Аніанської обителі, фрагмент барельєфа 17 ст.

Бенеди́кт Аніа́нський [Аньянський; лат. Benedictus Anianensis; фр. Benoît d’Aniane; справжнє ім’я — Вітіца де Магелон (фр. Witiza de Maguelone); бл. 750, ймовірно в родинних володіннях поблизу містечка Магелона, тепер регіон Окситанія, Франція — 12.02.821, Корнелімюнстерське абатство, м. Аахен, тепер земля Північний Рейн — Вестфалія, Німеччина] — провідний релігійний діяч каролінгського відродження, подвижник, реформатор чернецтва (ордену бенедиктинців); канонізований церквою.

Бенедикт Аніанський

(Benedictus Anianensis)

Справжнє ім’я Вітіца
Справжнє прізвище де Магелон
Народження бл. 750«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.75.
Місце народження Франція
Смерть 12.02.821
Місце смерті Аахен
Місце поховання Корнелімюнстерське абатство
Напрями діяльності реформація чернецтва, релігія, теологія

Життєпис

Головним джерелом відомостей про діяча є життєпис, укладений за дорученням братії Корнелімюнстерського абатства монахом Ардо (Ардоном Смарагдом) після кончини Бенедикта Аніонського.

Вітіца походив з вестготської дворянської родини, виховувався при дворі Піпіна ІІІ Короткого. Перебував на військовій службі у Карла І Великого, міг сподіватися на блискучу військову кар’єру.

У 773–774 брав участь у військовому поході Карла І Великого в Італію. Ледь не загинув поблизу м. Павії, рятуючи свого брата від смерті при переправі через р. Тічино. Після цього випадку склав обітницю зректися світу і стати ченцем. Того ж року прийняв постриг в абатстві Сен-Сен (фр. Аbbaye de Saint-Seine) поблизу м. Діжона (тепер регіон Бургундія — Франш-Конте, Франція). Узяв ім’я Бенедикт, вів суворий аскетичний спосіб життя.

779 після смерті настоятеля відмовився стати абатом цієї обителі, залишив монастир з наміром створити нову чернечу общину за строгими правилами. Того ж року заснував монастир в одному з родинних маєтків (знаний як Аніанський монастир), де запровадив чернечий статут, уґрунтований на традиціях східного аскетизму. Ця спроба зазнала невдачі, суворі норми відлякнули монахів. За другої спроби організації обителі дещо пом’якшив вимоги, взяв за основу статут Бенедикта Нурсійського. У 780-х Аніанське абатство отримало покровительство Карла І Великого, 792 набуло статусу королівського.

Бенедикт користувався політичною підтримкою Карла, став наставником і найближчим радником його сина — Людовика І Благочестивого, спочатку як короля Аквітанії, потім як імператора. Ідеолог і провідний організатор чернечої реформи у монастирях Аквітанії та за її межами. 814 або 817 очолив спеціально заснований для нього Інденський монастир побл. м. Аахена (тепер Корнелімюнстерське абатство). Сам монастир став еталонним як втілення бенедиктинського статуту, його правила і порядки запроваджували повсюдно, а Бенедикт отримав посаду абата-примаса, ставши управителем усіх монастирів держави.

Брав участь в організації низки Аахенських соборів 816, 817, 818–819.

Похований в монастирській церкві Корнелімюнстерського абатства.

Діяльність. Праці

Систематизував, узгодив і доповнив статут Бенедикта Нурсійського, активно сприяв упровадженню нового статуту в інших монастирях країни. За час правління Людовика І Благочестивого реформував понад 20 монастирів Аквітанії, а також низки обителей за її межами. Отримав підтримку імператора, прямо зацікавленого в уніфікації релігійного життя (як умови зміцнення держави та єдності народу) та інкорпорації чернецтва в інститути імперії.

Прагнув перетворити монахів на діяльних носіїв ученості й знань, а монастирі — на важливі культурні та освітні осередки. Сприяв поширенню каролінгського мінускула.

Спільно з Алкуїном брав участь у полеміці з адопціоністами. 794 був на Франкфуртському соборі, що засудив христологічне вчення єп. Фелікса Урхельського. 799, виконуючи доручення Карла І Великого, вирушив в Іспанію для протидії єретичним ученням.

Твори Бенедикта Аніанського традиційно поділяють на догматичні, що присвячені полеміці з адопціанами, та аскетичні — щодо правил чернечого життя. До останніх відносять, передусім, «Книгу статутів» («Codex regularum monasticarum et canonicarum»), «Узгодження статутів» («Concordia Regularum»), а також компіляцію східних і західних статутів з творів Отців церкви («Liber ex regulis diversorum patrum collectus»). Дійшли й інші праці: збірки висловів з творів Святих отців, етичний трактат «Про чесноти» («De virtutibus»), залишив по собі значну епістолярну спадщину.

Відіграв непересічну роль у підготовці соборних ухвал щодо монастирської реформи (оприлюднені як монарші капітулярії), зокрема «Аахенського правила» (816), «Чернечого капітулярія» (817), правил обрання абатів. Зміг домогтися від імператора звільнення реформованих монастирів від податків.

Визнання

Здійснив значний вплив на розвиток чернецтва в Європі. До поч. 9 ст. статут Бенедикта Аніанського утверджується у монастирях Франції, Італії, Англії, Німеччини, Іспанії. Доклав зусиль до культурного піднесення чернецтва, перетворення монастирів на осередки освіти, книжності, мистецтва, розвитку філософсько-богословської думки.

За піднесення значення бенедиктинського ордену по всій Європі отримав прізвисько «другий Бенедикт» (після засновника ордену — Бенедикта Нурсійського).

Церква вшановує його пам’ять 12 лютого, орден бенедиктинців — 11 лютого.

Додатково

Каролінгське Аніанське абатство, засноване Бенедиктом, проіснувало до 1562, після чого було зруйноване гугенотами. Від 1630 неподалік виникло нове Аніанське абатство, для будівництва якого використовували камені з руїн попереднього. З часом точне місце розташування первісної обителі було втрачене. Нещодавно руїни віднайдено в результаті археологічних розкопок, проведених у 2011–2013 під керівництвом Л. Шнайдера.

Праці

Література

  1. Etaix R. Un florilège ascétique attribué indument à St. Benoît d’Aniane // Revue bénédictine. 1978. Vol. 88. P. 248–260.
  2. Lourdaux W., Verhelst D. Benedictine Culture 750–1050. Leuven : Leuven University Press, 1983. 240 р.
  3. Mckitterick R. Carolingian Culture. Emulation and Innovation. New York : Cambridge University Press, 1993. 372 р.
  4. Ададуров В. Історія Франції. Королівська держава та створення нації (від початків до кінця XVIII ст.). Львів : Український католицький університет, 2002. 412 с.
  5. Памятники средневековой латинской литературы. VIII–IX века / Отв. ред. М. Гаспаров. Москва : Наука, 2006. 499 с.
  6. Ziegler G. Benedikt von Aniane: Mönch und Reformer. Münsterschwarzach : Vier Türme Verlag, 2016. 140 p.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Бенедикт Аніанський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бенедикт Аніанський (дата звернення: 29.04.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
21.08.2021

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶