Благочестя
Благоче́стя (відповідник грец. грец. εὐσέβεια, від грец. εὖ — благо та грец. σέβομαι — шаную, поважаю) — релігійно поцінована чеснота — щира побожність, належне шанування Бога (богів) і ставлення до сакрального, сумлінне дотримання релігійних норм, заповідей, обрядовості.
Термін відомий з класичної античності. Початково позначав шанобливе ставлення до батьків, учителів, правителів; синівську слухняність і відданість. У релігійному аспекті — шанобливе, благоговійне ставлення до богів, храмів і вівтарів на їхню честь, вшанування спочилих предків. Термін згаданий у творах Есхіла, Емпедокла, Піндара, Софокла, Ксенофонта, Платона, Аристотеля та ін. В античній філософії благочестя осмислене як морально-етична чеснота, «чеснота душі».
У Біблії трапляється у різних контекстах: від синоніму побожності, богобоязливості, ретельного виконання Божих настанов до ідеалу праведного життя, діяльної доброчинності, любові до Бога і ближнього, а також дії Божої благодаті в людині, за якою — обітниця «життя майбутнього». Згадано, зокрема, про даремне, «примарне благочестя», міститься порада вірянам «вправлятися у благочесті». Розрізняють старозавітну й новозавітну семантику терміна.
Тема благочестя — одна з важливих у спадщині Отців церкви (Іринея Ліонського, Афанасія Великого, Аврелія Августина, Григорія Богослова, Івана Золотоустого та ін.). Благочестя розглянуто як вияв істинної віри, любові до Бога через виконання Його заповідей, ідеал людського буття. Розрізняють зовнішнє благочестя (обрядовірство, фарисейство) і справжнє, сповнене глибоким духовним змістом, прагненням до способу життя за євангельськими взірцями (турбота про ближнього, милосердя, смирення).
У сучасному моральному, пастирському, догматичному богослов’ї термін осмислюють у релігійному, історико-церковному, світоглядному, етичному, психологічному, педагогічному тощо аспектах:
- релігійний принцип ставлення людини до Бога;
- культура християнської свідомості та поведінки, виховання й самовиховання євангельських чеснот;
- переконане сповідання церковних догматів;
- подвиг служіння Богу;
- шлях до богопізнання;
- міра духовно-моральної сформованості особистості тощо.
Література
- Олесницкий М. Нравственное богословие или христианское учение о нравственности. Киев : Типография Г. Т. Корчак-Новицкого, 1892. 289 с.
- Дьяченко Г., свящ. Уроки и примеры христианской любви. Опыт катехизической хрестоматии. Москва : Типография Е. Г. Потапова, 1894. 740 с.
- Модестов С., прот. Спасительный путь веры и благочестия. Настольная книга мирянина. Москва : Отчий дом, 1997. 463 с.
- Обер Ж. М. Моральне богослов’я / Пер. з іт. о. М. І. Любачівського. 2-е вид., випр. Львів : Стрім, 1997. 295 с.
- Шпідлік Т. Духовність християнського Сходу / Пер. з іт. М. Прокопович. Львів : Львівська богословська академія, 1999. 496 с.
- Життя у Христі: моральна катехиза / Упоряд. о. С. Шевчук. Львів : Український Католицький Університет, 2004. 180 с.
- Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов / Пер. Р. Турконяк. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2020. 1172 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Благочестя // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Благочестя (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.01.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
