Бернет, Френк Макфарлейн
Берне́т, Френк Макфа́рлейн (англ. Burnet, Frank Macfarlane; 03.09.1899, м. Тералген, провінція Вікторія, Австралія — 31.08.1985, м. Порт-Фері, провінція Вікторія, Австралія) — лікар, вчений у галузях вірусології та імунології, член Лондонського королівського товариства (з 1942), почесний доктор 13 університетів, лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини (1960), один із засновників Австралійської академії наук.
|
Бернет, Френк Макфарлейн (Burnet, Frank Macfarlane) | |
|---|---|
| Народження | 03.09.1899 |
| Місце народження | Тералген |
| Смерть | 31.08.1985 |
| Місце смерті | Порт-Фері |
| Alma mater | Мельбурнський університет |
| Напрями діяльності | вірусолог, імунолог |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Кавалер ордена Британської імперії (1969), Британської імперії (1978), «За заслуги» (1958). |
| Медалі | Королівською медаль (1947), медаль Дж. Кука Королівського товариства Нового Південного Вельсу (1954), медаль Коплі Лондонського Королівського наукового товариства (1959). |
| Лауреат Нобелівської премії - фізіологія або медицина | 1960 |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї менеджера банку. Після закінчення коледжу Джилонг (1917) вступив на медичне відділення Ормонд-коледжу Мельбурнського університету. 1922 здобув ступінь бакалавра медицини, 1923 — ступінь доктора медицини (кандидата наук) Мельбурнського університету. 1923 в Інституті медичних досліджень Волтера та Елізи Голл (Інститут Голл) у м. Мельбурні проводив дослідження реакцій аглютиніну за черевного тифу. Працював патологом у Мельбурнській лікарні (1923–1924).
1926 отримав Меморіальну стипендію Бейта для медичних досліджень; упродовж року працював в Інституті превентивної медицини Лістера в м. Лондоні. 1927 захистив дисертацію, здобув докторський ступінь. 1928 повернувся до м. Мельбурна. У Національному інституті медичних досліджень Гемпстеда у м. Лондоні завдяки спеціальній субсидії на вивчення вірусних захворювань 1932–1933 продовжив досліджувати віруси тварин. Працював в Інституті Голл: помічник директора (з 1934), директор (1944–1965). За сумісництвом був професором кафедри експериментальної медицини Мельбурнського університету. Член Лондонського королівського коледжу хірургів (з 1953).
Президент Австралійської академії наук (1965–1969), Міжнародної асоціації мікробіологічних товариств (1953–1957), Австралійської та Новозеландської асоціацій розвитку науки (з 1957) тощо.
Вийшов у відставку 1965; як запрошений професор кафедри мікробіології Мельбурнського університету до 1977 проводив дослідження з імунології, зокрема, щодо проблем старіння, аутоімунних захворювань, раку. Помер від раку.
Наукова діяльність
Робота Ф. д’Ерелля (1873–1949; Франція) «Бактеріофаг: його роль в імунітеті» (1921) спонукала Макфарлейна до вивчення екологічних і генетичних взаємозв’язків між мікроорганізмами й організмами-хазяєвами (див. Хазяїн (біологія)). Інфекційні хвороби людини досліджував з погляду еволюції та екології.
1928 від Інституту Голл був залучений до розслідування смерті дванадцяти дітей після вакцинації від дифтерії (м. Бандаберг, штат Квінсленд) і довів, що причиною загибелі стало зараження сироватки бактерією стафілокока золотистого (Staphylococcus aureus). Відтоді вивчав механізми захисту організму від інфекцій.
1935 виділив штам вірусу грипу А в Австралії, згодом досліджував серологічні (див. Серологія) варіації вірусу грипу та австралійські штами свинячого грипу. У статтях про варіації вірулентності вірусу грипу навів власні розрахунки частоти його мутацій.
Виділив поксвіруси, збудників простого герпесу, поліомієліту, енцефаліту долини р. Муррей, токсичного енцефаліту. Уперше вивчив збудника ку-гарячки (англ. Q-fever; інфекційна хвороба), названого на його честь рикетсія Бернета (Rickettsia burnetii) від 1948 — коксіела Бернета (Coxiella burnetii).
З’ясував як імунна система хребетних відрізняє власні клітини від чужорідних матеріалів (антигенів), наприклад інфекційних агентів. і як у стадії розвитку вчиться не реагувати на конкретний антиген (концепція імунологічної толерантності). А саме, 1946 у співпраці з В. Я. Б. Беверіджем (1908–2006; Австралія) розробив метод культивування вірусів на хоріоналантоїсній (див. Хоріон, Алантоїс) мембрані курячих ембріонів; за кількістю пошкоджень на мембранах обрахував відносну концентрацію матеріалу, інокульованого (уведеного) в ці мембрани. Завдяки розробленому методу з’явилась можливість вирощувати віруси у лабораторних умовах, що використовують вірусологи всього світу. Експериментально довів, що курячі ембріони не виробляють антитіл до вірусів, тож імунної відповіді на інвазію чужорідного організму не виникає. Відтак припустив, що тварини не виробляють антитіла до всіх речовин, які потрапляють в організм на ранніх стадіях розвитку. Дійшов висновку, що такий ранній контакт з антитілами є основним у розпізнанні власних речовин, тобто толерантності до них. Із колегами Інституту Голл піддавав курчат дії синтетичних антигенів, намагаючись розвинути в них штучну толерантність, однак спроба була невдалою (згодом стало відомо, що для формування тривалої толерантності контакт з антигеном теж повинен бути тривалим).
Відкрив фермент нейрамінідазу (1947), яку виділяє холерний вібріон (Vibrio cholerae), що стало основою для роботи А. Готтшалька (1894–1973; Німеччина) над глікопротеїнами і субстратом нейрамінідази — сіаловою кислотою. Згодом було доведено, що фермент холерного вібріона запобігає зараженню грипом.
Розробив модель під назвою «теорія клонального відбору утворення антитіл» (клонально-селекційна теорія імунітету або теорія Бернета), що згодом стала основою сучасної імунології. Теорія пояснює здатність організму розпізнавати фактично необмежену кількість чужорідних антигенів і реагувати на них. Згідно цієї теорії антиген в організмі не індукує утворення антитіл, а зв’язується з одним специфічним унікальним антитілом, обраним з величезної кількості вироблених раніше антитіл.
Результати експериментальних досліджень виклав у численних наукових працях з біології та медицини. Автор публікацій: «Віруси та людина» (1953), «Принципи вірусології тварин» (1955), «Вірус як організм» (1962). Написав автобіографію «Змінюючи закономірності» (1968); історію Інституту Голл (1971).
Нагороди та визнання
- Лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини «за відкриття, що стосуються імунотолерантності» (1960, разом з П.Медаваром);
- премії Альберта Ласкера за медичні дослідження (1952),
- премії Еміля фон Берінга (1952).
Кавалер ордена Британської імперії (1969).
Нагороджений орденами:
- Британської імперії (1978),
- «За заслуги» (1958).
Нагороджений медалями:
- Королівською медаллю (1947),
- медаль Дж. Кука Королівського товариства Нового Південного Вельсу (1954),
- Коплі Лондонського Королівського наукового товариства (1959).
Посвячений у лицарі (1951). Австралієць року (1961).
Додатково
Із раннього дитинства цікавився природничими науками. Збирав жуків для власної колекції. Був скаутом.
Праці
Viruses and Man. London : Penguin Books, 1953. 197 p.
Principles of Animal Virology. New York : Academic Press, 1955. 486 p.
Integrity of the Body. Cambridge : Harvard University Press, 1962. 189 p.
Література
- Бернет Франк // Биологи: биографический справочник / Отв. ред. Ф. Н. Серков. Киев : Наукова думка, 1984. С. 64–65.
- Бернет Макфарлейн (Burnet, Frank Macfarlane, 1899–1985) // Аронов Г. Ю., Грандо О. А., Мирський М. Б. та ін. Визначні імена у світовій медицині / За ред. О. А. Грандо. Київ : РВА «Тріумф», 2001. С. 205; 292.
- Бьорнет (Burnet) Макфарлейн // Кімакович В. Й., Герич І. Д., Кущ О. О. Лауреати Нобелівської премії з фізіології та медицини. Ужгород : ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2003. С. 54–55.
- Ribatti D. Sir Frank Macfarlane Burnet and the Clonal Selection Theory of Antibody Formation // Clinical and Experimental Medicine. 2009. № 9 (4). P. 253–258.
- Sankaran N. Setting Patterns: The Atypical Choices that Shaped the Career of Sir Frank Macfarlane Burnet in Twentieth-Century Australia // The Korean Journal for the History of Science. 2013. № 35 (2). P. 343–364.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бернет, Френк Макфарлейн // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бернет, Френк Макфарлейн (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
